Обережно: "Єдність"!

17 переглядів
Володимир Куєвда, Роман Черніга, для УП
Вівторок, 14 червня 2005, 13:13
або кого хочуть пошити в дурні новоявлені керманичі "Єдності"?


Мер Києва Олександр Омельченко завжди відрізнявся здатністю сидіти на двох стільцях і служити двом господарям, на зразок подати позов про заборону мітингу Ющенка, а потім за годину змонтувати для Ющенка сцену.

Після революції Омельченко перебрався до новоспеченої партії Ющенка, але посаду голови своєї партії "Єдність" ніяк не передасть.

Втім, здається, засновники партії, які колись покликали до себе Омельченка керувати, тепер хочуть позбутися і київського голови, і його оточення.

Наведена нижче стаття є суб'єктивною позицією тих людей, які зараз намагаються виключити Омельченка і його команду з партії.

"Українська правда" залишається відкритою для висвітлення позиції іншої сторони.



8 червня 2005 року по декількох центральних каналах пройшла інформація про щойно обраного в.о. голови партії "Єдність" Ялового, який готовий боротися за крісло мера столиці, якщо Омельченко відмовиться від цього. Нас, фундаторів партії, використання Яловим партійного трампліну, м'яко кажучи, дуже здивувало.

Спочатку інформація для неосвідомлених: впродовж 1998-1999 років на шпальтах "Вечірнього Києва" під орудою Віталія Карпенка велася таки плідна дискусія щодо змісту об'єднавчих зусиль українства та шляхів їхнього практичного втілення.

Зрештою, у жовтні 1999 року було створено партію "Єдність", а її статутно-програмові засади вмістили у собі найістотніше зі справді всенародного обговорення ідеї та методів створення Української держави, а не "чиєїсь держави на території України".

На початку 2000 року партія нараховувала понад тисячу членів, переважно представників наукової і творчої інтелігенції (серед 99 делегатів установчого з'їзду майже третина мала вчені ступені і звання).

Та партія потерпала через відсутність яскравого лідера (її перший голова генерал армії Анатолій Лопата незабаром залишив посаду) та безгрішшя (партія була створена не за гроші бізнесменів). У вересні 2001 року, не без обґрунтованих застережень та сумнівів, було ухвалено обрати виконуючим обов'язки голови партії київського міського голову Омельченка, за умови незмінності статутно-програмових засад партії.

З тих пір у ній почали відбуватися абсолютно нелогічні процеси, зокрема, партія на вибори 2002 року пішла з відверто слабкими маргінальними партіями, забезпечила обрання депутатами в мажоритарних округах таких осіб як Задорожній та Мокроусов, які абсолютно не вписуються в ідеологічні засади партії, скоріш суперечать їм.

Аналіз близького оточення Омельченка дає підстави припускати використання його постаті для домагань, відмінних від програмових, далеких від домагань українства.

Наприклад, у період переведення партії під головування Омельченка за дорученням Ялового усі статутно-програмові документи партії зазнавали остаточних змістовних правок і редагування навіть не членом партії.

Точніше членом, але іншої, Ліберальної партії України, власне головою її столичної організації Сенюком, за його ж свідченням, бізнесменом, якому для цього у столичній мерії було виділено окремий кабінет.

Саме він розставляв останні крапки у статутно-програмових документах… Він, зрозуміло, сповідує зовсім відмінну від нашої партійну ідеологію - тієї партії, яку на той час очолював голова Сумської облдержадміністрації, а тепер потенційний підсудний - Щербань.

Вінцем такого "кривого дзеркала" невідповідності програмових завдань і практичних дій можна назвати висунення заступником голови партії Яловим кандидатури Януковича на посаду президента на партійному з'їзді в липні 2004!

І хоч на з'їзді багато делегатів зустріли цю ідею вигуками "Ганьба!" і "проффесор" набрав лише 25 голосів з-понад 300, пан Яловий не заспокоївся і пішов працювати в штаб Януковича на виборах 2004. Цікаво, що сам голова "Єдності" Омельченко про це знав і зовсім не протестував.

Після перемоги помаранчевої революції часи змінилися, і пан Яловий швидко "перефарбувався". За офіційним повідомленням керівника управління організаційно-партійної роботи партії "Народний Союз Наша Україна" Ропотенка, щонайменше 10 осіб керівного складу "Єдності" є членами їхньої політичної партії.

Серед них - і заступник голови Яловий (окрім нього - сам голова Омельченко, його перший заступник пан Сташевський, заступник голови пан Пітцик, голова центральної контрольно-ревізійної комісії Головач, голови кількох обласних організацій).

На підставі такої інформації, а ще доклавши копії власноручно складених заяв про вступ до "Народного Союзу Наша Україна", 20 травня член президії партії Юрій Пальчуковський зібрав легітимну більшість членів центральної ради, що не вступили до НСНУ, ухвалою якої групу членів керівництва партії було виведено з її складу.

Інформація про виведення керівників "Єдності" зі складу керівних органів партії пройшла у ЗМІ. От тут то й почалося!

3 червня 2005 року Яловий терміново скликає засідання центральної ради і "просвіщає" присутніх, відхрещуючись від свого членства у НСНУ, ставлячи таким чином під сумнів інформацію офіційного представника поважної партії теперішньої влади.

Виникає дилема – кому вірити? Хто має повноваження приймати ухвали? Без сумніву, хтось має відповідати за чергову смуту в партії.

Пани Омельченко та Сташевський заявами підтвердили свій вихід з партії. Статус решти зазначеного керівництва завис між їхніми усними заявами і документальним засвідченням їхнього "де-юре" входження в НСНУ.

Чи не сміх крізь сльози? Проте й це ще не все.

Тепер уже колишнього голову партії Омельченка кулуарно охрестили "перебіжчиком за владою". Він навіть не з'явився на засідання ради, хоча причина для цього була поважна – передавання в інші руки булави для тимчасового кермування партією.

З вдаваною ніяковістю Володимир Борисович повідомив членам ради, що Олександр Олександрович хотів би бачити цю булаву саме у його, Ялового, руках. Іншими словами, "проголосуйте за мене…" - так можна було зрозуміти бажання Володимира Борисовича.

І слухняні голови обласних організацій (всі ж вони фінансово повністю залежні від Києва!) дружно проголосували. Лише член президії ради Пальчуковський влаштував демарш.

Мораль. Чи могли собі уявити члени партії "Єдність", довіряючи головування в партії пану Омельченку, що дійде до такого? А якби могли, то чи допустили б подібне – навряд чи…

Тепер "Єдність" перебуває у трагікомічному становищі. Її очолює особа, яка з одного боку, відкрито підтримала кандидатуру Януковича на виборах 2004, а з другого - очолює партію, вплив якої по суті обмежений лише Києвом та областю, і заявляє про готовність боротися за посаду мера столиці.

Пан Яловий сподівається, що ті понад 80 відсотків киян, які голосували на виборах за Віктора Ющенка, мають курячу пам'ять і їх легко пошити в дурні...

Справжня комедія розпочнеться весною 2006 року, коли десятки тисяч його партійців (за словами пана Ялового в Києві є понад 70 000 членів "Єдність") почнуть слухняно агітувати киян за кандидата в мери Ялового.

Результат, звичайно, не важко передбачити, особливо, якщо пригадати, що запопадливі служаки Омельченка принесли до ЦВК понад півтора мільйони підписів на підтримку, а отримав Сан Санич на президентських виборах у понад 11 (!) разів менше.

Дуже прикро, що "Єдність" стала партією чиновників з оточення теперішнього мера Києва без жодної загальноукраїнської перспективи та остаточно втратила проукраїнську орієнтацію.

Більше того, її теперішні лідери займаються ошуканством ("шулерством") під благородним гаслом єдності національно-патріотичних сил.

Володимир Куєвда, голова центральної контрольно-ревізійної комісії партії "Єдність" у 1999 - 2001 роках, чинний член центральної контрольно-ревізійної комісії. Роман Черніга, член президії центральної ради "Єдності" в 1999—2004 роках.




powered by lun.ua
Реклама:
"Почніть читати книжки, і дитина братиме з вас приклад": як і навіщо зацікавлювати дітей літературою
Службова тема. Чи закритий в Україні мовний гештальт
Психологічні тести онлайн: як дізнатися про себе більше і випадково не стати адептом "гороскопів"
Завжди і ніколи
Усі публікації