Мінсправлюб, або Міністерство, якого немає
Понеділок, 16 лютого 2004, 12:21
От із чим у нас у нашій рідній державі добре, так це з любов'ю. Поміркуйте самі: з податками – погано, з економікою – погано, з пенсіями – погано, з народжуваністю – знов-таки погано (видно, гумовим виробом користуємося з приводу і без), а от з любов'ю, всупереч усьому – добре.
І що характерно: яке міністерство не візьми, яку службу не трусни – скрізь негаразди. А у справах любові немає ні міністерства, ні іншої структури зі спеціальним статусом – і усе тіп-топ. І президент не бере під особистий контроль, і не бореться з нею ніхто...
А уявіть, от наш уряд до Дня Святого Валентина вирішив створити 17-е міністерство – Міністерство у справах любові (МСЛ, Мінсправлюб). Міністр, заступники, апарат – і через місяць-другий з любов'ю буде покінчено.
Ні, не те щоб назавжди: будуть реформи (на кредити МВФ), ліквідації, реорганізації, злиття (не те, про що ви подумали, це – у плані "МНС і МСЛ – два в одному", або ще краще "МО + МСЛ – солодка парочка").
Як? Адже з міністрами проблем не повинно бути – вони в нас є. А ще - запровадити обов'язкове страхування на випадок любові з першого погляду з далекими намірами (від нерозділеної любові страхувати ніхто не буде – пардон, дорого); а також не менш обов'язковий податок із закоханих (90%, за звичкою, будуть у тіні).
Терміново налагодити виробництво любовних ліків (не плутати з віагрою), відразу ввести ПДВ на їх продаж. І обов'язково призначити об'єкт усенародної любові з розкручуванням по телеканалах. Утім, це робиться вже зараз – невже насправді готується ґрунт для нового міністерства?
А ще можна прийняти закон України "Про любов" і почати його, як водиться, з визначення термінів, типу любов – це..., любов буває така-то... Може, в депутатів з'явиться інтерес до законодавчої роботи? А ще влаштувати парламентські слухання з питань любові і любовізації всієї країни. І ще купу усього.
Але це так, казки-страшилки. А поговорити все-таки хочеться про День Святого Валентина. Свято – знаємо (87% опитаних Центром Разумкова з 27 січня по 3 лютого 2004 у всіх регіонах України. Опитані 2023 респонденти).
Відзначали, хоча і не усі.
Цей день вважають святом 42%. Обмаль, але не лихо, бо свято для нас ще молоде. Подарунки дарувати (а також їх одержувати) – також збиралися. Тих, хто збирався дарувати - 38%, а тих, хто очікував подарунків – 34%.
Виходить, кожного двадцятого з нас очікував сюрприз. Трохи сумно, адже торік збиралися дарувати - 46%, а чекали на подарунок – 40%.
Що саме даруємо? Як звичайно: квіточки, тортик, капці. Чого кривимося? З фантазією в нас, на жаль, теж погано. Або не погано, а стабільно? Справа лінгвістів - визначити: "погано/стабільно" – це брати-близнюки або просто однофамільці української дійсності?
Ще трохи цифр. Ні для кого не буде відкриттям, що тих, хто знає про День Святого Валентина, більше серед молоді: респонденти у віці 18-19 років у кількості 98%, у віці 60 і старше – 72%.
Знов-таки, цей день є святом для 79% 18-19-літніх і лише для 17% 60-літніх. Гендерних розходжень у цьому питанні немає. Регіональні розходження невеликі: найбільше людей, що вважають святом цей день, у Центрі – 45%, найменше – на Заході: 37%.
Що стосується дарування й одержання подарунків, то картина приблизно така ж. Знов-таки, гендерні розходження незначні. Регіональні виглядають у такий спосіб: найбільше подарунків чекають на Півдні (36%), найменше – на Заході (31%); найбільше дарувальників (або збираються подарувати) на Сході – 41%, на Заході – 31%.
Про вікові розходження можна і не говорити: чекає подарунки 18-29-літніх – 72%, 60+ – 8%; збираються обдаровувати 74% і 13% відповідно.
Отже, незважаючи на важку і не дуже тривалу (60-65 років) хворобу, тобто життя, що передається статевим шляхом, у нашому суспільстві наявні всі ознаки закоханості, що в чергове довела Соціологічна служба Центру Разумкова.
І наостанок. А що, якщо таке свято відзначати не один раз на рік, а хоча б чотири? Дивись, і звикнемо раз у сезон чути й говорити про свої почуття; потім, може, затягне – і щомісяця. А там не за горою і щодня, можна без квітів і подарунків, а просто й щиро: "ЛЮБЛЮ".
І що характерно: яке міністерство не візьми, яку службу не трусни – скрізь негаразди. А у справах любові немає ні міністерства, ні іншої структури зі спеціальним статусом – і усе тіп-топ. І президент не бере під особистий контроль, і не бореться з нею ніхто...
А уявіть, от наш уряд до Дня Святого Валентина вирішив створити 17-е міністерство – Міністерство у справах любові (МСЛ, Мінсправлюб). Міністр, заступники, апарат – і через місяць-другий з любов'ю буде покінчено.
Ні, не те щоб назавжди: будуть реформи (на кредити МВФ), ліквідації, реорганізації, злиття (не те, про що ви подумали, це – у плані "МНС і МСЛ – два в одному", або ще краще "МО + МСЛ – солодка парочка").
Як? Адже з міністрами проблем не повинно бути – вони в нас є. А ще - запровадити обов'язкове страхування на випадок любові з першого погляду з далекими намірами (від нерозділеної любові страхувати ніхто не буде – пардон, дорого); а також не менш обов'язковий податок із закоханих (90%, за звичкою, будуть у тіні).
Терміново налагодити виробництво любовних ліків (не плутати з віагрою), відразу ввести ПДВ на їх продаж. І обов'язково призначити об'єкт усенародної любові з розкручуванням по телеканалах. Утім, це робиться вже зараз – невже насправді готується ґрунт для нового міністерства?
А ще можна прийняти закон України "Про любов" і почати його, як водиться, з визначення термінів, типу любов – це..., любов буває така-то... Може, в депутатів з'явиться інтерес до законодавчої роботи? А ще влаштувати парламентські слухання з питань любові і любовізації всієї країни. І ще купу усього.
Але це так, казки-страшилки. А поговорити все-таки хочеться про День Святого Валентина. Свято – знаємо (87% опитаних Центром Разумкова з 27 січня по 3 лютого 2004 у всіх регіонах України. Опитані 2023 респонденти).
Відзначали, хоча і не усі.
Цей день вважають святом 42%. Обмаль, але не лихо, бо свято для нас ще молоде. Подарунки дарувати (а також їх одержувати) – також збиралися. Тих, хто збирався дарувати - 38%, а тих, хто очікував подарунків – 34%.
Виходить, кожного двадцятого з нас очікував сюрприз. Трохи сумно, адже торік збиралися дарувати - 46%, а чекали на подарунок – 40%.
Що саме даруємо? Як звичайно: квіточки, тортик, капці. Чого кривимося? З фантазією в нас, на жаль, теж погано. Або не погано, а стабільно? Справа лінгвістів - визначити: "погано/стабільно" – це брати-близнюки або просто однофамільці української дійсності?
Ще трохи цифр. Ні для кого не буде відкриттям, що тих, хто знає про День Святого Валентина, більше серед молоді: респонденти у віці 18-19 років у кількості 98%, у віці 60 і старше – 72%.
Знов-таки, цей день є святом для 79% 18-19-літніх і лише для 17% 60-літніх. Гендерних розходжень у цьому питанні немає. Регіональні розходження невеликі: найбільше людей, що вважають святом цей день, у Центрі – 45%, найменше – на Заході: 37%.
Що стосується дарування й одержання подарунків, то картина приблизно така ж. Знов-таки, гендерні розходження незначні. Регіональні виглядають у такий спосіб: найбільше подарунків чекають на Півдні (36%), найменше – на Заході (31%); найбільше дарувальників (або збираються подарувати) на Сході – 41%, на Заході – 31%.
Про вікові розходження можна і не говорити: чекає подарунки 18-29-літніх – 72%, 60+ – 8%; збираються обдаровувати 74% і 13% відповідно.
Отже, незважаючи на важку і не дуже тривалу (60-65 років) хворобу, тобто життя, що передається статевим шляхом, у нашому суспільстві наявні всі ознаки закоханості, що в чергове довела Соціологічна служба Центру Разумкова.
І наостанок. А що, якщо таке свято відзначати не один раз на рік, а хоча б чотири? Дивись, і звикнемо раз у сезон чути й говорити про свої почуття; потім, може, затягне – і щомісяця. А там не за горою і щодня, можна без квітів і подарунків, а просто й щиро: "ЛЮБЛЮ".
