Чи потрібен партійний президент Україні?
Політична команда на чолі з президентом Віктором Ющенком намагається реально змінити механізми управління державою. Влада говорить про нові підходи і нову філософію - працювати не на себе чи обмежене коло олігархів, а в інтересах всього народу.
Такий підхід передбачає, по-перше, дієвість без зайвих декларацій, а, по-друге, політичну відповідальність. Іншими словами це означає: українці знатимуть, представники якої політичної сили відповідатимуть за країну. Якщо восени 2004 помаранчевий колір з підковою асоціювався з перемогою демократії і свободою, то вже взимку він бере на себе функцію відповідальності за дії влади і обіцянки Ющенка перед народом.
Тож ідея партійності Віктора Ющенка пов'язана саме з відповідальністю перед громадянами, які в гарячі листопадові дні ініціювали створення народної партії Майдану, партії народного президента.
І вже в березні цього року на установчому з'їзді партія заявила, що її стратегічна мета - реалізація програми президента Віктора Ющенка, і обирає його своїм почесним головою. Таке рішення викликало жваву дискусію стосовно політичних і правових аспектів перебування глави держави у лавах політичної партії.
В умовах наближення виборчих перегонів 2006 року як опоненти, так і ймовірні союзники, перетворюють цю дискусію на поле для маніпуляцій громадською свідомістю. Тому вкотре треба навести всі переваги приналежності президента до політичної партії.
Президент без партії: ДЕ ЖА ВЮ
За часів президентства Леоніда Кучми партії не мали змоги публічно впливати на формування державної політики. Вони були аморфні й безхребетні, ситуативні та корпоративні. Цей процес був закритим для громадського обговорення.
Всі загальнодержавні питання вирішувались в індивідувальних "закулісних" переговорах між основними фінасово-політичними групами та президентом. Внаслідок цього відбувались "потрібні" кадрові призначення, злочинна "прихватизація" державних підприємств, реалізація корупційних схем тощо.
Абсолютна більшість присутніх у Верховній Раді політичних партій представляли насамперед інтереси фінансово-політичних угруповань. З іншого боку, закритість системи державного управління призвела до того, що парламентська більшість у Верховній Раді формувалась через підкуп і шантаж депутатів. Їх об'єднували не партійні програми, а бізнесові та приватні інтереси.
Машина державної влади працювала виключно на користь олігархічних кланів, а не громадян України. Найяскравішим прикладом злочинної схеми діяльності старої влади є незаконна приватизація "Криворіжсталі" минулого року, коли ініціатором оборудки виступив зять колишнього президента, а виконавцями цієї операції стали органи державної влади.
Обмеження ролі більшості політичних партій до рівня інструментів реалізації інтересів кланів та нездатність іншої їх частини впливати на політику виконавчої влади, зумовило вкрай низький рівень довіри населення до інституту політичних партій в цілому. Цьому сприяла і відсутність механізмів відповідальності політичних партій за дії своїх представників в органах виконавчої влади та за виконання передвиборних програм під час перебування в парламенті.
Позапартійний президент на цьому тлі вдавав із себе "арбітра нації", а насправді виступав "арбітром" міжкланових "розборок". Позапартійність президента давала йому можливість заявляти про те, що він діє від імені народу, але водночас позбавляла його будь-якої відповідальності за зміст і наслідки політики, яка ним фактично реалізовувалася.
Таким чином, як наслідок обмеження впливу партій на формування політики стало зростання авторитаризму з боку попереднього президента. У політичній практиці домінували тіньові схеми і політична корупція. Суспільство не могло зрозуміти, які саме політичні сили перебувають при владі і хто несе відповідальність за її дії. Влада була цілком байдужою до потреб громадян. Відтак, ми мали повне відчуження суспільства від політики та низький рівень довіри до влади.
Партійність лідера – це по-європейськи
У розвинених демократичних країнах приналежність урядовця до певної політичної сили є стандартом політичного життя. Це прекрасно ілюструє вжиток такої характеристики чиновника, як "політична ангажованість".
Наприклад, у Франції прикметник "ангажований" має позитивний зміст: якщо про політика кажуть, що він політично ангажований, це означає, що він відкрито декларує свою належність до певної політичної сили, а отже і свою позицію щодо вирішення суспільно-значимих питань.
Натомість, у посткучмівській Україні твердження про ангажованість урядовця сприймається поки що майже як образа.
Щоб перейти до європейської моделі урядування потрібно докорінно змінити ставлення до партійної приналежності урядовців. Принцип партійної ідентифікації має діяти на вищих рівнях державного управління, і стосуватися президента України.
Адже інститут президенства – відіграє ключову роль у системі організації влади. Така політична ідентифікація урядовців сприяє відкритості та прозорості для суспільства дій влади, широкому залученню громадян та їх об'єднань до процесу формування державної політики, боротьбі з корупцією і "тіньовими схемами", спрощенню процедур спілкування влади з громадянами.
Виконання цих вимог є морально-політичним обов'язком глави держави. Водночас, без партійної ідентифікації президента вирішення цих завдань перебуватиме під постійною загрозою з боку кланово-олігархічних угруповань.
Україні – партійного президента!
Питання членства президента України у політичній партії суттєво впливає на політичну систему країни, і визначає характер виконання главою держави своїх повноважень.
Ідеологія партії – це, насамперед, пропозиції партії щодо розвитку країни. Якщо президент України не належить до жодної з політичних партій, це свідчить лише про брак стратегічного бачення розвитку країни, а відтак провокує закиди у непослідовності рішень і їх суперечливості.
Позапартійний статус президента провокує загрозу конфлікту з парламентом, оскільки обидві сторони апелюватимуть до того, що отримали владу в результаті народної підтримки. У такій ситуації президенту буде вкрай важко налагодити стабільну співпрацю з парламентською більшістю, оскільки відсутність чіткої політичної ідентичності президента робить його діяльність більш залежною від сукупності поточних, ситуативних обставин.
Це сприятиме перенесенню рис "кучмізму" на імідж нового президента. Позапартійний президент буде виглядати не як політик з чітким ідеологічним обличчям, а як "авторитет", роль якого зводиться до арбітражу між кланами.
Окрім того, позапартійний статус найвищої посадової особи провокуватиме непорозуміння із європейськими політичними лідерами, більшість з яких мають чітку партійну ідентичність.
Натомість президент, здійснюючи свої повноваження від імені конкретної політичної сили, бере на себе відповідальність за реалізацію державної політики, її здобутки і прорахунки. Це дозволить посилити роль президента у політичному процесі, підвищити рівень публічності і передбачуваності дій глави держави. Партійний статус президента дозволить зосередити увагу на формулюванні стратегії розвитку держави, посилить вплив на процес її реалізації, мінімалізує поточні, ситуативні політичні інтереси.
Утвердження партійної традиції президентства сприятиме підвищенню суспільної ролі політичних партій, їх розвитку на політико-ідеологічних і світоглядних засадах. Це дозволить покращити взаємодію президента та його партії із іншими політичними силами.
Чітка приналежність президента до партії оптимізує роботу законодавчої гілки влади. Незалежно від того, буде глава держави у партійному списку чи ні (то предмет окремої дискусії), це дозволить створити парламентську більшість (принаймні про це свідчать поточні соціологічні опитування) на основі фракції президентської політичної сили, і забезпечить законодавчу підтримку дій глави держави у майбутньому парламенті.
З іншого боку наявність партійної групи в уряді полегшить співпрацю президента також із виконачою гілкою влади, зробить реалізацію його ініціатив більш ефективною і значно коротшою в часі.
Партійний статус президента підтверджує задекларований новою владою відхід від методів державного управління, притаманних попередньому політичному режиму. Партійна ж невизначеність президента призведе до того, що у майбутньому парламенті вкотре витвориться хистка ситуативна більшість, яка не буде в змозі забезпечити стабільну підтримку президентським ініціативам і поставить під сумнів проведення необхідних реформ.
Створення більшості, а головне – її утримання методами пропереднього президента, тобто шляхом підкупу, тиску і шантажу, є абсолютно неприйнятним для нової влади. Єдиний вихід – чітка партійна визначеність президента України, а відтак створення парламентської більшості, яка буде підтримувати президентські ініціативи та реалізацію стратегічного курсу держави.
Загалом, головним позитивом від реалізації партійності глави держави буде створення у майбутньому парламенті сталої президентської більшості, адже саме пропрезидентські сили мають сьогодні найвищий рівень довири народу.
Відтак, підтримка ініціатив глави держави у Верховній Раді буде гарантованою. А це, в свою чергу, значно підвищить рівень координації діяльності системи влади і, як наслідок, збільшить її ефективність. Тоді дії президента стануть прозорими і зрозумілими для суспільства і стимулюватимуть розвиток політичної системи країни в цивілізованому напрямку.
І ще є важливий емоційний момент партійності президента – він єдиний лідер помаранчової революції, за ради якого люди вийшли на вулиці і тижнями відстоювали його законне президентство. На сцені Майдану восени 2004 стояв один президент – Ющенко.
Сьогодні президент – бесперечний політичний лідер, який користується найбільшою довірою. Люди ж підуть до партії Ющенка виключно під лідерством самого президента або шукатимуть іншого рейтингового ватажка.
При такому розкладі з урахуванням невизначеної долі політреформи важко передбачати конфігурацію парламенту. До того ж в політиці завжди спрацьовує принцип: найбільша гарантія – це ніяких гарантій. А обіцяна програма президента повністю буде втілена в життя виключно тоді, коли більшість в наступному парламенті отримає команда Ющенка.
Ігор Жданов, перший заступник голови центрального виконавчого комітету партії "Народний Союз Наша Україна"
