Бунт вчорашньої челяді?
Четвер, 24 лютого 2005, 15:57
Не встигли закінчитися переживання у політтусовці щодо розподілу плодів перемоги Віктора Ющенка, а вже на повний зріст постає серйозна причина для нового стресу – парламентські та місцеві вибори.
Перед тими, хто переймається таким цікавим проведенням часу як політика, стоїть завдання скласти кваліфікаційний іспит на право залишатися в українському політично-владному клубі у наступному сезоні. Але правила змінилися! Ліквідовано можливість причарувати населення якогось округу. Тому доведеться грати в команді партії або блоку.
Розкручених партійних брендів обмаль. Список справді популярних політиків, які здатні втягти партійного воза на київський капітолійський пагорб, також доволі обмежений - десь осіб із п'ять. Отже, доводиться вступати у жорстоку конкурентну боротьбу за ці дефіцитні ресурси. Способи відомі: банальні гроші, близькість до трону, належність до впливової групи чи особиста потрібність лідеру, власна політична розкрученість або здатність генерувати суспільно актуальні ідеї. Останні дві позиції - явище в нашому політикумі немасове.
Що ж робити? Правильно: інтригувати, шантажувати, продавати та купувати. Тому що статус понад усе. Ціна мандата зросла неймовірно, бо по-перше, обирають на п'ять років, а по-друге, правляча більшість формуватиме уряд та виконавчу вертикаль, а відповідно і бюджет. Тому ми є свідками розпочатої метушні навколо формування, так би мовити, нової партії, яку, на думку операторів цього проекту, має підтримати власною популярністю та оновленим адмінресурсом президент.
Політики, які бояться загубитися серед пошукачів його ласки у цьому середовищі, хутенько підновлюють старі партійні етикетки, претендуючи на власний шматок несвого електорату. Адже це виборці саме Віктора Ющенка–Юлії Тимошенко.
Загроза розколу правлячої коаліції через намагання отримати посади в уряді та адміністраціях дещо відступила. Натомість виникає нова – розпорошення сил на парламентських виборах. Це дає підстави Ющенку-Тимошенко дати жорстку відсіч партійним шантажистам і сформувати власний список на чолі з прем'єр-міністром, який і має стати основою парламентської більшості 2006.
Інші переможці виборчої кампанії зможуть, за бажанням, взяти участь у формуванні виконавчої влади на цивілізованих коаліційних засадах. Якщо виграють, звичайно. Відповідно, мають бути сформовані і опозиційні блоки.
Зрозуміло, що суспільство здійснило якісний крок розвитку, виникли цілі верстви, які усвідомлюють власні інтереси і готові їх відстоювати і представляти. Тому і надалі годувати активну частину громадян нафталіновими псевдоцілями чи то урапатріотичного, чи проросійсько-комуністичного змісту вже не вийде. Старше ж покоління політиків на щось інше мало здатне. Можливо, тому і спробувало відгородитися від суспільства китайським муром конституційної реформи, запровадивши, для себе коханих, п'ятирічний термін парламентських повноважень та цілковитий контроль над депутатами з боку керівників партій та їхніх апаратів. Так зручніше контролювати внутрішньопартійну конкуренцію.
Втім, слід визнати, що серед політиків нового покоління вкрай небагато пристойно освічених людей, здатних розуміти суспільну мету та набувати нових знань та навичок. Майбутня виборча кампанія, що відбуватиметься у змінених соціально-політичних та інформаційних умовах, потребуватиме саме таких якостей. Коли виникає попит, то буде і пропозиція. І ринок політичних кадрів не є винятком з цього правила.
Останні вибори президента показали самоцінність публічності у політиці. Так вийшло, що навіть ті, хто за неї – публічність - боровся, виявилися не завжди готовими нею користуватись. Що ж, тоді має відбутися зміна поколінь. А імітація та симуляція політичної діяльності мусять поступитися місцем справжнім суспільним змістам і цінностям.
Відповідно, у політику мусять прийти і їхні генератори та носії. В ідеалі - експертне співтовариство (політологи, політтехнологи, експерти) мали б позбавити старий політикум змістів на продаж, пропонуючи свій інтелектуальний продукт новій політичній генерації, і беручи участь у її формуванні.
Костянтин Матвієнко, Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", в рамках проекту "Український клуб"
Перед тими, хто переймається таким цікавим проведенням часу як політика, стоїть завдання скласти кваліфікаційний іспит на право залишатися в українському політично-владному клубі у наступному сезоні. Але правила змінилися! Ліквідовано можливість причарувати населення якогось округу. Тому доведеться грати в команді партії або блоку.
Розкручених партійних брендів обмаль. Список справді популярних політиків, які здатні втягти партійного воза на київський капітолійський пагорб, також доволі обмежений - десь осіб із п'ять. Отже, доводиться вступати у жорстоку конкурентну боротьбу за ці дефіцитні ресурси. Способи відомі: банальні гроші, близькість до трону, належність до впливової групи чи особиста потрібність лідеру, власна політична розкрученість або здатність генерувати суспільно актуальні ідеї. Останні дві позиції - явище в нашому політикумі немасове.
Що ж робити? Правильно: інтригувати, шантажувати, продавати та купувати. Тому що статус понад усе. Ціна мандата зросла неймовірно, бо по-перше, обирають на п'ять років, а по-друге, правляча більшість формуватиме уряд та виконавчу вертикаль, а відповідно і бюджет. Тому ми є свідками розпочатої метушні навколо формування, так би мовити, нової партії, яку, на думку операторів цього проекту, має підтримати власною популярністю та оновленим адмінресурсом президент.
Політики, які бояться загубитися серед пошукачів його ласки у цьому середовищі, хутенько підновлюють старі партійні етикетки, претендуючи на власний шматок несвого електорату. Адже це виборці саме Віктора Ющенка–Юлії Тимошенко.
Загроза розколу правлячої коаліції через намагання отримати посади в уряді та адміністраціях дещо відступила. Натомість виникає нова – розпорошення сил на парламентських виборах. Це дає підстави Ющенку-Тимошенко дати жорстку відсіч партійним шантажистам і сформувати власний список на чолі з прем'єр-міністром, який і має стати основою парламентської більшості 2006.
Інші переможці виборчої кампанії зможуть, за бажанням, взяти участь у формуванні виконавчої влади на цивілізованих коаліційних засадах. Якщо виграють, звичайно. Відповідно, мають бути сформовані і опозиційні блоки.
Зрозуміло, що суспільство здійснило якісний крок розвитку, виникли цілі верстви, які усвідомлюють власні інтереси і готові їх відстоювати і представляти. Тому і надалі годувати активну частину громадян нафталіновими псевдоцілями чи то урапатріотичного, чи проросійсько-комуністичного змісту вже не вийде. Старше ж покоління політиків на щось інше мало здатне. Можливо, тому і спробувало відгородитися від суспільства китайським муром конституційної реформи, запровадивши, для себе коханих, п'ятирічний термін парламентських повноважень та цілковитий контроль над депутатами з боку керівників партій та їхніх апаратів. Так зручніше контролювати внутрішньопартійну конкуренцію.
Втім, слід визнати, що серед політиків нового покоління вкрай небагато пристойно освічених людей, здатних розуміти суспільну мету та набувати нових знань та навичок. Майбутня виборча кампанія, що відбуватиметься у змінених соціально-політичних та інформаційних умовах, потребуватиме саме таких якостей. Коли виникає попит, то буде і пропозиція. І ринок політичних кадрів не є винятком з цього правила.
Останні вибори президента показали самоцінність публічності у політиці. Так вийшло, що навіть ті, хто за неї – публічність - боровся, виявилися не завжди готовими нею користуватись. Що ж, тоді має відбутися зміна поколінь. А імітація та симуляція політичної діяльності мусять поступитися місцем справжнім суспільним змістам і цінностям.
Відповідно, у політику мусять прийти і їхні генератори та носії. В ідеалі - експертне співтовариство (політологи, політтехнологи, експерти) мали б позбавити старий політикум змістів на продаж, пропонуючи свій інтелектуальний продукт новій політичній генерації, і беручи участь у її формуванні.
Костянтин Матвієнко, Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", в рамках проекту "Український клуб"
