Бензинова криза. Частина друга

Вівторок, 24 травня 2005, 12:59
Втручання Ющенка у перебіг подій на нафтовому ринку не вирішило проблеми на ринку бензинів та дизпалива. Навпаки - після аналізу розпоряджень президента залишилось більше питань, ніж відповідей. Криза продовжується, набираючи іншої форми.

Змова – ніщо, імідж – усе

Те, що Тимошенко прагнула досягти за допомогою "кнута", Ющенко отримав завдяки "прянику". При цьому, його підхід навряд чи можна назвати більш ринковим.

По суті, президент запропонував у обмін на штучне стримування цін нафтотрейдерами комбінацію із особистих гарантій з його боку та економічних поступок з боку України - як то оптимізація тарифів та податкового режиму для прокачки російської нафти через українську територію. Скільки ці поступки будуть коштувати бюджету та українським підприємствам – невідомо, і про це ніхто з можновладців не говорить.

Ніхто зараз не говорить і про те, що особисті гарантії з боку президента – це гарно, але Україна, з точки зору її безпеки як держави, зацікавлена у прозорому, більше того - автоматичному і незалежному від персоналій у владі механізмі, що захищав би країну від усіляких глобальних негараздів. Таких як змова іноземних постачальників нафти.

Лібералізм за визначенням передбачає принцип певного невтручання держави у ринкові процеси. А тут втручання мало місце, хоча дещо більш толерантне до бізнесу.

Чи можна назвати подібні напівформальні домовленості між керівництвом держави та бізнесменами ринковими засобами регулювання економіки? Навряд чи.

Проте результат був помітний – нафтопродукти, як за помахом чарівної палички, з’явились на багатьох заправках ледь ще не під час розмови нафтових олігархів з Ющенком. Що іще раз підтверджує: Тимошенко мала рацію, коли говорила про змову на ринку, проте вибрала неправильні засоби для боротьби з нею.

До речі, Ющенко втрутився саме тоді, коли Тимошенко фактично відмовилася від адміністративного стримування росту цін на пальне. Саме за цей захід її критикували найбільше. Ліквідація мита на бензини та дизельне пальне, зменшення граничного рівня акцизу – всі ці дії прем’єра давали можливість вийти з паливного хаосу протягом тижня, максимум двох.

Проте Ющенко, після довгого періоду невтручання, все-таки вирішив публічно "висікти" Юлію Володимирівну за обмеження цін і таким чином ще раз продемонструвати світові: Ющенко – справжній ліберал, хоча і трохи повільно думає, але то не важливо. Заодно і росіянам зробив приємність.

Скупити і роздати

Надзвичайно дивним виявився комплекс вказівок Ющенка щодо побудови власної, української нафтової компанії, яка б могла стати противагою російським гравцям на ринку нафтопродуктів.

У зв’язку з цим виникло декілька питань, які дають підстави сумніватися як у справжній ліберальності президента, так і у незаангажованості його радників.

1) Доручення Кабінету міністрів передати до 10 червня державні пакети акцій у нафтопереробних підприємствах (Кременчуцькому, Дрогобицькому та Надвірнянському нафтопереробних заводах) акціонерній компанії "Укрнафта".

Ця вказівка досить дивна.

По-перше, "Укрнафта" – недержавна комерційна структура. Вона за визначенням не може бути нормальною базою для створення національної нафтової компанії, яка б могла стати жорстким стабілізатором для українського ринку пального. Адже міноритарні акціонери "Укрнафти" переслідують мету виключно отримання прибутку, а не захисту інтересів усього суспільства. Покласти такий конфлікт між державними та приватними акціонерами у основі компанії означає взагалі "завалити" ідею національного гравця на ринку нафтопродуктів.

По-друге, більше 40% акцій "Укрнафти" належить так званій групі "Приват". Ці бізнесмени навряд чи захочуть безкорисливо, за власний кошт спонсорувати національну українську нафтову компанію. Більше того, зараз компанія перебуває під їх операційним контролем - про це жалілася Тимошенко, кажучи, що держава, хоч і має більшість акцій в "Укрнафті", та не має контролю над нею.

Перед тим, як вимагати негайно передати державні пакети заводів, Ющенку варто було б почекати до того, як Фонд держмайна та Кабмін виграють битву за "Укрнафту" і поставлять туди менеджмент, лояльний до держави. Для цього потрібно іще прийняти в парламенті відповідний закон, щоб це взагалі стало теоретично можливо.

Не факт, що така битва буде коли-небудь виграна. "Приват" має дуже великий досвід юридичних війн. А передавати пакети зараз – означає наразитись на ризик остаточної втрати контролю над ними. Якщо ж Ющенко хоче здійснити таку передачу без ретельної підготовки, не поставивши чіткою умовою заміну менеджменту "Укрнафти", то він де-факто іде проти національних інтересів.

По-третє, сама ідея створити із декількох окремих пакетів акцій повноцінну нафтову компанію є практично нездійсненною. На всіх рівнях – видобування сировини, переробка, реалізація нафтопродуктів – всюди будуть інші акціонери, чиї інтереси не збігаються з інтересами держави.

Ці акціонери, в силу орієнтованості виключно на прибуток, будуть паразитувати на всьому, що уряд вкладатиме в ці компанії, і будуть цілком законно протестувати проти будь-яких дій держави, які можуть мінімізувати прибутки даної компанії. Через це надзавдання такої компанії – стабілізація рівня цін за рахунок її ресурсів – не зможе бути досягнуте.

2. Доручення Кабінету міністрів придбати інші пакети акцій "Укртатнафти" (Кременчуцький НПЗ), "Галичини" (Дрогобицький НПЗ) та "Нафтохіміка Прикарпаття" (Надвірнянський НПЗ).

Це розпорядження взагалі немає прецедентів. Іще ніколи українська держава не виступала покупцем крупних пакетів акцій. Вимагаючи від Кабміну таких дій, президент просить практично нездійсненного.

По-перше, в держбюджеті на цей рік не передбачено коштів на такі великомасштабні операції. На це будуть потрібні сотні мільйонів доларів. У бюджеті їх немає, так що судячи з усього, Юлія Володимирівна муситиме придбати ці акції за власний рахунок.

По-друге, є іще одна невелика проблема. Ніхто не продає ці акції. Можливо, Ющенко, не дивлячись на свій вишуканий лібералізм, не розуміє цього простого ринкового моменту? До речі, якщо власники не бажають продавати акції, то їх можна змусити лише силою, або переплативши удвічі. Який із цих шляхів пропонує президент?

Ця критика дій президента була б неповною, якщо б у ній не були присутні ще два моменти.

Перший. Із сумом доводиться констатувати, що система порочних стримувань та противаг, що існувала при Кучмі, залишилась й досі. Прояв цього – збережене Ющенком латентне протистояння "Нафтогазу" і Кабінету міністрів.

"Нафтогаз" формально підпорядкований Кабміну, але як і раніше, веде власну гру, підкоряючись лише президентові. Ющенко останнім часом вимагає від Кабміну фактично стати нафтовою компанією, щоб регулювати ринок нафтопродуктів.

І не дивно, що Кабмін занадто налягає на адміністративні важелі – по суті, ніяких інших у нього немає. В той же час "Нафтогаз" дозволяє собі бути пасивним у найскрутніші моменти та критикувати уряд, коли його пряма функція – забезпечувати стабільність на ринку палива.

Схоже, що Кабмін та "Нафтогаз" дістались різним акціонерам перемоги Ющенка.

Другий прикрий момент – із фокуса президентської уваги випав такий надзвичайно важливий фактор як якість палива. Борючись за нещасні копійки у ціні бензину, вищі посадовці не бачать, що вони програють за якісними параметрами бензину. І через це криза продовжується, перетворившись з кризи ціни у кризу якості.

Це призводить до колосальних збитків, які перевищують позитив від низьких цін. І при цьому якість палива – це саме те питання, яке можна і треба ефективно регулювати засобами саме адміністративного тиску, оскільки ніякими іншими засобами цю проблему, схоже, не владнати.

Ігор Луценко, економіст


Читайте також:

Бензинові крайнощі

Чому дорожчає бензин?



powered by lun.ua
Головне на Українській правді