Дуже корисний горщичок

Понеділок, 10 грудня 2001, 20:09
Необхідність дарувати час від часу подарунки - одна з неприємностей, якою нам доводиться розплачуватися за розкіш людського спілкування. Зрозумійте правильно - не грошей шкода. Питання "що ж дарувати?" здатне викликати часом страшні муки.

Позбавлені їх люблячі серця: подарують один-одному яку-небудь кульбабку, зірвану на місці першого побачення, яку-небудь ще більш багатозначну билинку - і щасливі. До чого ж несправедливо легко живеться прагматикам, які з року у рік дарують своїм близьким те, що і так довелося б купувати.

А ось тих, хто отримав раптове запрошення на свято від своїх світських знайомих або далекого родича, по-справжньому шкода. Вони готові прямо-таки озолотити будь-кого, хто винайде універсальну формулу подарунку або вкаже особливе місце, куди можна зайти зі словами: "Мені, будь ласка, для пані середніх років" або "Мені для немолодого джентльмена", - й отримати красивий згорток і зі спокійною совістю відправитися приймати свій аперитив.

Головне правило

Треба віддати належне ентузіастам, які робили спроби полегшити життя дарувальникам. Хтось же вигадав спеціальні магазини під назвою "Подарунки". Раніше за подарунками пріоритети розподілялися так: велику частину площі займали порцеляна-кришталь, які плавно переходили у бронзових орлів і бюстики Єсеніна. Були там і вологодські мережива, і різьблена кістка, і розписана хохлома і гжель, і карбування й інші зразки народних промислів, які в інших місцях зустрічалися під назвою сувенірів.

Були там і духи-одеколони, сумки-парасольки, хустки-шарфи, а також, як не дивно, колготи. Так що у самому відборі подарункових товарів містилася підказка. Сьогодні у цих самих "Подарунках" можна зустріти що завгодно - від канцтоварів до одягу. Одним словом, біда та й годі.

Кожному зрозуміло - невдача селекційної роботи "Подарунків" пов'язана зі слабкою теоретичною базою. Дійсно, піди визнач, що взагалі може бути подарунком. Простіше сказати, що не може ним бути ніколи. Не можна дарувати щось дуже близьке до тіла - якщо, звичайно, не хочеш скандалу. Не можна дуже дорогого подарунку, щоб не примусити адресата ніяковіти. Не можна дуже дешевого, щоб не думали, що ти жмот. Не можна дарувати предмети першої необхідності, тому що це можуть розцінити як образливий натяк на низькі прибутки. Стоп... виходить якесь рівняння, що складається з одних невідомих.

Прагнучи скоротити число невідомих, важливо не робити зайвих рухів. Для цього треба слідувати правилу: не намагайтеся подарувати людині що-небудь потрібне. Це гнила справа.

Можливо, близькі того, кого ви маєте намір ощасливити своїм подарунком (скорочено будемо називати його "об'єкт"), знають, що саме йому потрібно. А ось сам об'єкт (увага!) ніколи точно не знає, чого йому не треба. Цим-то ми, якщо хочемо стати асами подарункової справи, і повинні користуватися без натяку на сором.

Входить і виходить

Першовідкривачем цього правила є Вінні-Пух, який подарував ослику Іа-Іа на день народження порожній і немитий горщик з-під меду. І той виявився, як всі пам'ятають, найкориснішою річчю на світі, хоч ніщо на перший погляд про це не натякало. Розглянемо цю ситуацію детальніше: ослик просто не знав, що горщик - це саме те, що йому потрібно.

Точно так само ми перебуваємо у незнанні щодо сили-силенної речей. Ось, наприклад, витягуєте ви з сумки (знімаєте з пояса) мобільний телефон і кладете його на стіл. Прямо ось так, плазом. І невтямки вам, що є спеціальні підставки для цих телефонів, з якими до того ж забавляються дизайнери, перетворюючи їх на своєрідні скульптури. Подарують вам таку підставку - дивишся, аж ось за місяць-другий ви вже собі уявити не зможете, як можна просто так телефон на стіл покласти.

А бувають ще такі футляри для кредитних карток. Ні, не окремі прорізи у портмоне, а срібні коробочки, для однієї-єдиної, на зразок дуже плоского портсигара. Звичайно, за один день до неї не звикнеш, зате, коли освоїшся, річ ця здасться абсолютно незамінною.

Між іншим, Пух зі своїм горщиком інтуїтивно вловив й іншу важливу особливість подарунку. Річ повинна бути не лише не дуже потрібною, але і, так би мовити, не основною, не по суті, а десь поблизу. Коротше кажучи, не мед, а горщик, не картинка, а рамка, не окуляри (спробуй догоди у такій справі), а футляр, не предмет, а можливість його куди-небудь покласти або до чогось притулити. Ось серед цих-то речей і потрібно проявляти свою небуденність.

Не знаю, чи слідом за Вінні, чи якимсь іншим шляхом, але дизайнери також прийшли до цього висновку. Інакше чому б у дизайнерів була така пристрасть до всякого роду "горщиків" - футлярів, коробочок, скриньок, кошиків і контейнерів, призначення яких незрозуміле, але очей від яких інколи відірвати неможливо. Переваг у них безліч.

По-перше, кожний об'єкт може покласти у них своє заповітне, а по-друге, у багатьох з них, як у шкіряні контейнери з колекції Arte di Cuoio, можна і зовсім нічого не класти, а ставити їх перед собою і милуватися з ранку до ночі.

Якщо все ж у ваше розпорядження випадково потрапили деякі розвіддані про об'єкт, ви повинні проявити холоднокровність і продовжувати слідувати даному правилу. Скажемо, ви випадково дізналися дещо про таємні пристрасті вашого об'єкта. Наприклад, що він божеволіє від гарної люльки (підлідної рибалки, брабантського мережива і т.д. і т.і. Якщо ви недосвідчений дарувальник, то у спробі догодити ви кинетеся до прилавка із заморськими люльками з дерева різних порід, в яких ви не розумієте анічогісінько, виберете щось на свій страх і ризик і однозначно, що пролетите, як фанера.

Більш досвідчений дарувальник, підійшовши на безпечну відстань до люльок, кине натренованим оком на відділ, де продають торбинки для тютюну, пенали для щіточок, футлярчики для ножичок і гільотинок, підставочки під футлярчики й інше господарство, яким, не без нашої, майстрів мистецтва подарунку, допомоги, обростає кожна справжня пристрасть.

Один містичний закон

Якщо ви запам'ятаєте головне правило, перейдемо до його підпунктів. Серед речей, людська потреба в яких вельми відносна, є особлива золота жила. Там залягають предмети, схильні до дії одного містичного закону: скільки б їх у людини не було, їх ніколи не буває забагато.

Цей підпункт вже підтверджений численними експериментами на об'єктах переважно жіночої статі. Декільком піддослідним дарували на кожне Різдво і Першотравень по розкішній шовковій хустці. І що ви думаєте, їм це не тільки не набридало, а у проміжках між святами вони примудрялися самі купити собі ще дві-три. Тести на сережки, шпильки, кришталеві келихи, скатертини, вишиті гладдю серветки, муранівське скло і навіть букетики сухих квітів дали схожі результати. І кожного разу мотивація була ірраціональною - "ось саме такого у мене ще не було".

Формула такого подарунку проста: якщо всі предмети першої необхідності вже є, то предмети другої необхідності необхідні у квадраті, третьої - у кубі і так далі. Судіть самі. Звичайна електрична лампа практично нікому не потрібна. Зате яка потреба у підсвічниках всіх форм і розмірів!

Домашній музей

Якщо ви освоїлися із всім вищевикладеним, то ви вже бакалавр подарункової справи. Але щоб отримати ступінь магістра, потрібно вникнути ще у певну деталь, яка, на перший погляд, навіть суперечить звичним уявленням про подарунки.

Полігон для демонстрації вищого подарункового пілотажу побудували нам знамениті дизайнери. Правда, не навмисно, тому не намагайтеся напружувати пам'ять у надії пригадати, який славнозвісний дизайнер створив який-небудь подарунок.

Нічого ви не пригадаєте: кожний дизайнер переконаний, що створює потрібні, функціональні речі, а не якісь фінтіфлюшки для ювілеїв і вечірок. Але тут спрацьовує ще один цікавий закон: як тільки дизайнерам вдається створити що-небудь варте по-справжньому, це відразу ж стає знаменитим. А як тільки воно стає знаменитим, то перетворюється на картинку в глянсовому журналі, у приналежність вітрини модного салону, поступово відриваючись все далі і далі від свого прямого призначення. Можливо, дизайнери від цього і не у захопленні, однак нам, хитромудрим, це ще як на руку.

Судіть самі. Ідея подарувати світському знайомому простенький предмет – засіб для ручного видавлювання соку з апельсину - може вважатися крикливо бездарною, якщо тільки це не відома давилка, колись створена Філіпом Старком для Alessi. І не важливо, що об'єкту свіжовидавлений сік суворо протипоказаний. Його дім буде прикрашати хіт, за визначенням більш художній, ніж будь-яка скульптура.

Ви бачили, яку колекцію домашнього начиннячка створив для Guzzini Доменіко Танфольо? Як механізми вони нічого особливого собою не уявляють - звичайні радіоприймач, вентилятор, телефон-трубка, машинка, яка збирає крихти зі скатертини. Але всі вони - такі лапочки, такі жовтенькі, як курчатка, так вправно стилізовані під часи перших дизайнерських дослідів з пластмасою, що питання про їх необхідність у побуті відпадає саме собою.

А ось, наприклад, ріжки для взуття, попільнички й консервні ножі найвишуканіших ліній з матового срібла від Georg Jensen - відомої датської фірми, яка вже сто років прикрашає своїми предметами, які холодять руки, побут особливо витонченої натури. Ну чим не подарунки?

Щоб дарувати такі речі, треба бути фахівцем. Знавцем людей і речей. Адже треба бути у курсі і класичних хітів, і новинок дизайну. А це вимагає певних зусиль. Крім того, вас завжди підстерігає небезпека нарватися на об'єкт, який побачить у тьмяно виблискуючій пластинці просту штуку для влізання у черевики, а не вишуканий зразок скандинавського мінімалізму, і образиться.

Щоб не влипнути, потрібна надлюдська інтуїція. Тому початківцем краще не мудрити, а спокійно скористатися чим-небудь із стандартного арсеналу - свічником, підставкою під свічник, підстилкою під підставку під свічник або спеціальним пристосуванням (бажано неабиякого дизайну) для зняття нагару.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді