Чергова версія вбивства Георгія Гонгадзе - Марчук, Медведчук, та ФСБ

Вівторок, 24 травня 2005, 14:37
Від УП. Перед вами – одна з численних версій того, що саме сталося з Георгієм Гонгадзе. Це – намагання відповісти на питання - хто і чому його вбив. В цій версії замішані все ті ж особи – Кучма, Марчук, Медведчук, Гончаров, Пукач, Фере.

На жаль, багато уваги приділено причинам звільнення генпрокурора Піскуна, а не розслідуванню вбивства. Не відомо, чому саме Гончарова автор зробив тією людиною, яка переконала Пукача вбити Гонгадзе.

Але все це лише версія, елементи якої можуть скласти реальну картину подій навколо вбивства Гонгадзе.



Усе таємне нині, колись розкриє час
Квінт Горацій Флакх



Убивство журналіста Георгія Гонгадзе до сьогодні стоїть чорною відмітиною на Україні. Поки воно не буде розкрито, держава не зможе дивитися в очі світу, навіть після зміни влади - справа стала занадто гучною.

Нова влада стверджує, що злочин розкрито, а виконавці заарештовані. Між тим залишається відкритим питання – хто замовник?

Тепер, навесні 2005 року, протягом розслідування випливають подробиці, які ставлять під сумнів факт, що колись будуть названі імена тих, хто дав завдання вбивцям. Сліди замітають протягом усього часу з моменту зникнення Георгія у вересні 2000-го. Бо замовники переслідували мету, яка виходила далеко за межі злочину проти журналіста.

ЦІЛЬ: УКРАЇНА. ЧАСТИНА ПЕРША

21 травня Георгію виповнилося б 36 років. Але замість того, щоб співати йому "Многая літа", рідні, близькі та колеги Гії поставлять свічку за упокій. Тіло його досі не поховане – лежить в морзі і невідомо коли воно буде віддане землі. Цілком можливо, що тільки по закінченню слідства.

Після зміни влади розслідування, заморожене у 2003 році, пішло різко вперед. За 5 тижнів після того, як новий президент Ющенко присягнув на вірність Україні, силові структури оголосили – затримано трьох убивць. Один – у розшуку. Але всі вони – тільки зброя в руках справжніх злочинців, які до сьогодні роблять усе, щоб дістати їх не вдалося.

Ми провели ще одне власне розслідування у справі Гонгадзе. І вдалося встановити, що існувала спецоперація, мета якої не обмежувалася убивством Георгія.

Ці події можна назвати спецоперацією, бо є всі притаманні ознаки: дві ланки виконавців, перешкоджання слідству, чіткі мотиви та зачистка свідків. Спробуємо дослідити кожну складову.

Виконавці. Нижня ланка

1 березня Міністерство внутрішніх справ оголошує про затримання убивць. За день до цього починають говорити свідки.

Юрій Луценко – міністр внутрішніх справ України
"В цьому кабінеті давали перші покази колишні і нині діючі працівники МВС, які були або свідками, або виконавцями вбивства Гонгадзе. Буквально тут на клаптику паперу один зі свідків ставив пташками напроти 6 прізвищ тих хто сів в машину з Георгієм. А потім імена 3 свідків, які можуть це підтвердити."


Одразу після цього генеральна прокуратура як доказ просування у справі демонструє 2 автомобілі. Одним Георгія вивозили з дому на бульварі Лесі Українки, 7, де він був в гостях у колеги по "Укрправді" Олени Притули. Іншим авто перевозили тіло для перепоховання.

Юрій Луценко
"Жадність підвела вбивць. Вони не знищили цей автомобіль, а подарували своїм родичам. Потім другий автомобіль, на якому тіло перевозились після вбивства"


Всі затримані – працівники міліції. І далеко не рядові. Полковник Костенко працював начальником відділу у структурі зі складною назвою "Департамент оперативного прикриття і комплектування ГУКП "Республіка". Цей департамент займається забезпеченням слідства спеціальними засобами. Костенко після вересня 2000-го зробив різкий кар’єрний стрибок – у віці 30 років він вже мав звання полковника. Інші затримані – Протасов та Кірілік теж працювали у "Республіці".

Юрій Луценко
"Це середня ланка міліції. Це офіцери так званої "наружки". Суть в тому, що керівництво МВС проводило інструктаж офіцерів. Всі вони весь цей час знали, що МВС причетне до вбивства журналіста. Треба було бачити очі цих людей, одного з них сюди доставили в цей кабінет."


Олександр Турчинов – голова СБУ
"Вони також сподівались, що значно багато часу минуло з моменту вбивства. Дуже багато документів було знищено. І це ж не перша хвиля була розслідування. Було 3-4 хвилі. І декілька разів лунало, що справу уже розкрито. Але для них було просто несподіванкою, що Служба Безпеки їх затримала. Вони були просто шоковані."


Святослав Піскун – генеральний прокурор України
"Всі 3 визнали себе винними. І сьогодні достатньо матеріалів і доказів для того, щоб направити справу до суду. Але нам необхідно обов’язково затримати і заарештувати Пукача. І нам треба дати оцінку людям, які могли б замовити цей злочин, організувати, а повірте це не 2-3 особи."


Виконавці. Керівник

Генерал, колишній начальник головного управління кримінального розшуку Олексій Пукач. Він зник. І тепер сам перебуває у розшуку, який веде СБУ.

Турчинов
"На жаль, коли спецслужби почали розшук генерала Пукача. В цей час генерала в Україні вже не було. І сьогодні ми використовуємо всі наші міжнародні зв’язки для пошуку. Все що можна було задіяти СБУ задіяло".


Луценко
"Пукач володіє всіма методами маскування. Його бачили в Україні і в Києві. Він технічно дуже грамотний."


Турчинов
"У нас є переконливі матеріали, які доводять що Пукач покинув Україну використовуючи інші паспорта. Але безумовно ми перевіряємо і ведемо пошуки з використанням всіх варіантів."


Генеральний прокурор Святослав Піскун впевнений, що Пукач і є одним з безпосередніх вбивць. Бо восени 2003 року слідча група, яка займалася справою Гонгадзе вже виходила на генерала.

Піскун
"У нас відносно Пукача були прямі покази. Вони стосувалися того, що Пукач дав вказівку-команду і організував по-перше стеження за журналістом Гонгадзе. Сам журналіст про це писав, була заява Георгія про те, що за ним стежили. І у нас були свідчення, які підтверджували лист Георгія про те, що за ним стежили.

Перевіривши ці факти ми зрозуміли, що стеження організував Пукач. А потім в процесі слідства було встановлено, що він не тільки організував стеження. Але й методично, таємно при допомозі своїх так би мовити близьких-підлеглих знищував докази цього стеження і документи, які підтверджували факт цього стеження."


Прізвище Пукача у справі вбивства журналіста вперше пролунало у жовтні 2003-го. Але у справу втрутився тодішній президент Леонід Кучма, який, судячи з усього і дав поштовх для організації стеження за Георгієм.

Леоніда Кучму підозрюють у замовленні і стеження, і вбивства. Про це йдеться у записах з кабінету президента, які за два місяці після зникнення Гонгадзе оприлюднив Олександр Мороз.

На цих плівках, які обійшли весь світ чітко чути як глава держави віддає наказ голові СБУ Леоніду Деркачу та міністру внутрішніх справ Юрію Кравченку розібратися з Георгієм. Ту частину записів, де йшлося про журналіста, зроблено влітку 2000 року – за 2-3 місяці до зникнення.

3 роки потому слідчі генеральної прокуратури встановили факт – Георгія "вели" і міліція, і Служба безпеки. Тільки СБУ-шна "наружка" була знята за 2 тижні до зникнення, а міліцейська залишалася до останнього. І саме встановлення причетності МВС загалом і Пукача зокрема коштувало тодішньому генпрокурору Святославу Піскуну посади.

Перешкоди слідству

22 жовтня 2003 року тодішній начальник відділу розслідувань Генеральної прокуратури з особливо важливих справ Віктор Шокін видає постанову про арешт Олексія Пукача.

Піскун
"Він приховував сліди свого злочину і ми зрозуміли, що це треба робити тому що, якщо інформацією якою ми володіємо, стане відомо замовникам і організаторам вбивства Гонгадзе – життя тих міліціонерів, які збирали і надавали покази в небезпеці. … Тому було прийнято рішення, я вважаю, що це було абсолютно виважене і правильне рішення затримати і арештувати Пукача."


Наступного дня адвокати Пукача подають скаргу в суд. Суддя Печерського суду міста Києва Рейнарт постановляє – звільнити генерала, але залишає право на оскарження, тому Пукач залишається під вартою.

У момент арешту Пукача Леонід Кучма перебуває з візитом в Латинській Америці. Президент негайно дзвонить генеральному прокурору, але цікавість виказує ненав'язливо.

Піскун
"Прямої реакції не було. Президент навпаки каже - що, заарештували генерала? Да, заарештували. Потім каже - а що? Підозрюємо, кажу, у вбивстві Гонгадзе. Да, да добре. Все. Але посадові особи такі як Білоконь, Смєшко, адміністрація президента зі мною перестали контактувати. Мені була об'явлена анафема."


Леонід Кучма негайно повертається в Київ. Але офіційний привід – розібратися з конфліктом, який тоді виник навколо кримського острова Тузла. Цікава деталь – напружена ситуація навколо Тузли на той момент зберігається 18 днів, а глава держави перериває закордонне турне тільки після звістки про арешт Пукача.

Розібравшись з Тузлою, Кучма негайно починає діяти. На ім’я президента негайно надходять доповідні записки від регіональних прокурорів. В одній з них є посилання на справу Гонгадзе.

ЦИТАТА
З рапорту прокурора Херсонської області Банчука М.В.
президенту Леоніду Кучмі

"Продовжуючи розповідь про себе та С. Піскуна, Триндюк Ю.Г. повідомив, що вони мають серйозну підтримку з боку народних депутатів України різних фракцій, серйозне фінансове підгрунття, що дає їм можливість прийняти активну участь у виборах президента України.

Після цих слів, яким я тоді не придав особливого значення, я запитав у Триндюка Ю.Г., яким чином вони збираються зробити політичний імідж С. Піскуну. На це запитання він мені відповів, що у них в запасі є серйозний козир – кримінальна справа по вбивству журналіста Г. Гонгадзе. Я поцікавився, що мається на увазі. Триндюк Ю.Г. пояснив, що в потрібний момент будуть названі виконавці, і, на їх думку, замовники вбивства – прізвище співробітників міліції на чолі з Кравченком Ю.Ф. (колишнім міністром ВС України) та прізвище президента України, тобто Вас."
28 жовтня 2003 року


Подібних листів надійшло 4 – усі від різних прокурорів. Все відбувалося миттєво. На рапорті стоїть резолюція Кучми.

ЦИТАТА
"Терміново!
Прошу розглянути на засіданні координаційного комітету та внести свої пропозиції.
28 жовтня 2003 року"


Така сама резолюція і на інших рапортах. Координаційний комітет починає засідати настільки терміново, як міг – того ж дня. Головне питання – поведінка генерального прокурора.

Юрій Луценко
"Я бачив рапорт одного з обласних прокурорів, який доносив на Піскуна… Резолюція Кучми про негайне зібрання Ради нацбезпеки. Це однозначно вказує на спроби Кучми як мінімум затормозити розслідування, а максимум – на перешкоджання встановленню відповідальних. ГПУ має всі підстави щодо порушення справи щодо всіх цих осіб, які були задіяні."


Поки триває нарада, Святослав Піскун перебуває в приміщенні адміністрації президента. Але на засідання його не запрошують – він чекає в одному з кабінетів.

Піскун
"В цей час відбувається засідання координаційного комітету. Я не знав цього. Я вихожу, виходить людина, посадовець. Я не хочу називати його прізвища, хоча в одному інтерв'ю я це зробив. Германчук прізвище. Виходить Петро Германчук і в нього сльози на очах. Я кажу, що сталося? Щоб ти чув, він каже, який тільки що відбувся цирк. Тебе зняли тільки шо."


Але підготувати того ж дня указ Кучма не встигає. До Піскуна доходять тільки чутки про його відставку. Генпрокурор до останнього не вірить.

Піскун
"Мене повинні знімати тільки через парламент, або, у випадках встановлених законом про прокуратуру. Це 5 випадків – закінчився термін, зміна громадянства, несумісність, захворів і вступило в дію рішення суду. Все. Так знімається генеральний прокурор. Або недовіра Верховної Ради. Але й там є відповідна процедура.

Ну це для захисту незалежності. Так зроблено у всьому світі.

Володимир Михайлович, як мене могли зняти? Він, каже, не може такого бути. Я вас прошу, поїдьте до президента. Литвин, каже, я зараз поїду. Сідає в машину і їде на дачу до президента. Приїжджає Литвин від президента, мені телефонує, каже, я був в президента він мені казав, що тебе ніхто не знімав. Щоб ти працював. І в цей час коли я розмовляв з Литвиним заходить мій помічник і приносить мені копію указу. Про моє зняття з роботи з посади, без юридичних підстав.

Просто дике, дикий указ. Просто зняти – за окуляри, за туфлі, за краватку, за що завгодно. Я кажу, що це за указ? Це дурня! Це дурня! А мій помічник каже - ну дурня, але її підписав Кучма."


Ось цей указ. В його тексті немає жодного обґрунтування звільнення генерального прокурора, як передбачає закон. Це виводить Святослава Піскуна з рівноваги.

Піскун
"Я тоді розпсихувався, ну що ж, кажу, я буду збирати прес-конференцію і буду щось говорити. Раптом роздається звінок. Звонить Смішко і каже, ти не вздумай там дурака валять, бо реакція наша буде дуже швидкою і різкою. І положив трубку."


Силові структури таким чином ясно дають зрозуміти – ні подальшого розслідування справи Гонгадзе, ані скандалу навколо незаконного зняття генерального прокурора бути не повинно.

Сергій Осика – адвокат Пукача у 2003 році
"Если действия Пукача были сопряжены с гибелью Гонгадзе, то они были заинтересованы, чтобы Пукач вышел на свободу. Пукач при личной встрече со мной несколько раз упоминал, чтобы он несколько раз сказал против высокопоставленных лиц. Я фантазирую - если бы он назвал эти фамилии, он бы отрезал дорогу назад. А так - его выпустили, после дела ни он, ни его семья не обращались"
.

Після Святослава Піскуна генеральним прокурором стає Геннадій Васильєв, який негайно робить заяву – слідство у справі Гонгадзе треба починати з нуля. 5 листопада Пукач виходить на волю.

Чого ж тоді боявся Кучма, якщо він весь час публічно переконував усіх, що невинний у вбивстві журналіста? Виходить, мав відношення і намагався спустити справу на гальмах?

Але яке саме відношення? Всі ці питання залишаються, насправді, відкритими і досі. Що саме керувало колишнім президентом стає зрозуміло пізніше, коли почали говорити свідки, які мовчали досі. Із двома з них нам вдалося поговорити."

Перший свідок

Юрій Нєстєров. Колишній працівник київського управління по боротьбі з організованою злочинністю. Він у списку звинувачених у справі міліціонерів-перевертнів, які здійснили низку тяжких злочинів під прикриттям посад в правоохоронних органах. На рахунку банди перевертнів – більше десяти вбивств.

Слідчі генеральної прокуратури встановили, що у справах перевертнів та убивства Георгія Гонгадзе є багато спільного. Наприклад, прізвища звинувачених. Саме цих людей колишній міністр внутрішніх справ Кравченко на записах, зроблених в кабінеті Кучми, називає "своїми орлами", які можуть розібратися з Гонгадзе.

Ця зустріч з Юрієм Нєстєровим відбулася у березні в лікарні МВС. Незадовго до цього на нього був здійснений замах.

Юрій Нєстєров – звинувачений у справі "перевертнів", свідок
"Вызывать стали меня в ГПУ как свидетеля по делу Гонгадзе. Ну, спросили меня там, как а могут там другие. …Многие лица не установлены. О Гонгадзе я ничего не могу сказать. Но факты, как перекапывались трупы, я слышал от Гончарова эти моменты. Ну и еще на свободе приличное количество людей, которые знали Гончарова. То есть 2 группа. Что она существует".


Нєстєров стверджує, що існували 2 групи. Одна займалася бізнесменами, інша – політичними справами, однією з яких могла бути і справа Гонгадзе.

Ігор Гончаров. Він теж входив до банди перевертнів. Коли його заарештували, він написав низку записок, в одній з яких розповів про свої зв'язки з тодішнім головою Ради національної безпеки Євгеном Марчуком. Також він розповідав про співучасть у викраденні Георгія. 1 серпня 2003 року Ігор Гончаров помер в слідчому ізоляторі при загадкових обставинах.

Своєрідним "куратором" перевертнів слідство вважає підполковника Володимира Лисенка – заступника керівника департаменту оперативного прикриття та комплектування ГУКП "Республіка".

Він з 2002 перебуває у СІЗО. Лисенко був безпосереднім підлеглим генерала Олексія Пукача і безпосереднім керівником тих працівників міліції, яких 1 березня 2005 року заарештували, як виконавців убивства журналіста.

Нєстєров
"Проходит по делу такой подполковник. Да, он работал в УКП. Еще такой момент. Гончаров всегда нас предупреждал, когда работает милицейская разведка. Когда на передачу денег собираемся, он знает, кто вызжает и куда. Естественно через Лысенка.

Он сам мне рассказывал, кто куда едет. Ну и работал в подчинении у Пукача. Там еще есть один человек, который был в подчинении у Пукача, работал с бандой оборотней и сейчас находится в изоляторе"
.

Журналист: С Гонгадзе очень похоже на методы работы оборотней…

"Могло быть вполне. Посмотреть на то, как они работали. И Гончаров Лысенка очень хорошо знал. Лысенко возил в своей машине трупы. Ее называли катафалк. Если об этом знал кто-то свыше, то им это задание вполне могли поручить. Меня в это дело не посвящал Гончаров. Но это могло быть по многим причинам. Он мне рассказывал, как Гонгадзе. Меня не интересовала политика. Он мне рассказывал еще до того, как его нашли, как его перекопали. Специально так закопали, чтобы нашли.

Знайшли Георгія за півтора місяці після зникнення – на розвилці лісових доріг у Таращанському районі Київської області. А за два з половиною тижні почався касетний скандал – Олександр Мороз оприлюднив записи з кабінету президента - щодо Георгія.

Олена Притула – головний редактор"Українська правда"
"Александр Мороз знал об этих пленках в июле 2000 года и предупредил Георгия, чтобы тот куда-то уехал. Мы обсуждали эту тему с Георгием в нашем старом офисе на Владимирской. Георгий разволновался, он даже курил, что делал не часто. Но, к сожалению, мы не восприняли эту угрозу-предупреждение как что-то серъзное"
.

Про записи знав і Євген Марчук. За свідченням Юрія Нєстєрова, Ігор Гончаров знав про ці записи теж.

Нєстєров
"Марчук где работал? Гончаров в предвыборном штабе Марчука работал. Я не помню даты. Помнишь, когда появились записи Мельниченка? Их еще не было в прессе. А Гончаров принес мне и говорит – на, почитай. Лично для себя я понял - вторая группа".


Виходить, що записи "гуляли" задовго до зникнення Георгія у вересні 2000-го і оприлюднення розмов з кабінету президента у листопаді того ж року. Доволі цікавою деталлю є і участь певних людей у справах "перевертнів".

Нєстєров
"То, что я видел - я видел на некоторых случаях как наблюдали люди с российским акцентом. И не секрет, что с 2000-го Гончаров часто ездил в Россию. И много рассказывал, что может решать в России многие вопросы. И вообще говорил, что я могу вызвать людей не отсюда для передачи денег, поскольку многие из оборотней были на карандаше.


Виходить, що перевертні мали контакт з російськими громадянами? Контакти Гончарова з російськими спецслужбами підтверджує не один свідок. Що це були за контакти між іноземцями та людьми, які займалися організованими вбивствами та мали доступ до записів з кабінету президента? Який між ними зв'язок?

Ще минулого року "Закритій зоні" вдалося поспілкуватися з одним із колишніх працівників ФСБ. Він сказав, що у 1999 році, з приходом Володимира Путіна на посаду прем'єр-міністра Росії проти України почали розробляти масштабну спецоперацію. Деталей він не пояснив.

Але тепер є свідчення – записи в кабінеті президента, справа Гонгадзе, а потім і скандал навколо продажу військового комплексу "Кольчуга" Іраку були ланками одного великого ланцюга, який мав оплутати Україну.

Другий свідок

Юрій Швець. Колишній працівник Першого відділу КДБ Радянського Союзу. Наприкінці вісімдесятих був резидентом в Сполучених Штатах. Тепер мешкає в США, про свою шпигунську діяльність видав книгу.

Наприкінці 2002 року Швець під псевдонімом Петро Лютий виступив автором Інтернет-сайту "5 елемент", де були розміщені записи з кабінету Кучми. З моменту прибуття в США майора Миколи Мельниченка, якого називають автором касетного скандалу, опікувався українським біженцем. Мав доступ до всього архіву. Ми зв'язалися з Юрієм Швецем після його інтерв’ю на сайті "Трибуна". Він підтвердив, що спецоперація дійсно була.

Юрій Швець – екс-працівник І відділу КДБ СРСР
"Для этого необходимо было высшее политическое решение. Ну как профессионал, который раньше работал… почерк этой операции, ее организация и проведение... Она была в принципе блестяще организована и высокопрофессионально проведена, это свидетельствует о том, что там работала не одна спецслужба, а ФСБ и, возможно, СВР. И это у них был операция высокого приоритета".


Інтерес ФСБ та Служби зовнішньої розвідки Росії пояснюється необхідністю посилити присутність російського впливу в Україні. Москва, за свідченнями Юрія Швеця, мала чіткий план.

Юрій Швець
"В Украине этой операцией должны были руководить и осуществлять контроль за ней люди, тесно связанные со спецслужбами России. Из них прежде всего агентура КГБ. Я могу конкретно назвать имена, ссылаясь на доклад Деркача. Причем, не один доклад, а их было несколько - Кучме, который фигурирует в пленках. Деркач называет фамилию: "Медведчук агент КГБ под псевдонимом"Соколовский". Второй агент КГБ, которого он называет – это Суркис.

Я должен сказать, что агент КГБ это пожизненная должность. Я еще работал во внешней разведке в Москве в конце 80-х начале 90, когда эвакуировались из республик бывшего СССР все агентурные файлы. Из Украины они были вывезены полностью.


Наявністю матеріалів з архівів КДБ можна шантажувати кого завгодно. Тим більше персон з публічної політики. Вони тоді, аби не бути розкритими, готові на все. Про існування "справи Медведчука" у файлах радянського Комітету держбезпеки писав ще екс-народний депутат Дмитро Чобіт у книзі "Нарцис", тираж якої, за даними правоохоронців, був знищений за наказом брата лідера СДПУ(О).

Юрій Швець
Этот файл находится сейчас в Москве. Стоит обнародовать этот файл, и Медведчук, как личность перестает существовать. Это железный крючок, на котором человека можно держать постоянно. Что, вероятно, и произошло.

Особенно на втором этапе. Потому, что след Медведчука, особенно на втором этапе - "Кольчуги" - он однозначен. Я берусь утверждать с фактами в руках, что вторая часть "кассетного скандала" - а именно эпизод вокруг "Кольчуги" - она была проведена под руководством Медведчука.

Именно он руководил Мельниченко, когда он прибыл на территорию Америки. Далее, видимо, в этом принимал участие, хотя у меня косвенные данные на это, Марчук, как бывший председатель КГБ Украины. Естественно, у него были тесные связи с Москвой.


За версією Швеця, головний елемент спецоперації – здійснення записів в кабінеті Кучми. З ними можна планувати все, що завгодно. Кожен виконавець мав свою роль. У майора президентської охорони Мельниченка вона була теж.

Юрій Швець
"Мыкола Мельниченко был мелким "шестеркой". Он нужен был для того чтобы легализовать информацию. … То, как говорил Мыкола, что он якобы это все записывал – все это совершенно не соответствует действительности.

Писали на стационарный магнитофон. Прослушивали практически в реальном времени эту информацию.

Вот я могу привести такой факт. Гонгадзе как известно был убит в ночь с 16 на 17-е. А записи в кабинете Кучмы согласно тем документам, которые были предоставлены Мыколе, они были прекращены 25-26 сентября. Кто мог знать о том, что Гонгадзе уже убит? По-моему только те, кто его убили. …

Нужно было как-то легализовать эту информацию, каким-то образом обнародовать, чтобы устроить скандал вокруг этого. Для этого нужен был человек, который бы взял на себя ответственность, и сказал: "Да, это я".

Для этой роли был выбран майор Мельниченко. Ии вот это, пожалуй, единственная ошибка, которая привела к провалу всей операции по захвату власти в Украине.


Повного провалу операції не було. Просто головна мета не була досягнута. Москві вдалося тільки значно послабити Кучму і остаточно повернути у свій бік. Зробити його, фактично, слухняною маріонеткою.

Якщо проводиться операція такого ґатунку, то коли вона добігає кінця, починається прибирання території здійснення. Причому здійснюється воно кількома етапами. Протягом останніх двох років в Україні траплялося багато загадкових випадків.

"Зачистка"

Літо 2003 року. У липні два на лікарняному ліжку опиняються два генерали-товарищі. Керівник Державного управління справами Юрій Дагаєв та колишній керівник апарату МВС Едуард Фере збираються повечеряти. Едуард Фере був одним із найближчих людей до екс-міністра Юрія Кравченка. Кравченко був його учнем. А сам Фере розробив не одну оперативну схему для МВС. Його ім'я пов'язують і з розробкою стеження за Георгієм Гонгадзе.

Після вечері обом стає зле. Невдовзі Юрій Дагаєв помирає в Австрії, у клініці "Рудольфінерхауз" – там, де від отруєння лікували Віктора Ющенка. Едуард Фере досі перебуває у комі в шпиталі МВС, і надії, що він прийде до тями майже немає.

1 серпня 2003 при загадкових обставинах у слідчому ізоляторі вмирає Ігор Гончаров. Друга хвиля починається одразу після зміни влади в Україні. 28 лютого 2005 року у під'їзді житлового будинку невідомий здійснює замах на Юрія Нєстєрова – у нього кинули гранату.

Юрій Нєстєров
"Это кто-то, кому я мешаю. не хотели, чтобы я до суда дожил. Вот это мое мнение".


І вже 4 березня надходить повідомлення – не стало екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Офіційна версія – самогубство. Але більше говорять про вбивство.

Цікава деталь - саме в день смерті Кравченка у Києві перебував генерал ФСБ Дмитро Іванович Вернімод. Дотепер він працює на зачистці.

Справжня позиція багатьох учасників цього скандалу залишається невідомою:

- Екс-охоронець Кучми Микола Мельниченко. Він не дає з цього приводу ані свідчень, ані коментарів. Нікому, навіть генеральному прокурору. З одного боку, його поведінку важко назвати адекватною – свої симпатії він, як дівчина, міняє по кілька разів на місяць.

З іншого – можна зрозуміти. Мельниченко ледь не зірвав плани російських спецслужб своєю поведінкою із записами – він явно перевищив ту роль, яка йому була відведена. Але поки плівки у нього – до персони майора зберігається інтерес. Тільки він їх віддає, його життю загрожує небезпека - як свідку.

- Екс-голова СБУ Леонід Деркач. Взагалі відмовляється спілкуватися на цю тему

- Екс секретар РНБО Євген Марчук. Спочатку обіцяв все розповісти, але потім не відповідав на дзвінки.

- Фонд Леоніда Кучми проігнорував звернення про інтерв’ю керівника.

Крім того, багатьох людей, які могли б пролити світло на цю справу, вже немає в живих.

Таким чином, якщо підсумувати усе згадане, вимальовується складна, але доволі зрозуміла версія спецоперації, про існування якої розповів Юрій Швець.

ВЕРСІЯ

Георгія Гонгадзе вбивають після того, як Кучма у 2000 році розмовляв із Юрієм Кравченком та Леонідом Деркачем про необхідність розібратися з журналістом.

Вбивство здійснює друга - "політична" - група "орлів-первертнів". Вона разом з першою групою, яка займалася бізнесменами, підпорядковується генералу Олексію Пукачу, який тепер невідомо чи живий.

Розробку стеження за Георгієм вбере на себе Едуард Фере, виконання Пукач. Ігор Гончаров якимось чином переконує Пукача не тільки стежити, а й убити журналіста. Судячи з характеристики, даної Юрієм Нєстєровим, Гончарову це було по силам.

Тим часом, плівки з записами, якщо вірити Нєстєрову, гуляють серед "перевертнів". Ними також володіють Мороз, який їх потім оприлюднює.

До записів має доступ Євген Марчук, який контактував з Гончаровим і на якого майор Мельниченко вказував як на організатора. Судячи зі слів Юрія Швеця, про плівки до оприлюднення їх Морозом міг знати і Віктор Медведчук.

Гончаров та Медведчук, за словами свідків, кожен на своєму рівні контактують з російськими спецслужбами. Здійснення записів теж керується з Москви.

Результат цієї спецоперації – повна залежність українського керівництва від Росії протягом 4 років – до листопада 2004ого, коли відбулася помаранчева революція, що зруйнувала плани Кремля.

Це – версія. І її ще треба довести. Але якщо все відбувалося саме так, то зрозуміло, що організатори цієї схеми хотіли поцілити в Україну. Вона мала стати основною жертвою. З продажними правоохоронцями, нечистими на руку політиками та боягузливим президентом.

Леонід Кучма, очевидно страшенно боявся, що в будь-який момент на світ з'являться інші записи його розмов, які порціями видавалися в останні 4 з половиною роки тоді, коли було треба авторам спецоперації. Тому намагався уникнути згадки про це будь-якими засобами. Хоча і до сьогодні є різні версії щодо його участі у справі – чи замовник, чи жертва замовлення, чи суміш того одного і другого.

Потенційних свідків стає все менше. Микола Мельниченко очевидно вже ніколи не повернеться в Україну - бо інакше доведеться розповісти усе - і буде ховатися від допиту.

Знайти генерала Пукача малоймовірно. Фере, як вважають лікарі, вже ніколи не прийде до тями. А Юрію Нєстєрову загрожує реальна небезпека, бо в Україні досі немає дієвої програми захисту свідків.

Слідчим, судячи з усього, доведеться докласти надзусиль, щоб довести провину не тільки виконавців, а й замовників. Але щодо останніх є великий сумнів. Бо в тих органах, зазвичай, своїх не здають. Навіть якщо в ціль вони не потрапили.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!