Як розкривали справу Гонгадзе

90 переглядів
Cемен Шевчук, "ТЕМА", для УП
Четвер, 30 червня 2005, 13:54
Імена викрадачів Георгія Гонгадзе стали відомі вже на четверту добу після церемонії інавгурації нового президента України. Перед вбивством журналіста генерал Пукач заявив своїм підлеглим: "Якщо ми зараз не вб'ємо його – вб'ють нас". Так стверджує джерело, безпосередньо причетне до розслідування справи Гонгадзе.

Чим ближчим є анонсований суд над вбивцями редактора "Української правди", тим більше додаткової інформації оголошує Генпрокуратура. Але можливість повноцінного розкриття цього злочину як і раніше сприймається з великою часткою скепсису.

Одна з головних причин - низький рівень довіри до генпрокурора Піскуна. Когось насторожує сам факт стрімкого просування розслідування, яке збіглося зі зміною влади в Україні. Традиційно наводиться головний аргумент: у нового керівництва країни є політична воля для доведення розслідування до логічного завершення.

Ми додамо до цього істотний момент: з'явилося бажання сприяти розкриттю цього злочину в його головних фігурантів, які перебувають у руках слідства. Їхні імена були відомі давно, але давати офіційні свідчення Генпрокуратурі вони почали лише з приходом до влади Ющенка.

Довгий час ми контактували з джерелом, обізнаним у багатьох подробицях справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Публікуючи зведення, отримані від цієї людини, ми не закликаємо сприймати їх як істину в останній інстанції. Нас не цікавить, яку мету переслідувало джерело, погоджуючись на їхнє розголошення. Нижче – дані, досі відомі дуже вузькому колу осіб.

Зараз відомо, що достовірною інформацією про події 16 вересня 2000 року володіли двоє працівників міліцейської "наружки", яких довго розробляло СБУ. Усе, однак, упиралося в політику: свідки викрадення журналіста вимагали гарантій безпеки і погоджувалися давати свідчення лише після зміни влади в країні.

25 січня, на другий день після церемонії інавгурації, Ющенко привселюдно пообіцяв, що справу про вбивство Гонгадзе буде передано до суду протягом двох місяців. Оголошення президентом конкретних термінів розкриття настільки резонансної справи багато хто вважав передчасним. Проте, для такої заяви існували серйозні підстави.

Наступного дня, 26 січня, на ім'я слідчого Генпрокуратури Шубіна було надіслано листа з головного управління "К" СБУ. У ньому повідомлялося про готовність двох ключових свідків вбивства Гонгадзе дати офіційні свідчення слідству. Ось витяг з цього листа:

"У випадку прийняття Генпрокуратурою рішення про допит зазначених осіб як свідків у справі про вбивство Г.Гонгадзе, Головне управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю СБ України організує їхню доставку до Генпрокуратури в будь-який зазначений вами час".

Ще за день слідчі Генпрокуратури Шубін і Грищенко допитали двох працівників служби кримінального розшуку МВС, які брали участь у зовнішньому стеженні за журналістом 16 вересня 2000 року. Їхні свідчення стали вирішальними для розкриття найрезонанснішого злочину в історії України.

Встановлення особистостей викрадачів Гонгадзе (ними, за даними слідства, є офіцери Пукач, Протасов, Костенко і Попович, нині обвинувачені у вбивстві журналіста) стало можливим багато в чому завдяки роботі спеціальної оперативно-слідчої групи управління "К" СБУ.

Оперативники СБУ тривалий час розробляли керівництво і особовий склад міліційної "наружки" - головного управління кримінального розшуку департаменту пошуково-слідчої діяльності МВС (ГУКР МВС).

Увійти в контакт із чинними працівниками ГУКР – одного з найзасекреченіших підрозділів конкуруючої силової структури, а тим більше схилити їх до надання інформації у справі Гонгадзе – річ майже неможлива.

Адже керівництво МВС довго заперечувало сам факт стеження за журналістом. Тому СБУ частіше діяло через родичів і знайомих працівників "наружки".

У результаті встановили особистості всіх без винятку працівників ГУКР МВС, які брали участь у заходах щодо зовнішнього стеження за Гонгадзе.

Виявилося, що в цілому за журналістом стежили 35 міліціонерів. Також вдалося з'ясувати обставини і міру особистої участі керівників ГУКР і безпосередньо генерала Пукача в організації і реалізації стеження за редактором "Української правди".

Стало відомо, що Пукач особисто наказав знищити службові облікові документи, у яких фіксувалися завдання по стеженню за журналістом. І хоча самих документів на той момент вже не існувало, було встановлено реєстраційний номер завдання по стеженню за Гонгадзе, його кодова назва і умовна назва установчого завдання ГУКР.

При подальшій розробці служби кримінального розшуку стало відомо, що на початку 2001 року група працівників ГУКР одержала службові заохочення – їм присвоїли позачергові звання, видали премії. Відповідний наказ по МВС підписав Юрій Кравченко. А сам шеф "наружки" у серпні 2003 року одержав ордер на нову трикімнатну квартиру поруч із площею Українки.

За два місяці, у жовтні, Генпрокуратурі вдалося домогтися арешту Пукача. Вже в той час розглядалася версія про причетність генерала до викрадення Гонгадзе.

Після цього сили, не зацікавлені в розкритті злочину, зробили все, щоб визволити Пукача. Він опинився на волі, члени слідчо-оперативної групи потрапили під найжорсткіший пресинг, а Юрій Столярчук, який керував розслідуванням, був змушений написати рапорт про звільнення. Генпрокурора Святослава Піскуна було відправлено у відставку (ми не впевнені, що саме розслідування справи Гонгадзе стало головною причиною його звільнення).

З приходом у листопаді 2003 року до генпрокурори Геннадія Васильєва робота над міліцейською версією вбивства Гонгадзе була заблокована. Наше джерело переконане, що витік матеріалів слідства до газети "Індепендент" організував саме Васильєв (хоча, не виключені й інші варіанти).

Переслідувалася все та ж мета: дезорганізувати роботу слідчих з команди Столярчука (Шубіна, Грищенка і Кравченка). А саме оприлюднення протоколів допитів ключових фігурантів у справі Гонгадзе стало приводом для проведення принизливого службового розслідування за фактом витоку матеріалів.

Крім того, на адресу слідчих стали надходити прямі погрози від керівництва і діючих працівників ГУКР. Не всі витримали цей психологічний тиск. І головне - "витік" призвів до того, що багато цінних носіїв інформації закрилися, відмовилися співпрацювати зі слідством.

МВС щонайменше було зацікавлено в розробці своїх працівників. Залишалася СБУ, яка, як стверджує джерело, продовжувала "глибоке буріння" міліцейської версії. Акцент - на подіях 16 вересня 2000 року. Вдалося достовірно встановити, що зовнішнє стеження за Гонгадзе продовжувалося і в день його зникнення.

За тиждень до вбивства тактику стеження змінили: екіпажі "наружки" вже не вели Гонгадзе по всьому місту, а чекали журналіста в тих місцях, де він неодмінно з'являвся – у тому числі, у будинку на бульварі Лесі Українки, 7. Зміна тактики зовнішнього спостереження вказувала на те, що збір інформації про маршрути пересування об'єкта завершено і наближається фінальна стадія операції - викрадення.

Влітку 2004 року оперативні працівники СБУ взяли у щільну розробку двох працівників ГУКР МВС, які брали участь у стеженні за Гонгадзе в останній день. Вони виявилися джерелами безцінної інформації, яка у результаті вивела слідство на вбивць журналіста.

5 серпня 2004 року СБУ направило до Генпрокуратури інформацію наступного змісту:

"За оперативними даними, ввечері 16.09.2000 на місце зникнення Гонгадзе виїжджав Пукач на особистому авто (водій Попович А.В.) разом з начальником чергової частини Протасовим Н.К. (користувався особливою довірою Пукача, його кум). Встановлено, що раніше Протасов і Попович, беручи участь у заходах зовнішнього стеження за Г.Гонгадзе, кілька разів підвозили журналіста на службовому авто ГУКР. Наявна інформація дає підстави припускати, що Протасов і Попович володіють достовірними зведеннями про подальшу долю журналіста".

Заключний етап обробки ключових свідків у справі Гонгадзе збігся з передвиборчою кампанією і революцією на Майдані. Лише остаточно переконавшись, що зміна влади в країні невідворотна і можна не боятися помсти колишнього керівництва, двоє працівників ГУКР погодилися давати свідчення слідству ... після інавгурації нового президента України.

Як було сказано раніше, 27 січня цього року слідчі Генпрокуратури Шубін і Грищенко допитали двох ключових свідків у справі Гонгадзе.

Працівники "наружки" офіційно свідчили про факт і обставини візуального стеження за журналістом у день його зникнення. Зокрема, поіменно назвали працівників ГУКР МВС, які стежили за редактором "Української правди" у день його зникнення, назвали посадових осіб, які інструктували наряди.

Зі свідчень одного з допитаних стало відомо, що коли Гонгадзе підійшов до автобусної зупинки біля будинку на бульварі Лесі Українки, журналісту "підставили" службовий автомобіль ГУКР, у який той сів разом з Пукачем, Протасовим і Поповичем. Четвертим учасником викрадення журналіста був полковник ГУКР Костенко.

До того моменту, як заговорили головні свідки, передбачалося, що, прибувши на місце, Пукач віддав команду зняти зовнішнє стеження, а виходить, крім власне викрадачів, інших свідків зникнення журналіста не існує. Однак, за інформацією нашого джерела, Пукач зробив не зрозумілий до кінця крок: він не зняв зовнішнє стеження перед викраденням.

Екіпаж "наружки", який знаходився під будинком на бульварі Лесі Українки, був свідком не тільки викрадення журналіста, але за наказом Пукача супроводжував машину, у якій утримували Гонгадзе, аж до виїзду з Києва на Одеське шосе.

Навіщо це було потрібно, не зрозуміло. Можливо, у випадку виникнення позаштатної ситуації підлеглі Пукача, які сиділи в іншій машині, повинні були забезпечити прикриття і безпечний відхід авто з журналістом.

Такі, власне, ключові епізоди розслідування цієї справи, що дозволили на четверту добу після інавгурації Ющенка встановити імена викрадачів Гонгадзе – Пукач, Протасов, Костенко, Попович. Рівно місяць потому підлеглих Пукача затримали, і ті зізналися в співучасті у вбивстві журналіста.

Операцію по затримці викрадачів Гонгадзе проводили вже після зміни керівника СБУ. Це було, мабуть, найбільш масовим заходом спецслужби за історію незалежної України - у ній брали участь одночасно більше сотні співробітників.

Костенка затримували в під'їзді його будинку, Протасова – у шпиталі МВС. Особистого водія генерала Пукача - Поповича - затримувати не стали, оформивши йому підписку про невиїзд через зразкову поведінку на допитах.

Після затримання, Протасова, Костенка і Поповича відконвоювали до одного з будинків головного управління "К" СБУ. Там їх допитали слідчі генпрокуратури Шубін і Грищенко.

У ході чотиригодинного допиту затримані зізналися, що брали участь у викраденні Гонгадзе. Але всі троє в один голос стверджували, що безпосереднім ініціатором його вбивства був Пукач.

Про те, що викраденого треба вбити, вони довідалися тільки на місці злочину. Перед тим, як задушити журналіста, Пукач заявив: "Якщо ми не вб'ємо його – вб'ють нас".

Задушивши журналіста, злочинці облили труп бензином і підпалили. Потім закопали у полі поблизу села Сухоліси Білоцерківського району Київської області.

Після цього позбулися особистих речей Гонгадзе. За свідченням затриманих, прикраси Гонгадзе (медальйон, хрест, обручку і браслет) найймовірніше забрав із собою Пукач.

Навіщо Пукач вирішив зберегти прикраси, коли їх легко можна було позбутися? Для чого за півтора місяця після убивства тіло журналіста перепоховали в лісі під Таращею? З якою метою підкинули на місце перепоховання медальйон, обручку і браслет?

Пошуки відповідей на ці запитання ведуть безпосередньо до замовника вбивства редактора "Української правди". І можуть бути безпосередньо пов'язані з основним питанням касетного скандалу: який мотив? Що стосується безпосередніх виконавців убивства, то причетність до цього Пукача, Поповича, Костенка і Протасова на даний час не викликає сумнівів.

Напередодні професійного свята – Дня СБУ, що відзначався 24 березня, генпрокурор Піскун звернувся з листом до голови Служби Турчинова:

"Слідчо-оперативною групою Генеральної прокуратури України в складі прокурорсько-слідчих працівників прокуратури в тісній взаємодії з працівниками Головного управління "К" СБУ, а особливо Ракитським В.Г., Герасимовичем І.А., Єфремовим І.Г., Вавроневичем В.С., які включені до складу слідчо-оперативної групи з 2002 року, розслідується кримінальна справа за фактом навмисного вбивства Г.Гонгадзе...

…Внаслідок активних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів злочин розкрито, виконавців убивства, крім одного (Пукача А.П.) затримано й арештовано.

…Розкриття цього злочину стало можливим, у тому числі і завдяки високому професійному рівневі зазначених працівників СБУ, які працювали, незважаючи на особистий час, у вихідні і святкові дні.

…Відзначаючи професійну майстерність, ініціативу, наполегливість і сумлінне виконання службових обов'язків, а також з нагоди святкування Дня Служби безпеки України, прошу розглянути питання про заохочення зазначених працівників СБУ".


24 березня президент Ющенко нагородив генерал-майора Володимира Ракитського орденом Богдана Хмельницького з формулюванням: "за професіоналізм у розслідуванні справи журналіста Георгія Гонгадзе".

А незабаром спеціальна оперативно-слідча група СБУ, яка фактично встановила вбивць Гонгадзе, була розформована, її керівника переведено на посаду начальника Управління СБУ в Закарпатській області. Логіку такого рішення – тим більше після нагородження Ракитького високою державною нагородою – важко пояснити.

Від розслідування відсторонили фахівців, які весь цей час "варилися" у справі і володіють унікальним масивом інформації – не тільки про обставини убивства, але і про записи Мельниченка. На їхнє місце прийшли нові люди, яким треба буде витратити чимало часу і сил, щоб увійти в курс розслідування.

На це піде чимало часу, що автоматично відстрочить дату завершення розслідування і передачу матеріалів до суду. Адже і без цього всі мислимі терміни, у тому числі названі президентом і генпрокурором, давно минули. Попереду - головний етап роботи: виявлення замовника вбивства і доведення його провини.




powered by lun.ua
Реклама:
Солом'яний дирижабль
Командир літака: Попри кількісний спад рейсів та об'єм перевезень, нікого з пілотів не звільнили
Всі хвороби від нервів? Говоримо про психосоматику з неврологом Олександрою Щебет
20 YouTube-каналів для дітей: україномовні розвиваючі відео. ДОБІРКА
Усі публікації