Ющенко посіяв насіння перемоги

Четвер, 31 березня 2005, 08:03
У середу ввечері Віктор Ющенко пішов дорогою своїх попередників-президентів. Ця дорога вела на стадіон, де українська збірна з футболу грала важливий відбірковий матч чемпіонату світу з датчанами. Українці перемогли 1:0, а разом з президентом лузгали насіння на трибуні звичайні вболівальники. Однак глибоке задоволення – це не те, що в підсумку має відчувати босс вітчизняного футболу Григорій Суркіс.

 
Шевченко, Ющенко, Зінченко. Над ними - Третяков зі стратегічним запасом
 
Організувати владу на футбол взявся все той же Микола Томенко, який у лютому уже зводив півуряду на ковзанку і менш масово – до театру. Тепер настала черга футболу. Але з умовою, що влада не буде сидіти у окремій ложі, як це було при Кучмі, а разом з народом у якомусь секторі.

Попри це, у середу всі міністри отримали конверти від Суркіса. Там лежали запрошення на футбол з його живим підписом якраз у "VIP-спецкомплекс". Що робити з цими квитками, дехто не знав. "Хочеш, тобі подарую?", - зрадів Олег Рибачук, який вийшов подихати повітрям із засідання уряду в середу вдень. І подарував.

"Я б, може, і сходив на матч, якби було літо... Я був фанатом у дитинстві, але зараз віддаю перевагу дивитися матчі, лежачі вдома на улюбленому диванчику", - поділився антиспортивним секретом Рибачук.

Але, як з'ясувалося, його з футболом дещо пов'язує. Рибачук вступив до Київського університету Шевченка разом із Олегом Блохіним. Було це в 1975 році. "Я на перекладачів, а він на міжнародні відносини. Але за весь час я бачив його в інституті лише двічі".

Блохіна можна зрозуміти, бо в 1975 він виграв "Золотий м'яч". Але чи можна зрозуміти Рибачука? Виявилося, що футбол любить не він, а його діти. Більше того, Рибачук не зміг згадати жодного разу, коли на футбол у статусі прем'єра ходив Ющенко.

Також не збирався на футбол міністр оборони Анатолій Гриценко. Він пообіцяв бути до ночі на роботі і дивитися матч "боковим зором". Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко при згадці слова "футбол" почав сміятися – він розповів, як кілька років тому дивився матч у компанії донецького вождя Юхима Звягильського, і що в цей час у них стояло на обідньому столі. "Після цього я вболіваю тільки за "Шахтар", - закінчив Луценко.

З теми походу на футбол зіскочила і прем'єр Юлія Тимошенко. Коли в неї про це поцікавилися в середу, вона сказала, що це "несподіване питання". Хоча ще раніше в суботу її запитували про те ж саме, і вона обіцяла: "Ми порадимося з урядом, чи є на це час, чи ні".

Але, підказує серце, нарад не було, а на матч прийшли або міністри-справжні вболівальники збірної України, або вболіваючи за своє бажання бути поближче до Ющенка.

Час для походу на футбол знайшовся у віце-прем'єра Томенка, міністра праці Кириленка, міністра освіти Ніколаєнка, міністра молоді-спорту Павленка та його дружини, яка вісім років є фанаткою "Мілану", а також у міністра транспорту Червоненка і його брата. Сам Червоненко стоїть на воротах, коли грає у футбол разом з Литвином і Льовочкіним – той, до речі, якось зламав Червоненку руку.

Ще Ющенка супроводжували керівник "Нафтогазу" Івченко, держсекретар Зінченко і перший помічник Третяков, кілька депутатів і керівників подрібніше, а також колишня помічниця, а зараз депутат Віра Іванівна з чоловіком. Плюс людей п'ятнадцять охорони. Вся група, включно з Ющенком, мала на шиї жовті шарфи з синім написом "Україна", а сиділи вони на ковдрах, які були постелені на сидіння. Тож чужі у цій можновладній масі легко вирізнялися.

До приходу Ющенка Суркіс добре підготувався. Прямо на протилежних трибунах було вивішено величезний, довжиною в три сектори транспарант, напис на якому закликав: "Об'єднаймося заради футболу!". Якщо підтекст був би Ющенку незрозумілий, на іншій трибуні висіли великі розтяжки, де Ющенка просили про допомогу у боротьбі з Григоришиним: "Захисти "Динамо"!" або "Президент, мы с тобой – а ты с нами?"

Оголошення про прихід президента на футбол викликало несподівану як для цього стадіону реакцію. Люди почали радіти і кричати від щастя. Справа в тому, що попередні візити президента – тоді ще Кучми – протягом останніх чотирьох років супроводжувалося скандуванням: "Фу-у-у-у-у!..."

Ющенко почав теж махати руками, а потім прийшов Андрій Шевченко, і Томенко відсунувся від президента, поступаючись місцем для футбольної зірки. Так Шевченко і просидів поруч з Ющенком увесь матч, і це була перша причина сумувати для Суркіса.

Суркіс, щоб не виділятися на фоні цього свята братання влади і народу, теж вперше в житті сидів не в ложі, а на трибуні. Але зовсім в іншому секторі і навіть на іншому ярусі. І замість улюбленого гравця Шевченка місце поруч з Суркісом займав... Ринат Ахметов. Цим двом чоловікам є про що говорити. Якщо перший має шанс втратити "Динамо", то другий гарантовано втратить "Криворіжсталь".

 
 
На всіх сидіннях нижнього ярусу лежали жовті папірці, а на всіх сидіннях верхнього – сині. Тобто люди мали ними махати і виходив великий прапор України. Цей задум розгадали всі, в тому числі і Ющенко. Тому коли почався гімн України, він чесно співав, водночас тримаючи перед собою свій жовтий папірець.

Гра почалася, а разом з нею фанати почали пускати "хвилі" – це коли всі люди в емоційному пориві по черзі підводяться з сидінь і піднімають руки. Створюється відповідний ефект, не треба лише лінуватися. Слід сказати, хоч Ющенко уже багато років не був на футболі, він теж знав про цю маніпуляцію. І коли до нього дійшла перша "хвиля", він як справжній вболівальник трохи підвівся.

Але далі було гірше. На цьому "хвилі" не припинилися. Скоріше, навпаки, вони тільки починалися. І коли до Ющенка дійшла друга "хвиля", він підскакувати відмовився, а підняв лише дві руки в гору. Однак "хвилі" котилися й котилися по стадіону. Тому далі всі наступні рази Ющенко вирішив піднімати лише одну ліву руку.

Тим часом держсекретар Олександр Зінченко зрозумів, що настав унікальний шанс в житті його кольорової футбольної програмки, яку він тримав у руках. Зінченко несміливо звернувся "Віктор Андрійович!" і попросив президента поставити автограф на брошурі. Отримавши знайомий підпис, Зінченко так само сором'язливо сказав "Андрюша!" і передав книжку футбольному генію. Шевченко теж не відмовив. Так само як і всім іншим вболівальникам, які просили про подібну послугу.

Гра тривала, Ющенко раз на п'ять хвилин обмінювався репліками з Шевченком або Томенком, але дивився за грою переважно мовчки і зосереджено, час від часу роблячи жести відчаю. Президент входив у азарт...

Як раптом серед урядовців почався ажиотаж. "Сємєчкі!", - помітив один із міністрів.

Провокатором виявився перший помічник президента Олександр Третяков. Виявляється, поки всі високі гості уважно дивилися за грою, Третяков, який сидів вище за інших, спокійно поїдав справжнісіньке смажене насіння соняшника. Люди, які ходять на футбол, розуміють, що таке "сємєчкі" на стадіоні. Це культ! Кращого засобу від стресу не існує.

Що ж, після того, як Третяков був викритий, почався справжній дерибан. Його жертвою був поліетіленовий мішочок насіння, який перебував під контролем першого помічника президента України.

"Сємєчкі" їли всі! Зінченко висипав величезну жменю прямо на свою програмку з унікальними автографами. Червоненко кілька разів зменшував його кучку в розмірах. Ющенко тричі відсипав собі у Зінченка, а потім їв "сємєчкі" сам і пригощав ними Шевченка. Але президент зрозумів, що держсекретар може і образитися, а тому вчетверте за насінням звернувся безпосередньо до свого помічника. Той не відмовив.

Перший тайм добіг кінця, Віра Іванівна пригощала Ющенка шоколадом з горіхами, а Томенко приніс термос. У повітрі запахло коньяком...

Журналісти, які змогли дістатися до Ющенка, дізналися, що на футболі він нечастий гість: "На центральному стадіоні я дуже давно не був. Може, 5 років. Дуже давно..."

"Але ж ви не є вболівальник?"

"Знаєте, змалечку всі хлопці на Україні – це футболісти! І в мене був 11 номер, як у Віталія Хмельницького (провідний гравець "Динамо" у 1960-х роках – "УП"). Я сьогодні Андрюші Шевченкові говорив, що 11 – це мій номер!", - розповів Ющенко.

- А потім кинули грати у футбол?

- Потім кинув. Думаю, років сім назад.

- І що, з того часу не грали у футбол?

- Грав. Минулого року я вів гру на полонині у Карпатах, де зібралося восьмеро людей мого покоління і восьмеро малишні років по 14.

- І що, програли?

- Там ганьби не було в рахунку, але мене здивувало: куди не подивишся, кругом вони, оця малишня... Начебто і велике поле, начебто і нас немало, а вони такі вже пруткі, такі динамічні...

Тут у розмову втрутився Зінченко із несподіваним порівнянням: "Це як ми революцію робили!"

Але йому не вдалося збити Ющенка з теми. "Це був табір дітей-сиріт у Карпатах. Тобто це грали дітки-сироти... Клас! Вони нас так заганяли, що ми за годину лежали під смереками", - нахлинули спогади на Ющенка.

Далі Ющенко продовжив про те, про що б краще Суркісу було б не читати: "В останні роки футбол в Україні став політичною затією, і це неприємно. Коли вся команда іде в СДПУ(о), коли біля футболу крутиться брудна політика, а потім футбол потрапляє в брудні справи – я не думаю, що це чесно по відношенню до футболу і до людей, мільйонів, які сидять або на трибуні, або біля екрану".

Такими словами Ющенко бив Суркіса по найбільших його гулях. Але цього йому було замало. І Ющенко продовжив: "Тому футбол треба робити чистими руками! Тоді він переростає в фонтан емоцій!".

Чи часом Ющенко не в курсі, а сам Андрій Шевченко і далі залишається членом СДПУ(о)?

"Ви знаєте, для мене це бридко, я і не питав його, і мене це мало цікавить. Це не мої проблеми, це проблеми інших людей".

"Інші люди", чиїми проблемами це є – це, очевидно, Григорій Суркіс і його друг Віктор Медведчук. Ющенко перед грою спускався до роздягальні збірної України і розмовляв з тренером команди Блохіним і самими футболістами. Там також стояв і Суркіс – і він щось розповідав Ющенку. "Про що ви говорили з ним?", - запитали журналісти в президента.

"Ні про що... Ні, ну про щось говорили – але це не таке значиме, щоб я запам'ятав", - відповів Ющенко. Це була ще одна погана звістка для Суркіса.

Зате Ющенко розповів, про що він говорив з Шевченком у середу на Банковій. Він просить його про те ж, про що просив уже мільйони людей – на мітингах, нарадах, конференціях і зустрічах: попрацювати на Україну.

"Ми говорили про те, що українські спортивні зірки, в тому числі футбольні, повинні частину життя присвятити темі України. Незалежно від того, де вони знаходяться, вони можуть вести проекти, які пов'язані з молодіжним, дитячим футболом, брати на себе акції гуманітарного характеру. Біля нас дуже багато осиротілих, бідних, знедолених!"

"Я вчора пізно ввечері мав розмову з Віталієм Кличком... Мене приємно дивує ця людина. Ми уже багато часу ідемо поруч. Я вчора зробив розмову з паном Сікорським, гелікоптерщиком номер один у світі. Ми ставили за мету повернути його увагу, частину ідей до України. І мені здається, що нам це вдалося. Це дякуючи такій людині, як спортсмен Віталій Кличко! Тому хотілося б, щоб українські спортсмени відігравали більшу гуманітарну роль", - попросив Ющенко.

На цьому футбольна перерва закінчилася, був другий тайм, був гол, після якого Ющенко радів, як дитина, а також море небезпечних ситуацій біля воріт Данії. Якщо в першому таймі Ющенко спокійно сидів у гольових моментах – коли весь стадіон не міг знайти собі місця – то в другому він підскакував разом з усіма. Потім був фінальний свисток і обійми Ющенка з Шевченком. В якийсь момент стадіон замість скандування "Україна!" почав кричати "Ю-щен-ко!"

....Після матчу Ющенко знову спустився до роздягальні збірної України і пожартував з футболістами: "Хлопці, ми так не домовлялися! Тримайте слово, якщо перед матчем казали, що буде 2:0!"

Наостанок Ющенко пообіцяв і в подальшому приходити на футбол. Всі зраділи, бо коли на матчі був Кучма, наші не вигравали. Тут все навпаки.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді