"Козли" і "капуста"
П'ятниця, 26 листопада 2004, 11:53
Перепрошую читачів, але я буду трохи цинічним. Мабуть, інакше і не можна, коли йдеться про фінанси, про економічні вигоди і про шанси здобуття кращого місця на світовому ринку.
Як видається, дещиці здорового цинізму (чи, якщо хочете, назвіть це поглядом на світ з позицій життєвого досвіду) часом не вистачає нашим демократичним політикам і незалежним аналітикам.
Отже, яку маємо, говорячи військовою мовою, диспозицію станом на сьогодні? В Україні розгорнулися найбільш масові акції на підтримку демократії за всю її новітню історію.
Навіть 1917 року, на піднесенні національної революції, ці акції, якщо рахувати у відсотках до загального числа населення країни, були не більшими за масштабами.
І це справляє колосальне враження у світі. Україна, про яку досі писали як про державу, що за рівнем корупції владних структур стрімко наближається до Гаїті, а за рівнем свободи (точніше, несвободи) слова – до Судану, раптом набула зовсім іншого вигляду.
З радісним здивуванням і навіть певною ейфорією Європа, Америка, Австралія і Азія відкрили для себе іншу Україну, яка прагне бути нормальним, цивілізованим членом світового співтовариства.
І, що дуже важливо, виявилося, що в підтримці цього прагнення навколо "некорумпованого і чесного ліберального політика Ющенка" (ці слова – загальник світової преси) об'єдналися не тільки опозиційні політичні партії, а і студентська молодь, і чи не єдині знані на Заході представники вітчизняної поп-культури – брати Клички і Руслана Лижичко.
І згадаймо, що сказав у виступі на Майдані Незалежності один із депутатів Європарламенту: спасибі вам за ваш приклад у захисті демократії.
А тепер подивимося, у що практично-прагматичне може перелитися такий настрій світової спільноти щодо України.
Якщо президентом за допомогою силових методів, неминучих у чинній ситуації, стверджується Янукович, то варто забути не тільки про близькі перспективи євро інтеграції, до чого команда "двох футбольних партій" не дуже й прагне.
А і про сприятливі перспективи для українського виробника на ринку Об'єднаної Європи, куди, до речі, йде щонайменше у півтора рази більше українського експорту, ніж у Росію.
Про американські ринки я мовчу. Цікаво, що Ахметов і Пінчук робитимуть із своїми трубами і прокатом?
До речі: безпосередньо економічні санкції проти України вигідні "братній" Росії, і, схоже, сценарій, який реалізує команда Медведчука-Януковича вкупі з московськими політтехнологами, однією із своїх цілей має знищення експортного потенціалу України та ліквідацію, чи, принаймні, мінімізацію, ахметовсько-підчуківського бізнесу.
І чергові виплати зовнішнього боргу України, які набігають наступного року - якщо не помиляюся, понад півтора мільярди доларів - відстрочені не будуть.
А тепер оцінимо політично-економічні перспективи, які відкриються перед Україною внаслідок приходу до влади на хвилі демократичного піднесення команди Віктора Ющенка.
Я маю серйозні підстави вважати, що у такому разі половина українських боргів Заходові буде списана практично одразу, так би мовити, авансом під реформи - приблизно так, як зробив це Захід після падіння комунізму в Польщі і приходу до влади команди "Солідарності".
Отож 2005 року з виплатами зовнішнього боргу стане значно легше, якщо ці виплати взагалі не будуть пересунуті у неозору далечінь, а відтак держбюджет отримає серйозне полегшення – якраз у сумі, достатній для підвищених пенсій.
Далі – інвестиції. Тут буде просто нікуди подітися – вони прийдуть бодай у вигляді демонстративних жестів від серйозних світових бізнес-структур.
Що ж стосується статусу країни з ринковою економікою, чого попередня влада так довго і так безнадійно, враховуючи корупційний потенціал цієї влади, домагалася від США та Євросоюзу, то на його одержання можна буде чекати впродовж буквально кількох місяців.
Як і на збільшення квот на вітчизняний експорт, в тому числі таких любих Пінчуку-Ахметову труб, і на припинення раз і назавжди антидемпінгових розслідувань. І, нарешті, із вступом до Світової організації торгівлі теж буде легше, якщо, звісно, Україна туди сама прагнутиме.
Що ж стосується статусу асоційованого члена ЄС, то його, звісна річ, ніхто не дасть одразу, це об'єктивно непроста річ, але, принаймні, про це можна буде відразу почати серйозно торгуватися, і українські перспективи на членство в Об'єднаній Європі вже не розглядатимуться разом із "перспективами" на це Марокко та Йорданії, як зараз.
І, нарешті, останні дні надходить інформація про серйозні ускладнення стосунків вітчизняних банків із банками Америки, Балтії та Франції.
Прихід до влади команди реформаторів, підпертих "демократичною хвилею" та дуже сприятливим ставленням світової преси не може не вплинути позитивно і на західних банкірів.
Адже йтиметься про перемогу української демократії над кримінально-тоталітарними силами. Я знову вдамся до паралелей із Польщею 1980-х – вони вибороли собі тяжкими зусиллями "зелену лінію" інтеграції в Об'єднану Європу і вигоди від цієї інтеграції.
Усе це зараз має чудовий шанс одержати й Україна.
А тепер про "козлів" і "капусту", використовуючи зрозумілу команді Віктора Януковича лексику. Видається, "проффесор" був глибоко неправий, звучи "козлами" опозиціонерів.
Насправді це слово має стосуватися тих людей, котрі мають мільярдні чи багатосотмільйонні статки й належать до різних груп підтримки Віктора Федоровича. Про Пінчука й Ахметова та їхні інтелектуальні здібності краще помовчати.
Але, виявляється, всі ці Губські, Ярославські, Тарути, котрі, як здавалося, розуміють, де саме слід активно стригти "капусту", насправді є дрібними лохами й наперсточниками.
Чи, якщо вдатися до класичного літературного прикладу, новітніми втіленнями Шури Балаганова, котрий після отримання від Остапа Бендера щедрого подарунку у кілька десятків тисяч рублів рефлекторно поцупив з кишені пасажирки трамваю гаманець із м'ятою рублевою купюрою – і на тому скінчив свою бізнес-кар'єру.
Хоча, з іншого боку, може це і добре?
Адже в Україні існує потужний пласт бізнесменів, котрі не хочуть бути "козлами" і готові стригти "капусту" за цивілізованими європейськими правилами. Сьогодні саме їхній шанс.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Як видається, дещиці здорового цинізму (чи, якщо хочете, назвіть це поглядом на світ з позицій життєвого досвіду) часом не вистачає нашим демократичним політикам і незалежним аналітикам.
Отже, яку маємо, говорячи військовою мовою, диспозицію станом на сьогодні? В Україні розгорнулися найбільш масові акції на підтримку демократії за всю її новітню історію.
Навіть 1917 року, на піднесенні національної революції, ці акції, якщо рахувати у відсотках до загального числа населення країни, були не більшими за масштабами.
І це справляє колосальне враження у світі. Україна, про яку досі писали як про державу, що за рівнем корупції владних структур стрімко наближається до Гаїті, а за рівнем свободи (точніше, несвободи) слова – до Судану, раптом набула зовсім іншого вигляду.
З радісним здивуванням і навіть певною ейфорією Європа, Америка, Австралія і Азія відкрили для себе іншу Україну, яка прагне бути нормальним, цивілізованим членом світового співтовариства.
І, що дуже важливо, виявилося, що в підтримці цього прагнення навколо "некорумпованого і чесного ліберального політика Ющенка" (ці слова – загальник світової преси) об'єдналися не тільки опозиційні політичні партії, а і студентська молодь, і чи не єдині знані на Заході представники вітчизняної поп-культури – брати Клички і Руслана Лижичко.
І згадаймо, що сказав у виступі на Майдані Незалежності один із депутатів Європарламенту: спасибі вам за ваш приклад у захисті демократії.
А тепер подивимося, у що практично-прагматичне може перелитися такий настрій світової спільноти щодо України.
Якщо президентом за допомогою силових методів, неминучих у чинній ситуації, стверджується Янукович, то варто забути не тільки про близькі перспективи євро інтеграції, до чого команда "двох футбольних партій" не дуже й прагне.
А і про сприятливі перспективи для українського виробника на ринку Об'єднаної Європи, куди, до речі, йде щонайменше у півтора рази більше українського експорту, ніж у Росію.
Про американські ринки я мовчу. Цікаво, що Ахметов і Пінчук робитимуть із своїми трубами і прокатом?
До речі: безпосередньо економічні санкції проти України вигідні "братній" Росії, і, схоже, сценарій, який реалізує команда Медведчука-Януковича вкупі з московськими політтехнологами, однією із своїх цілей має знищення експортного потенціалу України та ліквідацію, чи, принаймні, мінімізацію, ахметовсько-підчуківського бізнесу.
І чергові виплати зовнішнього боргу України, які набігають наступного року - якщо не помиляюся, понад півтора мільярди доларів - відстрочені не будуть.
А тепер оцінимо політично-економічні перспективи, які відкриються перед Україною внаслідок приходу до влади на хвилі демократичного піднесення команди Віктора Ющенка.
Я маю серйозні підстави вважати, що у такому разі половина українських боргів Заходові буде списана практично одразу, так би мовити, авансом під реформи - приблизно так, як зробив це Захід після падіння комунізму в Польщі і приходу до влади команди "Солідарності".
Отож 2005 року з виплатами зовнішнього боргу стане значно легше, якщо ці виплати взагалі не будуть пересунуті у неозору далечінь, а відтак держбюджет отримає серйозне полегшення – якраз у сумі, достатній для підвищених пенсій.
Далі – інвестиції. Тут буде просто нікуди подітися – вони прийдуть бодай у вигляді демонстративних жестів від серйозних світових бізнес-структур.
Що ж стосується статусу країни з ринковою економікою, чого попередня влада так довго і так безнадійно, враховуючи корупційний потенціал цієї влади, домагалася від США та Євросоюзу, то на його одержання можна буде чекати впродовж буквально кількох місяців.
Як і на збільшення квот на вітчизняний експорт, в тому числі таких любих Пінчуку-Ахметову труб, і на припинення раз і назавжди антидемпінгових розслідувань. І, нарешті, із вступом до Світової організації торгівлі теж буде легше, якщо, звісно, Україна туди сама прагнутиме.
Що ж стосується статусу асоційованого члена ЄС, то його, звісна річ, ніхто не дасть одразу, це об'єктивно непроста річ, але, принаймні, про це можна буде відразу почати серйозно торгуватися, і українські перспективи на членство в Об'єднаній Європі вже не розглядатимуться разом із "перспективами" на це Марокко та Йорданії, як зараз.
І, нарешті, останні дні надходить інформація про серйозні ускладнення стосунків вітчизняних банків із банками Америки, Балтії та Франції.
Прихід до влади команди реформаторів, підпертих "демократичною хвилею" та дуже сприятливим ставленням світової преси не може не вплинути позитивно і на західних банкірів.
Адже йтиметься про перемогу української демократії над кримінально-тоталітарними силами. Я знову вдамся до паралелей із Польщею 1980-х – вони вибороли собі тяжкими зусиллями "зелену лінію" інтеграції в Об'єднану Європу і вигоди від цієї інтеграції.
Усе це зараз має чудовий шанс одержати й Україна.
А тепер про "козлів" і "капусту", використовуючи зрозумілу команді Віктора Януковича лексику. Видається, "проффесор" був глибоко неправий, звучи "козлами" опозиціонерів.
Насправді це слово має стосуватися тих людей, котрі мають мільярдні чи багатосотмільйонні статки й належать до різних груп підтримки Віктора Федоровича. Про Пінчука й Ахметова та їхні інтелектуальні здібності краще помовчати.
Але, виявляється, всі ці Губські, Ярославські, Тарути, котрі, як здавалося, розуміють, де саме слід активно стригти "капусту", насправді є дрібними лохами й наперсточниками.
Чи, якщо вдатися до класичного літературного прикладу, новітніми втіленнями Шури Балаганова, котрий після отримання від Остапа Бендера щедрого подарунку у кілька десятків тисяч рублів рефлекторно поцупив з кишені пасажирки трамваю гаманець із м'ятою рублевою купюрою – і на тому скінчив свою бізнес-кар'єру.
Хоча, з іншого боку, може це і добре?
Адже в Україні існує потужний пласт бізнесменів, котрі не хочуть бути "козлами" і готові стригти "капусту" за цивілізованими європейськими правилами. Сьогодні саме їхній шанс.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
