Біль плюшевого серця

Мільйонами несправжніх сердець лежить день Святого Валентина на базарних рундуках. Серця порцелянові, глазуровані, дерев'яні, серця турецькі й китайські, серця на обгортковому папері - якщо не встигають продатися, переходять у наступний рік без знижок. Бо назавтра вони нікому не знадобляться і за безцінь. Непродані ж серця-тістечка зачерствіють, серця-повітряні кульки пов'януть, наче з них щойно витекла любов. Діяльність серцепродажної індустрії коротка, як життя метелика.

Уже років зо п'ять минуло, як із Заходу нам було трансплантовано це свято у вигляді плюшевого серця, великого й простого за формою, як мікімаусове вухо.

Власне, Валентин і не планував увійти в цю країну в білій хламиді романтичного кучерявого мученика з чужого віросповідання. Він явився сюди таким, яким міг, - кіборгом глобалізації, щоб комерціалізувати приватне, бодай те, що надається до ринкового вжитку. Відтак продажі букетів і "валентинок" шалено зросли, а баланс любові й самотності у країні залишився сталим.

Зате українці підлаштували зайду під потреби власної ментальності і перетворили свято Валентина на близьке за статусом до всенародного гуляння. Очі святого широко й безсоромно витріщилися.

Українські чоловіки вже призвичаюються купувати "на Валентина" по кілька букетів, що вочевидь засвідчує уміння диверсифікувати джерела енергії та наявність потенції, щонайменше матеріальної (та це, власне, все-таки на добро).

А купуючи цього дня пачку цигарок у бабусі з підземного переходу, ви чуєте вдячне: "С празднічком, дєвушка" і автоматично відказуєте не менш дурацьким: "І вас также". Свято двох поволі перетворилося на "груповуху" з ухилом у Восьме березня.

На шкільних дискотеках розігруються веселі кольорові презервативи, карпатські інструктори обіцяють провести "лижнею любові", кримські винороби заманюють продегустувати "напій коханців", який у звичайні дні називається просто пляшкою портвейну, урогінекологічні кабінети дарують знижки закоханим парам, кондитери засипають магазини коробками цукерок "З любов'ю", і безвусі продавці на запитання "Так з чим же канфєтки?" грайливо сміються, так буцімто вони самі щойно наповнювали ті ласощі начинкою.

Корпоративні вечірки і просто гучні випивони на Святого Валентина стають ще не обов'язком, але вже нормою. Втім, саме це й не дивина в країні, де народ гуртує не революція, а чарка, і де єдиною підставою для відчуття Великої Спорідненості є наближеність до пивної діжки, неважливо в який пам'ятний день календаря - чи то 23 лютого, День лісоруба чи День захисту ховрашка від юннатів.

Дивуюся, що екстатичну енергію нації в переддень пришестя Валентина досі не помітили можновладці й не спрямували її до греблі передвиборчої кампанії. А так би стрімко рвонули вгору рейтинги!

Свіжою народооб'єднавчою ідеєю стало б, приміром, спорудження храму любові під патронатом президента і за позабюджетні пожертви доброзичливців. Чому під патронатом Кучми? Та тому, що він на третій термін не йде, себто є фігурою нейтральною, а його нелюбов до Конституції зовсім не заперечує наявності в ньому інших форм любові.

О, храм Афродіти десь у Малому Кобелячку!.. Величні білі шпилі лагідно ґвалтують полтавське небо. Вранішній туман облизує верби над Ворсклою. Вишневі садки млосно стікають соком. Низка чорних "мерсів" стрімко прориває білохатинкове тіло містечка і вдоволено гальмує біля храму. Президент сильним натиском ножиць перерізає стрічку. Стрічка падає плавно й лірично, як нічна сорочка. Поплавський заводить у мегафон "Кохайтеся, чорнобриві...". Черномирдін переможено підспівує. Гербст не все розуміє, але охоче підмугикує, зачувши слово "москалі".

У храмі волого і тепло, чутно, як нетерпляче тріщать зіппери закоханих. Літні жінки посміхаються, пригадуючи. Посли східних держав медитують. Просвітлення сходить навіть на зосереджені обличчя спеціальних гостей свята, тих, що чимало віддають щодень любові, але любові до Вітчизни: від журналістського цеху – пана Джангірова, від майстрів красного письменства – пані Околітенко, від мовознавців – пана Азарова.

Лічильна комісія в особі пана Мішури перераховує голубів під храмовим дахом. Голуби туркочуть і піднімають по два крила – вони просто хочуть летіти.

Вітер тріпоче за щоки білий транспарант: "Бог – це любов". Усім хочеться вірити й любити. Щасливий натовп п'є "з горла" і навзаєм вітає зі святом.

Статуя Святого Валентина мовчить – у неї пересохло в горлі.