Сварки під час війни: як підготуватися до нового "сезону"

П'ятниця, 23 червня 2023, 13:00

Українці без допомоги росіян започатковують більшість внутрішніх сварок, частину з яких Кремль активно підхоплює. 

Роздумуємо, як нам не пересваритися в новому "сезоні" суперечок, який може настати за кілька місяців.

Чи то під час контрнаступу, коли всі радіють, чи то одразу після Каховської трагедії, коли соцмережі заливає хвиля обурення, українці неодмінно знайдуть причину погризтися між собою. Не кажучи вже про відносно спокійні часи без окремих гучних новин. Як-от наприкінці 2022 року, під час "фестивалю срачів", коли про наступ на Херсонщині уже поговорили, а постійні блекаути лише додавали роздратування.

Щось подібне може настати й наприкінці нинішнього літа, адже українці ще в листопаді вийшли зі стану своєрідного "інформаційного майдану", який тримав їх об'єднаними від початку війни.

Тож варто підготуватися. Наприклад, дізнатися: чи завжди за сварками стоять російські підбурювачі? Чи можуть українці дискутувати цивілізовано, не поглиблюючи ліній розділення?

Ми вивчили, як розвивалися в соцмережах різноманітні теми для сварок 2022 року, хто і як на них впливав. Зокрема виділили вісім тем:

Дослідження навмисно публікується з затримкою, щоб ворог не міг скористатися свіжими даними. 

Методику детально описано у повному дослідженні, а тут наведемо короткі висновки та поради.

Реклама:

"Українське срачознавство"

  • Кожна велика дискусія зазвичай поглиблює не одну, а декілька ліній розділення. Навіть якщо у вашій "бульбашці" цього й не помітно.

Так, наприклад, при обговоренні вимкнення світла ліній розділення пролягло аж п'ять: між громадянами та владою, заможними й незаможними українцями, мешканцями різних регіонів, різних кварталів, нарешті, між патріотами й тими, хто ведеться на проросійський вплив. А суперечка щодо календаря 5 каналу посилила тертя між прихильниками традиційних і модерних цінностей, прихильниками опозиції та влади, між військовими й цивільними.

  • Під час війни людей найбільше обурюють побутові теми, які перебувають внизу піраміди Маслоу.

Наприклад, проблеми ВПО та біженців, а також відключень електроенергії мали найвищі показники охоплення. Також достатньо сварок продукують теми, які стосуються внутрішньої політики та національної ідентичності. Однак під час війни в них діє певна самоцензура – дехто змушує себе мовчати, щоб не "розхитувати човен". А улюблені дискусії активних громадян щодо традиційних та модерних цінностей під час війни втратили гостроту.

 
Сумарне охоплення 100 найпопулярніших дописів у темах
  • Сварливий "порядок денний" переважно задають самі українці.

Серед усіх проаналізованих тем лише одну – відключення світла – можна вважати такою, що ініційована російською стороною.

Всі інші започатковувалися з українського боку, і лише потім бували підхоплені росіянами. Це означає, що і зменшити кількість сварок потенційно можуть самі українці.

  • Проросійські автори найчастіше відкрито долучаються до роздмухування тих конфліктів, які найкраще вкладаються в їхні стратегічні наративи.

Зокрема, вони любили поговорити про Україну як failed state (кейс Залужного), про невдоволення народу владою (кейс електрики) та про ницість і безкультурність українців (кейс переселенців). Водночас вони мало або вкрай мало втручалися у внутрішні українські сварки – як у війську або політиці, так і в суспільстві.

 

Частки проукраїнських і проросійських користувачів, охоплених дописами популярних акаунтів у кожній темі

  • У більшості тем так чи інакше винуватою виявляється влада.

Це стається як завдяки ментальним особливостям українців, так і завдяки потужному ресурсу опозиційних блогерів. Відтак влада має бути зацікавлена в тому, щоб зменшити кількість конфліктних тем та ліній розділення, адже найбільше постраждає зрештою все одно вона.

  • До мови ворожнечі найчастіше вдаються у внутрішньополітичних сварках.

У таких дискусіях опоненти зазвичай не шкодують назвиськ для інших українців: найдошкульніша лексика прийнятна у топблогерів, що традиційно поглиблюють лінію розділення між прихильниками Порошенка та Зеленського.

Але й, звісно, для росіян та колаборантів українці теж не добирають виразів. А ті не лишаються в боргу, як ми це бачимо у кейсі УПЦ МП.

 
Частки охоплення дописів з мовою ворожнечі і без неї в кожній темі
  • Розуміння позиції опонента найчастіше демонструється у тих конфліктних дописах, де по різні боки опиняються "сторони добра".

Себто коли дискутують між собою суспільно визнані й освічені групи громадян. Як у прикладі з "календарем 5 каналу", в якому сперечалися, зокрема, провійськові і профеміністичні активісти.

Помітні також зусилля з пошуку компромісів у темах, де учасники усвідомлюють, що сварки тут можуть значно ослабити державу під час війни.

 
Частки охоплення дописів з розумінням позиції опонента і без неї в кожній темі

Як зробити сварки менш руйнівними

Напевно, найперший, хто мав би зайнятися гасінням будь-яких сварок – це українська влада. І не лише тому, що непродуктивні дискусії розділяють українське суспільство і послаблюють його під час війни. А й тому, що зрештою саме влада стане одним із найпомітніших об'єктів критики у будь-якій суперечці.

Реклама:

Почати варто було би, звичайно, із замирення між "більшістю" та опозицією – але це утопічна ідея.

А от звернути увагу на побутові теми, і попереджати всі сварки, які там виникають – цілком реальне завдання. Адже саме побутові дискусії матимуть найбільший резонанс. Напевно, в Кремлі вже готують методички, як розсварити українців Півдня на темі доступу до питної води, тож українській владі теж варто підготуватися.

Ні, звісно, це не означає, що треба залишити без розв'язку ціннісні теми, такі, як права жінок або історичну справедливість. Однак саме побутові створюють найбільше ліній розділення.

На додачу, треба зробити загальновідомим, як росіяни роздмухують наші сварки. Пам'ятаєте, як на початку війни ми в кожній статті, в кожній хвилині ефіру нагадували, що росіяни брешуть? Так от, так само варто говорити і про те, що вони нас сварять між собою.

В ідеалі, варто створити комунікаційний інструмент, який опікуватиметься суспільною згодою. Гасіння суспільних суперечок могло би стати однією з функцій Центру стратегічних комунікацій.

Але цьому центру важливо буде обрати правильну стратегію. Ми вже писали, що аргумент "не на часі" тепер не працює. Проблеми більше не можна відкладати "на після війни", їх треба вирішувати. Тому потрібен інший підхід.

Найкраще тут – для кожного конфлікту створювати об'єднавчі наративи: такі історії, з якими не зможуть не погодитися всі сторони дискусії. А на додачу, варто заохочувати всіх говорити, показуючи, що ти розумієш позицію опонента. І навпаки, поганим тоном має стати мова ворожнечі.

Реклама:

Які ж вони, ці об'єднавчі наративи?

В основі кожного з них лежить думка, що ваш опонент насправді теж потрібен для здорового розвитку. Лише коли є ви двоє, тоді й можливий прогрес. А якщо залишиться тільки один, як у старому серіалі із 90-х – то результату не буде.

Наприклад, сварка влади і опозиції. У нас, традиційно, жодної співпраці між командами Зеленського та Порошенка бути не може. Вони просто не визнають права іншого на існування. Але ж у всьому світі не так. І нещодавно демократи та республіканці у США показали, як владі і опозиції варто співпрацювати, коли ухвалили продовження збільшення боргової стелі.

У нас могло би бути так само, якби загальновідомою стала проста істина: опозиція потрібна для того, щоб вказувати владі на помилки, саме так працює демократія, і лише коли ці дві сили взаємодіють, дослухаються, поважають одна одну, держава рухається вперед.

Так само і з суперечкою про традиційні й модерні цінності. Скажімо, захисники прав ЛГБТ та, з іншого боку, захисники традиційний сімейних цінностей мали би допустити думку, що їхні опоненти – не виплодки пекла, а живі люди зі своїми переконаннями. Ви різні, і це не погано, і не добре – так влаштовано світ. І що людство завжди хитається від одних цінностей до інших, і саме тому розвивається. Одні визначають вектори розвитку, а інші бережуть точки докладання цих векторів.

Ця схема працює з усіма лініями розділення, окрім, звісно ж, лінії між Україною та Росією. Ці два народи в найближчому майбутньому "замирити" не вийде.

Артем Захарченко, кандидат наук із соціальних комунікацій, керівник ГО "CAT-UA", а також команда Communication Analysis Team – Ukraine

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Статистика з польського кордону. Чому Польщі не вигідне згортання економічних відносин з Україною?

Китай перевіряє готовність Заходу до поступок: що стоїть за візитом Лі Хуея в Україну

Бюджет Київщини: втричі більше дотацій, ніж до війни

Чемпіонські бої Усика, Гвоздика, Берінчика й Ломаченка: чого очікувати Україні в 2024 році

"Драконівські вимоги" до якості харчування ЗСУ. Приклад однієї консерви

Понад 2000 іноземних компаній залишаються в Росії. Що можуть зробити уряди західних країн?