Зручна версія у незручній ситуації?

Вівторок, 24 травня 2005, 19:33
Коментар щодо матеріалу Чергова версія вбивства Георгія Гонгадзе - Марчук, Медведчук, та ФСБ


21 травня Гія Гонгадзе мав би святкувати свій черговий день народження. Як правило, це було весело і багатолюдно. Гія був надзвичайно комунікабельною і життєрадісною людиною. Однак, зараз у цей день його рідні та друзі лише згадують, як це було... А ще ця дата – привід для чергових статей та програм не про його життя, але про його страшну смерть.

Попри суттєві зміни у цій країні, до яких він завжди прагнув і за які боровся, крапку у розслідування вбивства досі не може поставити ніхто. Навіть попри порожні обіцянки зробити це (тобто передати справу до суду) за два місяці. Більше того, ніхто так конкретно і не сказав про мотив вбивства і про його замовників. Слідство просунулося на рівні виконавців і частково організаторів, а от чи просунеться далі – велике питання.

Це розуміє багато хто. У цій справі від самого початку було багато політики, тепер її стало значно більше. Зараз у справі Гонгадзе фігурують не лише президенти, колишні прем'єри, керівники силових відомств. Схоже, зараз гравцями у цій справі стали найпотужніші світові центри. Микола Мельниченко і багато інших фігурантів у справі живуть у США зі статусом біженців, Вашингтон та ЄС знайшли аргументи для того, аби Кучма не застосовував силу проти учасників революції і мирно передав владу прозахідному Ющенку, а Росію, точніше спецслужби цієї країни, зараз розглядають як можливого замовника вбивства журналіста, аби отримати контроль над президентом Кучмою.

"5 канал" показав чергове розслідування проекту "Закрита зона" щодо нових фактів у справі Гонгадзе, які були "запаковані" під цю не нову версію. До речі, раніше саме Володимир Ар'єв ще до виборів запропонував її до розгляду у своїй програмі.

Така версія має право на існування, хоч якщо вона буде основною, правди і суду над замовниками ми не дочекаємося ніколи, бо такі речі виходять на поверхню вже в інші історичні періоди, або не виходять ніколи.

"Закрита зона" подає чимало унікальних свідчень, які значною мірою відкривають світло на те, як здійснювали цей злочин, і хто і як діяв після того. Досить цікавими видаються свідчення Юрія Несторова, які доводять причетність Євгена Марчука до перепоховання тіла та прослуховування кабінету Кучми.

Цікавим видається і його зв'язок із "оборотнем" Гончаровим. А також той факт, що про послушку та розмови в кабінеті були добре обізнані соціал-демократи об'єднані. Про це нам натякала не одна обізнана людина ще значно раніше. Роль всіх цих осіб у справі має ще бути дуже ретельно досліджена, якщо знову-таки на це буде політична воля.

Поки що всі ми лише складаємо мозаїку, де сходяться окремі елементи, однак повної картини так і не має. Кожна версія має слабкі сторони і картинка видається то дуже натягнутою, то блідою, то надто неприродною.

Так само чимало слабких місць і у версії так званого "російського сліду". Якщо припустити, що цю дуже складну і багатокрокову комбінацію планувало ФСБ, то чому жертвою обрали саме Гію?

Кучма лютував ще на кількох справді більш відомих журналістів. Навряд чи для Кучми найнебезпечнішим у той період був Інтернет, який тільки починав розвиватися. А робота Гії тоді була зосереджена на "УП" та на радіо "Континент", яке тоді вже мало чимало альтернативної інформації від західних мовників, що транслювали свої програми на "Континенті". Тому прорахувати те, що саме його смерть так збурить спочатку журналістів, а потім і суспільство, було надто складно.

Другий момент – у цій версії саме Гончаров, наближений до ФСБ, підмовляє Пукача вбити, а не лише залякати журналіста, що також виглядає досить сумнівним. Адже, звичайний "оборотень" навряд чи мав аж такий потужний вплив на генерала, керівника "наружки".

Третє – чому один із головних фігур у справі, хай навіть "пішак", але стратегічно важливий – майор Мельниченко, - опинився у США із відповідною системою захисту, як, до речі, і дружина та діти Гонгадзе? Це також план ФСБ?

Фактично, він став аж надто захищеним як для такої серйозної операції, де рахунок йде на десятки життів та повну залежність 50-ти мільйонної країни.

Іще одна слабка ланка – якщо прослуховування влаштовували росіяни, і воно тривало достатньо довго, то на плівках є чимало того, за що Кучму можна було "підвісити на гачок". Яка була необхідність планувати таку складну операцію, якщо можна було організувати правильний витік щодо інших злочинів. Але та ж "Кольчуга" "спливла" значно пізніше, хоч за цим цілком могли стояти росіяни.

Тоді досить логічною видається і та версія, що росіяни спробували використати цю ситуацію на свою користь. Але, даруйте за цинічність, це зробила б кожна країна, яка претендує на роль регіонального лідера.

Має право на існування і така версія: плівки Мельниченка – це справа рук вітчизняних політиків з досвідом роботи у спецслужбах, організація вбивства – робота міліції, яка виконувала наказ вищого керівництва. Замовники – ті, хто на плівках Мельниченка говорить про бажання примусити журналіста замовкнути. А вже далі цю ситуацію спробували розіграти росіяни, як виявилося, доволі вдало.

...Як бачимо, попри величезні очікування у народу щодо покарання злочинців, поки що мають можливість відчути "комфорт" вітчизняних СІЗО хіба що пішаки. Більше важкі фігури забезпечили собі або алібі, або захист, або гарантії.

Хтось, як наприклад Леонід Деркач, вчасно і правильно зробив політичний вибір, хтось створив зручний прецедент для "сильних світу цього". Уявляєте, що за ґратами опинився авторитарний лідер, який мирно передав владу демократичному наступнику? Це досить промовистий натяк диктаторам – у самозахисті треба йти до кінця, бо інакше порятунку не буде. А це зовсім не те, що пропагують так звані "західні цінності".

Та й вмовляв Леоніда Даниловича у грудні 2004 не Олександр Зінченко, а Хав'єр Солана – європейський комісар з питань безпеки. Чи міг Кучма погодитися на його умови без гарантій по справі Гонгадзе? Я в це не вірю. А тому версія "російського сліду" у замовлені вбивства українського журналіста влаштовує всіх, хоча б тому, що її практично не можна довести в жодному суді.

Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації




powered by lun.ua
Головне на Українській правді