Політичний терорист №1: "Кучма п'ять років тримав мене в заручниках і шантажував Мороза"
Середа, 22 грудня 2004, 21:24
Як вже встигли повідомити засоби масової інформації, найвідомішого українського "терориста" Сергія Іванченка, засудженого за замах на Наталію Вітренко у 1999-м році, помилував Леонід Кучма.
Таким чином, Сергій відбув у неволі без кількох днів п'ять років замість 15-ти, які дав йому суд. Уже минулого четверга ввечері Сергій повернувся до Кривого Рогу. А наступного дня він люб'язно погодився на інтерв'ю.
- Сергій, як так трапилося, що Вас помилував президент? Адже Ви відбули тільки третю частину строку...
- Ймовірно, Кучма протягом п'яти років просто тримав мене у заручниках і шантажував лідера соціалістів Олександра Мороза. Зараз, коли він йде, у цьому немає рації. Втім, може, він щось переосмислив. Можливо, боїться відповідальності й хоче загладити свої гріхи. Важко сказати...
- Не могли б ви розповісти, як Ви про все довідалися?
- Моя дружина - Інна Іванівна - на ім'я президента України подала клопотання про помилування, з яким я погодився. Минуло кілька місяців. Дружина приїхала до мене на тривале побачення. І от приходить до нас офіцер і каже: "Вас президент помилував, Ви вільні".
Вся колонія - 1500 чоловік - була в шоці. Я прийшов збирати речі, прощаюся, а мені не вірять. "Ти куди?" - запитують. - "Додому", - відповідаю. - "Як додому, тобі ще 10 років сидіти?" Ніхто не вірив.
- Як вам там було, чим ви займалися в колонії?
- Для мене це було як тривале відрядження, але тільки в умовах суворих. Я потихеньку освоював шар, який захопили... певні громадяни. Скажімо, наскільки міг, допомагав співкамерникам відстоювати свої права в СІЗО-2. Там стільки свавілля, що ви навіть не можете собі цього уявити!
У колонії було дещо простіше, хоча й там цього вистачало з головою. Крім того, я працював з каменем, потім - у деревообробному цеху.
- Ви не визнали свою провину. Чи значить це, що ви збираєтесь домагатися справедливого розслідування цієї справи?
- Ми завжди були за справедливість. Ми живемо цим, і я більш ніж переконаний, що в нас не один суд попереду. Адже справа не тільки в мені - дотепер несправедливо відбувають покарання мій рідний брат і мій товариш.
Їх потрібно звільняти. І ми не розраховуємо на друге й третє помилування, ні. Ми будемо доводити, що вони там перебувають по сфабрикованій справі.
- Ви підтримували між собою контакт?
- Нас розкидали по різних колоніях і різних областях. Я перебував у Миколаївській області, мої брат і друг - у Донецькій і Дніпропетровській областях. Із братом я листувався, а із другом ні - не дозволяється.
Але він вів переписку з Інною, а вона мені вже все розповідала. Тобто, ми з ним спілкувалися через третю особу.
- Вас, напевно, багато хто вважав політичним в'язнем. Це якось відбилося на ставленні до Вас?
- Ні, привілеї й потурання в тих місцях, через які я пройшов, сьогодні мають тільки ті ув'язнені, які співпрацюють із адміністрацією.
Зараз у місцях позбавлення волі інші порядки. Якщо раніше так звані блатні відстоювали права мужиків, які працюють і несправедливо страждають, то сьогодні таких ламають. В наш час блатні відстоюють тільки інтереси адміністрації, що їх покриває.
Так, були люди, які мені співчували. Але відносини на волі і у місцях ув’язнення принципово відрізняються тим, що там ти ніколи не знаєш, чи правду тобі говорять. Вся система виконання покарань побудована на тому, щоб знищити особистість, яка не приносить адміністрації дивідендів.
- А Ви приносили їм дивіденди?
- Я особлива особистість (сміється). Крім того, мене дуже сильно підтримувала дружина, що протягом п'яти років постійно до мене приїжджала. Мене обробляли з першого дня мого знаходження в ув’язненні. Я писав заяви генеральному прокурору. Адміністрація їх приймала, але нікуди не відправляла.
Тоді я став користуватися тим, що всі вони хабарники. Скажімо, відправити лист через контролера Лук'янівського СІЗО коштувало кілька пачок гарних сигарет. Тобто, я боровся і намагався допомогти іншим.
- І який був ефект від заяв до генпрокурора?
- Скарги направлялися у департамент. А відтіля приїжджали люди, які робили все, щоб покрити своїх підлеглих.
- Як Ви оцінюєте роль Наталі Вітренко у вашій справі?
- Я думаю, вона пішла на повідку в спецслужб. Наскільки я можу судити, їй відомо, що я до організації цього теракту не причетний. Однак стояло завдання: не допустити Олександра Мороза в другий тур.
І все було зроблено для того, щоб нас - Мороза і його довірених осіб - скомпрометувати. Вітренко просто нічого не зробила для того, щоб перемогла справедливість. Вона просто не була в цьому зацікавлена.
- Скажіть, наскільки вільно, прозоро й демократично проходили вибори там, де ви відбували покарання?
- Я пережив там кілька кампаній. У 2000 році був референдум. Заходиш у кабінку, а з іншого боку на тебе дивиться оперативник, який показує пальцем, де потрібно ставити галочки. Не поставиш - відразу до карцеру. Поставив - вільний, що означає можеш йти.
У Миколаєві, у 2002 році, коли проходили вибори до Верховної Ради, мене навіть не виводили. На руки дали тільки один бланк зі списком партій, хоча я розписався і за всі інші...
Перший тур президентських виборів-2004 був дуже напруженим. Спочатку пройшли всі блатні по загонах. Вони говорили, що потрібно голосувати тільки за Януковича - мовляв, унікальний випадок, коли інтереси адміністрації і ув'язнених збіглися.
Нам давали чай і сигарети. Заходиш у кабінку - а там та ж ситуація: стоїть оперативник, який пальцем вказує, де ставити галочку.
- Стривайте, а як же члени комісій, спостерігачі?
- Жодного спостерігача не було, всі члени комісій - це "свої люди", дружини офіцерів.
- І за кого проголосували Ви?
- У першому турі - за Олександра Мороза.
Коли я в цій кабінці почав шукати його прізвище, в оперативника ледве істерика не почалася. Але його вчасно притримали ті, хто знає про мої принципові переконання.
Словом, з 1500 чоловік у колонії тільки один я проголосував за Мороза, ще двоє - за Ющенка. Другий тур проходив по "пом'якшеній" системі: пальцем вже нічого не показували, хоча оперативник у кабінці стояв і все контролював.
- Зараз Ви вже вдома. Що збираєтеся робити?
- Жити, працювати, боротися за правду і справедливість.
Таким чином, Сергій відбув у неволі без кількох днів п'ять років замість 15-ти, які дав йому суд. Уже минулого четверга ввечері Сергій повернувся до Кривого Рогу. А наступного дня він люб'язно погодився на інтерв'ю.
- Сергій, як так трапилося, що Вас помилував президент? Адже Ви відбули тільки третю частину строку...
- Ймовірно, Кучма протягом п'яти років просто тримав мене у заручниках і шантажував лідера соціалістів Олександра Мороза. Зараз, коли він йде, у цьому немає рації. Втім, може, він щось переосмислив. Можливо, боїться відповідальності й хоче загладити свої гріхи. Важко сказати...
- Не могли б ви розповісти, як Ви про все довідалися?
- Моя дружина - Інна Іванівна - на ім'я президента України подала клопотання про помилування, з яким я погодився. Минуло кілька місяців. Дружина приїхала до мене на тривале побачення. І от приходить до нас офіцер і каже: "Вас президент помилував, Ви вільні".
Вся колонія - 1500 чоловік - була в шоці. Я прийшов збирати речі, прощаюся, а мені не вірять. "Ти куди?" - запитують. - "Додому", - відповідаю. - "Як додому, тобі ще 10 років сидіти?" Ніхто не вірив.
- Як вам там було, чим ви займалися в колонії?
- Для мене це було як тривале відрядження, але тільки в умовах суворих. Я потихеньку освоював шар, який захопили... певні громадяни. Скажімо, наскільки міг, допомагав співкамерникам відстоювати свої права в СІЗО-2. Там стільки свавілля, що ви навіть не можете собі цього уявити!
У колонії було дещо простіше, хоча й там цього вистачало з головою. Крім того, я працював з каменем, потім - у деревообробному цеху.
- Ви не визнали свою провину. Чи значить це, що ви збираєтесь домагатися справедливого розслідування цієї справи?
- Ми завжди були за справедливість. Ми живемо цим, і я більш ніж переконаний, що в нас не один суд попереду. Адже справа не тільки в мені - дотепер несправедливо відбувають покарання мій рідний брат і мій товариш.
Їх потрібно звільняти. І ми не розраховуємо на друге й третє помилування, ні. Ми будемо доводити, що вони там перебувають по сфабрикованій справі.
- Ви підтримували між собою контакт?
- Нас розкидали по різних колоніях і різних областях. Я перебував у Миколаївській області, мої брат і друг - у Донецькій і Дніпропетровській областях. Із братом я листувався, а із другом ні - не дозволяється.
Але він вів переписку з Інною, а вона мені вже все розповідала. Тобто, ми з ним спілкувалися через третю особу.
- Вас, напевно, багато хто вважав політичним в'язнем. Це якось відбилося на ставленні до Вас?
- Ні, привілеї й потурання в тих місцях, через які я пройшов, сьогодні мають тільки ті ув'язнені, які співпрацюють із адміністрацією.
Зараз у місцях позбавлення волі інші порядки. Якщо раніше так звані блатні відстоювали права мужиків, які працюють і несправедливо страждають, то сьогодні таких ламають. В наш час блатні відстоюють тільки інтереси адміністрації, що їх покриває.
Так, були люди, які мені співчували. Але відносини на волі і у місцях ув’язнення принципово відрізняються тим, що там ти ніколи не знаєш, чи правду тобі говорять. Вся система виконання покарань побудована на тому, щоб знищити особистість, яка не приносить адміністрації дивідендів.
- А Ви приносили їм дивіденди?
- Я особлива особистість (сміється). Крім того, мене дуже сильно підтримувала дружина, що протягом п'яти років постійно до мене приїжджала. Мене обробляли з першого дня мого знаходження в ув’язненні. Я писав заяви генеральному прокурору. Адміністрація їх приймала, але нікуди не відправляла.
Тоді я став користуватися тим, що всі вони хабарники. Скажімо, відправити лист через контролера Лук'янівського СІЗО коштувало кілька пачок гарних сигарет. Тобто, я боровся і намагався допомогти іншим.
- І який був ефект від заяв до генпрокурора?
- Скарги направлялися у департамент. А відтіля приїжджали люди, які робили все, щоб покрити своїх підлеглих.
- Як Ви оцінюєте роль Наталі Вітренко у вашій справі?
- Я думаю, вона пішла на повідку в спецслужб. Наскільки я можу судити, їй відомо, що я до організації цього теракту не причетний. Однак стояло завдання: не допустити Олександра Мороза в другий тур.
І все було зроблено для того, щоб нас - Мороза і його довірених осіб - скомпрометувати. Вітренко просто нічого не зробила для того, щоб перемогла справедливість. Вона просто не була в цьому зацікавлена.
- Скажіть, наскільки вільно, прозоро й демократично проходили вибори там, де ви відбували покарання?
- Я пережив там кілька кампаній. У 2000 році був референдум. Заходиш у кабінку, а з іншого боку на тебе дивиться оперативник, який показує пальцем, де потрібно ставити галочки. Не поставиш - відразу до карцеру. Поставив - вільний, що означає можеш йти.
У Миколаєві, у 2002 році, коли проходили вибори до Верховної Ради, мене навіть не виводили. На руки дали тільки один бланк зі списком партій, хоча я розписався і за всі інші...
Перший тур президентських виборів-2004 був дуже напруженим. Спочатку пройшли всі блатні по загонах. Вони говорили, що потрібно голосувати тільки за Януковича - мовляв, унікальний випадок, коли інтереси адміністрації і ув'язнених збіглися.
Нам давали чай і сигарети. Заходиш у кабінку - а там та ж ситуація: стоїть оперативник, який пальцем вказує, де ставити галочку.
- Стривайте, а як же члени комісій, спостерігачі?
- Жодного спостерігача не було, всі члени комісій - це "свої люди", дружини офіцерів.
- І за кого проголосували Ви?
- У першому турі - за Олександра Мороза.
Коли я в цій кабінці почав шукати його прізвище, в оперативника ледве істерика не почалася. Але його вчасно притримали ті, хто знає про мої принципові переконання.
Словом, з 1500 чоловік у колонії тільки один я проголосував за Мороза, ще двоє - за Ющенка. Другий тур проходив по "пом'якшеній" системі: пальцем вже нічого не показували, хоча оперативник у кабінці стояв і все контролював.
- Зараз Ви вже вдома. Що збираєтеся робити?
- Жити, працювати, боротися за правду і справедливість.
