Зворотній бік "поствиборчої медалі"
П'ятниця, 28 січня 2005, 14:35
Підводячи підсумки виборів, більшість експертів, так чи інакше, не зможуть уникнути суб'єктивізму. Адже, значна частина політологів безпосередньо були задіяні в роботі штабів, чи то виступали як "неформальні експерти" провідних кандидатів. В будь-якому разі кожен дослідник має свої власні політичні симпатії, що не може не відображатися на оцінках, рекомендаціях і прогнозах щодо подальших політичних подій.
Однак об'єктивно, позбавившись ейфорії, необхідно визнати, що підсумкова перемога Ющенка не є настільки очевидною і переконливою, як, принаймні, прогнозувалося багатьма прихильниками із найближчого оточення Віктора Андрійовича.
Вона насправді лише продемонструвала неоднорідність і поляризованість українського суспільства, відсутність консенсусу в питаннях подальшого економічного, політичного та геополітичного розвитку України. Щоправда, останній факт безпосередньо стосується швидше наслідків понад десятирічного керування Україною Кучми, аніж діяльності команд кандидатів і, тим більше, перемоги Ющенка.
Ющенко переміг у повторному другому турі. Обставини його проведення і сам факт навряд чи можна однозначно вважати наслідком, а тим більше заслугою команди експертів із коаліції "Сила народу". Проведення "третього туру" стало швидше несподіванкою, ніж закономірністю.
І вже зараз є очевидним, що українські вибори, за певних обставин, могли б закінчитися ще 21 листопада 2004 року і тоді перемогу святкувала б зовсім інша команда, а про найближче оточення Ющенка згадували б, як мінімум, як про людей некомпетентних.
Навіть арифметична перевага Ющенка в "третьому турі" не може говорити про беззастережну підтримку його кандидатури всім українським суспільством. Більше того, аналіз результатів виборів в динаміці, тобто всіх трьох турів, швидше говорить про приблизно рівну довіру до двох провідних кандидатів. Такими є українські електоральні реалії.
Саме тому сьогодні некоректно говорити про "величезний кредит довіри" до нового президента. Президентське крісло дісталося Ющенку, швидше авансом, ніж є наслідком "переконливої і блискучої" перемоги.
Оцінювати роботу виборчих штабів та команд кандидатів ще складніше. Адже необхідно визнати, що результат виборів не завжди є прямим наслідком проведеного комплексу організаційно-технологічних пропагандистських та контрпропагандистських заходів. Більше того, в українському варіанті доволі часто доводиться говорити, що результат досягається, в кращому випадку, внаслідок прорахунків суперника, а в гіршому – "незважаючи на діяльність власного штабу".
Аналізуючи результати виборчої кампанії, слід говорити не лише про блискучі PR-кроки команд, але й про ті прорахунки, які були допущені виборчими штабами основних кандидатів. А виходячи із результатів виборів, можна припустити, що помилки, зроблені командою Ющенка протягом виборчої кампанії, могли стати вирішальними для нього, якби не рішення Верховного Суду України про проведення 26 грудня 2004 р. повторного другого туру. Для Януковича ж стали фатальними саме ті помилки його команди, які виявилися після другого туру голосування.
Початково на старті президентської виборчої кампанії, перед командою Ющенка стояло п'ять основних проблем, які стали очевидними після парламентської кампанії 2002 року:
1. Вирішення проблеми мас-медійної ізоляції.
2. Завоювання більш міцних електоральних позицій в Східній та Південній Україні.
3. Спростування низки міфів навколо іміджу Ющенка, створених його суперниками.
4. Розширення передвиборчої коаліції.
5. Створення механізму протидії фальсифікаціям виборів.
Протягом самих виборів 2004 року виникла ще одна проблема пов'язана із захворюванням Ющенка. Її вирішення передбачало подолання ефекту, як фізичної відсутності лідера опозиції в Україні і неможливості проведення ним публічних і неформальних зустрічей, так і подолання інформаційних негативів, пов'язаних із хворобою Ющенка.
Серед перших п'яти завдань частково вдалося вирішити лише перше і четверте.
Окрім "5 каналу", який значно поступався можливостями провідним загальнонаціональним каналам, приєдналися до медійної підтримки Ющенка ТРК "Ера" та частково ТРК "Київ". Фактично ж розв'язати інформаційну блокаду Ющенку вдалося лише після другого туру внаслідок помаранчевої революції.
Серед провідних політиків країни Ющенку до свого табору, окрім традиційних партнерів по блоку "Наша Україна", вдалося залучити лише Тимошенко. Після першого туру Ющенка підтримали Мороз та Кінах, що хоча і збільшило до певної міри електоральні можливості Ющенка, проте не стало вирішальним для кінцевого результату.
Щодо зміцнення електоральних позицій Ющенка в Східній та Південній Україні, то результати навіть третього туру показали, що в окремих регіонах, таких як Донецька та Луганська області, Крим та Севастополь рівень довіри до новообраного президента продовжує бути вкрай низьким.
Основні міфи про Ющенка, як "проамериканського кандидата", "антиросійського кандидата", "націоналіста-фашиста-нашиста" й т.п., команді Ющенка так і не вдалося подолати, принаймні, для значної частини східноукраїнського електорату.
Наскільки механізм протидії фальсифікації, запропонований командою Ющенка, був ефективним, показали результати другого туру президентських виборів. Окрім явних проколів, пов'язаних із виборчим законодавством, команда Ющенка програла формування комісій та не змогла забезпечити протидію основним методам фальсифікацій, пов'язаним із використанням адмінресурсу і застосуванням відверто кримінальних "механізмів впливу".
Щодо Януковича, то для його команди характерними були такі помилки:
1. Після перемоги Януковича в другому турі в його оточенні відбулися кардинальні перестановки. Команду фактичних "переможців" Тигіпка-Гавриша змінють, їх місця займають одіозні для української політики і для вітчизняного електорату постаті. Фактичний розвал команди Януковича після другого туру став наслідком її штучності та, вочевидь, нездатністю Януковича особисто, без сторонніх "важелів тиску", консолідувати навколо себе різнорідні політико-економічні сили та угрупування.
2. Масові виступи прихильників Ющенка в разі його поразки були прогнозованими. Думки експертів різнилися лише щодо питань чисельності та масштабності цих виступів. Команда діючого на той час прем'єра, як і влада в цілому, не змогли протиставити щось більш-менш адекватне Майдану. Спроба привезти до Києва шахтарів, а також робітників деяких східноукраїнських підприємств закінчилася повним провалом і швидше дискредитувала "без п'яти хвилин президента", ніж укріплювала його позиції.
3. З метою протиставити щось Майдану Янукович почав розігрувати достатньо небезпечну сепаратистську карту, робити різкі антипрезидентські і антивладні заяви, тим самим свідомо маргіналізував власну електоральну базу. Не дивно, що ще після першого туру до команди Януковича приєдналася лише Вітренко, натомість в тінь відійшли ряд провідних поміркованих центристських політиків. Сьогоднішні дії Януковича, вже після третього туру, спрямовані на подальшу маргіналізацію своєї електоральної ніші.
4. Жорстка антиамериканська та антиєвропейська риторика Януковича, зловживання публічною підтримкою Януковича Росією, призвели до несприйняття його постаті на Заході та одностайність у оцінці українських виборів в країнах Європи та США.
5. Наслідком нездатності Януковича домовлятися з політичними елітами, жорсткого адміністративний стилю керівництва, неприхованого лобіювання інтересів фінансово-промислової еліти одного регіону, став відхід від нього цілого ряду впливових політичних постатей як до, так і після другого туру голосування. Після другого туру голосування, фактично програних виборів, команда союзників Ющенка поповнились Володимиром Литвиним та Олександром Омельченком. У Верховній Раді ющенківці отримують ситуативну більшість.
6. Янукович програв битву за столицю. Неприйняття Януковича як загальнонаціонального лідера серед жителів столиці було настільки глибоким, що це призвело не лише до провалу провладного кандидата в місті, де знаходяться всі урядові установи, але й готовності людей з різних соціальних груп і прошарків, в тому числі і чиновників, матеріально і фізично приймати активну участь у помаранчевій революції.
Однак, незважаючи на всі промахи команд Ющенка та Януковича, в найближчий час їх очікують серйозні випробовування.
Команду Ющенка очікує випробовування владою, можливістю безконфліктно розподілити державні посади на різних рівнях влади, провадити ефективну економічну та соціальну політику. Як бачимо, перші кадрові проекти вже стали приводом для чвар всередині нещодавніх революційних соратників.
Із "спадщиною" Януковича ситуація ще складніша. Оскільки окремо необхідно розглядати перспективи майбутнього самого Януковича, тих політичних сил, що його підтримували, економічно-фінансових груп, які робили ставку на Януковича, та перерозподіл електоральних симпатій виборців, що підтримали провладного кандидата, а це щонайменше 40% виборців.
На сьогоднішній день найскладніше прогнозувати майбутнє самого Януковича, політичні публічні якості якого були не найсильнішою рисою. А також, очевидно, що в ніші опозиційного політика він відчуває себе вкрай незручно. Окрім того, якщо згадати невміння Януковича домовлятися і вести сильну самостійну гру, то можна стверджувати, що вони можуть стати йому на заваді очолити і консолідувати нову опозицію.
Серед найпотужніших політичних сил, які підтримували Януковича, вже відбувся розкол. НАПУ та "Єдина Україна" фактично неформально підтримала Ющенка (формалізація парламентської підтримки нового президента виявиться чітко вже найближчим часом в ході проходження через Верховну Раду запропонованої ним кандидатури прем'єра).
Фракції "Трудової України" та НДП в парламенті зазнали відчутного відпливу депутатів та опинилися на межі зникнення, їх політичні перспективи також виглядають сумнівними.
Про бажання залишатися в жорсткій опозиції серед початкових партнерів Януковича заявили лише СДПУ(о) (з якої пішли ті, хто не хоче бути в опозиції до Ющенка) і Партія Регіонів України (в рядах якої є лідери, що також не збираються переходити в опозицію).
Однак, зважаючи на те, що Партія Регіонів України не має досвіду самостійної політичної боротьби і тим більше перебування в опозиції, як, власне, і СДПУ(о), очевидним є те, що і вони неминуче зазнають організаційних та кадрових трансформацій.
"Фінансисти" кампанії Януковича і влади загалом, очевидно, оберуть різну тактику політичної поведінки. Значна частина з них або взагалі відійде від політики, про що свідчать заяви Пінчука, або переорієнтується на новообраного президента (як приклад – поведінка луганської групи "Союз" в Верховній Раді України), або буде займати позицію нейтралітету і ситуативно приєднуватиметься до різних політичних проектів, незалежно від того будуть вони запропоновані опозицією чи владою.
Не виключено, що багато хто із колишніх "фінансових партнерів влади" запустять власні політичні проекти, спрямовані на опанування специфічних електоральних ніш: екологічної, молодіжної, "жіночої", "крайні праві", "крайні ліві" і т.п.
Також не можна виключити, що частина з них приєднається до "нової опозиції" - колишніх партнерів Ющенка, яким "не вистачило місця у новій владі".
Електоральні симпатії прихильників Януковича також поступово будуть трансформуватися необхідністю визначатися в парламентських симпатіях напередодні виборів до Верховної Ради України 2006 року та пошуками свого політичного майбутнього.
Значна частина електорату Януковича до наступних виборів "повернеться лицем" до КПУ, свою нішу крайньо лівої опозиційної партії спробує відродити ПСПУ. Окремий шанс отримають партії регіонального характеру, зокрема така доля може спіткати Партію Регіонів, а також ймовірна появи партій "харківських" "дніпропетровських" і т.п.
Остаточне перегрупування політичних сил буде обумовлюватися після, і як наслідок, формування нового уряду та розподілу посад в регіонах.
А після вступу в силу поправок до Конституції опозиційність політичних сил визначатиметься взагалі не ставленням до президента, тобто за схемою "Ющенко – всі решта", а "відносинами" з урядом, прем'єром, можливістю впливати і визначати урядову політику.
Олександр Салтовський, доктор політичних наук, Валерій Гончарук, кандидат політичних наук
Читайте також:
Боротьба за спадщину Януковича
Однак об'єктивно, позбавившись ейфорії, необхідно визнати, що підсумкова перемога Ющенка не є настільки очевидною і переконливою, як, принаймні, прогнозувалося багатьма прихильниками із найближчого оточення Віктора Андрійовича.
Вона насправді лише продемонструвала неоднорідність і поляризованість українського суспільства, відсутність консенсусу в питаннях подальшого економічного, політичного та геополітичного розвитку України. Щоправда, останній факт безпосередньо стосується швидше наслідків понад десятирічного керування Україною Кучми, аніж діяльності команд кандидатів і, тим більше, перемоги Ющенка.
Ющенко переміг у повторному другому турі. Обставини його проведення і сам факт навряд чи можна однозначно вважати наслідком, а тим більше заслугою команди експертів із коаліції "Сила народу". Проведення "третього туру" стало швидше несподіванкою, ніж закономірністю.
І вже зараз є очевидним, що українські вибори, за певних обставин, могли б закінчитися ще 21 листопада 2004 року і тоді перемогу святкувала б зовсім інша команда, а про найближче оточення Ющенка згадували б, як мінімум, як про людей некомпетентних.
Навіть арифметична перевага Ющенка в "третьому турі" не може говорити про беззастережну підтримку його кандидатури всім українським суспільством. Більше того, аналіз результатів виборів в динаміці, тобто всіх трьох турів, швидше говорить про приблизно рівну довіру до двох провідних кандидатів. Такими є українські електоральні реалії.
Саме тому сьогодні некоректно говорити про "величезний кредит довіри" до нового президента. Президентське крісло дісталося Ющенку, швидше авансом, ніж є наслідком "переконливої і блискучої" перемоги.
Оцінювати роботу виборчих штабів та команд кандидатів ще складніше. Адже необхідно визнати, що результат виборів не завжди є прямим наслідком проведеного комплексу організаційно-технологічних пропагандистських та контрпропагандистських заходів. Більше того, в українському варіанті доволі часто доводиться говорити, що результат досягається, в кращому випадку, внаслідок прорахунків суперника, а в гіршому – "незважаючи на діяльність власного штабу".
Аналізуючи результати виборчої кампанії, слід говорити не лише про блискучі PR-кроки команд, але й про ті прорахунки, які були допущені виборчими штабами основних кандидатів. А виходячи із результатів виборів, можна припустити, що помилки, зроблені командою Ющенка протягом виборчої кампанії, могли стати вирішальними для нього, якби не рішення Верховного Суду України про проведення 26 грудня 2004 р. повторного другого туру. Для Януковича ж стали фатальними саме ті помилки його команди, які виявилися після другого туру голосування.
Початково на старті президентської виборчої кампанії, перед командою Ющенка стояло п'ять основних проблем, які стали очевидними після парламентської кампанії 2002 року:
1. Вирішення проблеми мас-медійної ізоляції.
2. Завоювання більш міцних електоральних позицій в Східній та Південній Україні.
3. Спростування низки міфів навколо іміджу Ющенка, створених його суперниками.
4. Розширення передвиборчої коаліції.
5. Створення механізму протидії фальсифікаціям виборів.
Протягом самих виборів 2004 року виникла ще одна проблема пов'язана із захворюванням Ющенка. Її вирішення передбачало подолання ефекту, як фізичної відсутності лідера опозиції в Україні і неможливості проведення ним публічних і неформальних зустрічей, так і подолання інформаційних негативів, пов'язаних із хворобою Ющенка.
Серед перших п'яти завдань частково вдалося вирішити лише перше і четверте.
Окрім "5 каналу", який значно поступався можливостями провідним загальнонаціональним каналам, приєдналися до медійної підтримки Ющенка ТРК "Ера" та частково ТРК "Київ". Фактично ж розв'язати інформаційну блокаду Ющенку вдалося лише після другого туру внаслідок помаранчевої революції.
Серед провідних політиків країни Ющенку до свого табору, окрім традиційних партнерів по блоку "Наша Україна", вдалося залучити лише Тимошенко. Після першого туру Ющенка підтримали Мороз та Кінах, що хоча і збільшило до певної міри електоральні можливості Ющенка, проте не стало вирішальним для кінцевого результату.
Щодо зміцнення електоральних позицій Ющенка в Східній та Південній Україні, то результати навіть третього туру показали, що в окремих регіонах, таких як Донецька та Луганська області, Крим та Севастополь рівень довіри до новообраного президента продовжує бути вкрай низьким.
Основні міфи про Ющенка, як "проамериканського кандидата", "антиросійського кандидата", "націоналіста-фашиста-нашиста" й т.п., команді Ющенка так і не вдалося подолати, принаймні, для значної частини східноукраїнського електорату.
Наскільки механізм протидії фальсифікації, запропонований командою Ющенка, був ефективним, показали результати другого туру президентських виборів. Окрім явних проколів, пов'язаних із виборчим законодавством, команда Ющенка програла формування комісій та не змогла забезпечити протидію основним методам фальсифікацій, пов'язаним із використанням адмінресурсу і застосуванням відверто кримінальних "механізмів впливу".
Щодо Януковича, то для його команди характерними були такі помилки:
1. Після перемоги Януковича в другому турі в його оточенні відбулися кардинальні перестановки. Команду фактичних "переможців" Тигіпка-Гавриша змінють, їх місця займають одіозні для української політики і для вітчизняного електорату постаті. Фактичний розвал команди Януковича після другого туру став наслідком її штучності та, вочевидь, нездатністю Януковича особисто, без сторонніх "важелів тиску", консолідувати навколо себе різнорідні політико-економічні сили та угрупування.
2. Масові виступи прихильників Ющенка в разі його поразки були прогнозованими. Думки експертів різнилися лише щодо питань чисельності та масштабності цих виступів. Команда діючого на той час прем'єра, як і влада в цілому, не змогли протиставити щось більш-менш адекватне Майдану. Спроба привезти до Києва шахтарів, а також робітників деяких східноукраїнських підприємств закінчилася повним провалом і швидше дискредитувала "без п'яти хвилин президента", ніж укріплювала його позиції.
3. З метою протиставити щось Майдану Янукович почав розігрувати достатньо небезпечну сепаратистську карту, робити різкі антипрезидентські і антивладні заяви, тим самим свідомо маргіналізував власну електоральну базу. Не дивно, що ще після першого туру до команди Януковича приєдналася лише Вітренко, натомість в тінь відійшли ряд провідних поміркованих центристських політиків. Сьогоднішні дії Януковича, вже після третього туру, спрямовані на подальшу маргіналізацію своєї електоральної ніші.
4. Жорстка антиамериканська та антиєвропейська риторика Януковича, зловживання публічною підтримкою Януковича Росією, призвели до несприйняття його постаті на Заході та одностайність у оцінці українських виборів в країнах Європи та США.
5. Наслідком нездатності Януковича домовлятися з політичними елітами, жорсткого адміністративний стилю керівництва, неприхованого лобіювання інтересів фінансово-промислової еліти одного регіону, став відхід від нього цілого ряду впливових політичних постатей як до, так і після другого туру голосування. Після другого туру голосування, фактично програних виборів, команда союзників Ющенка поповнились Володимиром Литвиним та Олександром Омельченком. У Верховній Раді ющенківці отримують ситуативну більшість.
6. Янукович програв битву за столицю. Неприйняття Януковича як загальнонаціонального лідера серед жителів столиці було настільки глибоким, що це призвело не лише до провалу провладного кандидата в місті, де знаходяться всі урядові установи, але й готовності людей з різних соціальних груп і прошарків, в тому числі і чиновників, матеріально і фізично приймати активну участь у помаранчевій революції.
Однак, незважаючи на всі промахи команд Ющенка та Януковича, в найближчий час їх очікують серйозні випробовування.
Команду Ющенка очікує випробовування владою, можливістю безконфліктно розподілити державні посади на різних рівнях влади, провадити ефективну економічну та соціальну політику. Як бачимо, перші кадрові проекти вже стали приводом для чвар всередині нещодавніх революційних соратників.
Із "спадщиною" Януковича ситуація ще складніша. Оскільки окремо необхідно розглядати перспективи майбутнього самого Януковича, тих політичних сил, що його підтримували, економічно-фінансових груп, які робили ставку на Януковича, та перерозподіл електоральних симпатій виборців, що підтримали провладного кандидата, а це щонайменше 40% виборців.
На сьогоднішній день найскладніше прогнозувати майбутнє самого Януковича, політичні публічні якості якого були не найсильнішою рисою. А також, очевидно, що в ніші опозиційного політика він відчуває себе вкрай незручно. Окрім того, якщо згадати невміння Януковича домовлятися і вести сильну самостійну гру, то можна стверджувати, що вони можуть стати йому на заваді очолити і консолідувати нову опозицію.
Серед найпотужніших політичних сил, які підтримували Януковича, вже відбувся розкол. НАПУ та "Єдина Україна" фактично неформально підтримала Ющенка (формалізація парламентської підтримки нового президента виявиться чітко вже найближчим часом в ході проходження через Верховну Раду запропонованої ним кандидатури прем'єра).
Фракції "Трудової України" та НДП в парламенті зазнали відчутного відпливу депутатів та опинилися на межі зникнення, їх політичні перспективи також виглядають сумнівними.
Про бажання залишатися в жорсткій опозиції серед початкових партнерів Януковича заявили лише СДПУ(о) (з якої пішли ті, хто не хоче бути в опозиції до Ющенка) і Партія Регіонів України (в рядах якої є лідери, що також не збираються переходити в опозицію).
Однак, зважаючи на те, що Партія Регіонів України не має досвіду самостійної політичної боротьби і тим більше перебування в опозиції, як, власне, і СДПУ(о), очевидним є те, що і вони неминуче зазнають організаційних та кадрових трансформацій.
"Фінансисти" кампанії Януковича і влади загалом, очевидно, оберуть різну тактику політичної поведінки. Значна частина з них або взагалі відійде від політики, про що свідчать заяви Пінчука, або переорієнтується на новообраного президента (як приклад – поведінка луганської групи "Союз" в Верховній Раді України), або буде займати позицію нейтралітету і ситуативно приєднуватиметься до різних політичних проектів, незалежно від того будуть вони запропоновані опозицією чи владою.
Не виключено, що багато хто із колишніх "фінансових партнерів влади" запустять власні політичні проекти, спрямовані на опанування специфічних електоральних ніш: екологічної, молодіжної, "жіночої", "крайні праві", "крайні ліві" і т.п.
Також не можна виключити, що частина з них приєднається до "нової опозиції" - колишніх партнерів Ющенка, яким "не вистачило місця у новій владі".
Електоральні симпатії прихильників Януковича також поступово будуть трансформуватися необхідністю визначатися в парламентських симпатіях напередодні виборів до Верховної Ради України 2006 року та пошуками свого політичного майбутнього.
Значна частина електорату Януковича до наступних виборів "повернеться лицем" до КПУ, свою нішу крайньо лівої опозиційної партії спробує відродити ПСПУ. Окремий шанс отримають партії регіонального характеру, зокрема така доля може спіткати Партію Регіонів, а також ймовірна появи партій "харківських" "дніпропетровських" і т.п.
Остаточне перегрупування політичних сил буде обумовлюватися після, і як наслідок, формування нового уряду та розподілу посад в регіонах.
А після вступу в силу поправок до Конституції опозиційність політичних сил визначатиметься взагалі не ставленням до президента, тобто за схемою "Ющенко – всі решта", а "відносинами" з урядом, прем'єром, можливістю впливати і визначати урядову політику.
Олександр Салтовський, доктор політичних наук, Валерій Гончарук, кандидат політичних наук
Читайте також:
Боротьба за спадщину Януковича
