П'ять "чому" до президента Ющенка

3 перегляди
Сергій Сорока, для УП
П'ятниця, 11 листопада 2005, 16:08

Йде третій місяць з моменту формалізації розколу "помаранчевої команди" - здається, політичний маятник, сягнувши максимуму своєї негативної амплітуди, почав потроху рух у зворотньому напрямку.

Після перших місяців невизначеності і розгубленості прихильники помаранчевих почали визначатися зі своїми політичними вподобаннями, але не менше третини з них ще перебувають в роздумах та сумнівах.

Прихильники і Ющенка, і Тимошенко, і ті, що ще не визначились, не можуть не помітити, що десь в чомусь ми отримали не того президента, за якого боролись і в якого вірили.

Неможливо не помітити різницю між Ющенком четвертого липня минулого року на мітингу з нагоди його висування в кандидати у президенти, Ющенком на Майдані під час помаранчевої революції, і Ющенком зараз.

Де та енергетика, харизматичність, впевненість в перемозі ("я кожною своєю клітинкою вірю в перемогу…"), вміння сформувати єдину ефективну команду із сильних особистостей?

І справа зовсім не в тому, що отруєння змінило зовнішність чинного президента, а в тому, що сталися якісь внутрішні особистісні чи світоглядні зміни.

Таке враження, що після перемоги на виборах Ющенко прийшов і морально, і фізично виснаженим, що є абсолютно природно, адже боротьба була дуже непростою і виснажливою.

Та зовсім неприродньо таке занадто тривале повернення в нормальну фізичну та енергетичну форму.

Як повинна відчувати себе людина, яка стала президентом великої країни і великого народу з тисячолітньою історією?

Вчора ти був звичайною людиною, одною з багатьох, а сьогодні ти вже став історичною постаттю тільки тому, що тебе обрано президентом.

Цим ти вже потрапив в історію як мінімум цієї країни, а, можливо, історію Європи і світу.

Питання в тому, наскільки гідне місце ти займеш в чільному ряді українських князів, гетьманів чи світових лідерів?

Наскільки змінюються чи повинні змінитися світогляд, внутрішня організація, морально-етичні установки людини, яка стає першою особою держави?

Особливо, коли на тебе навалюється величезна відповідальність за долю цієї країни і її майже 50-мільйонного народу, а також величезний обсяг організаторської роботи, яку необхідно зробити, причому в найкоротші терміни.

Наскільки психіка людини може витримати таке навантаження?

А у зв’язку з цим виникають ще запитання: невже Кучмі, коли він був президентом, було байдуже, що про нього напишуть в підручниках історії?

Невже політик такого рангу не мріє піти на політичну пенсію з почуттям виконаного обов’язку та повагою більшості населення своєї країни (як, наприклад, Гавел та Валенса), а не з рівнем недовіри, зневаги та нелюбові народу "нижче плінтуса"?

Невже байдуже, якщо в підручниках напишуть приблизно так:

Леонід Данилович Кучма, прем’єр-міністр 1993-1994, президент України 1994-2004 роки.

Часи президентства Кучми можна охарактеризувати як часи втрачених можливостей для України та "тупцювання на місці", багатовекторної, тобто, за великим рахунком, невизначеної та нерішучої зовнішньої політики.

Це час відсутності реальних економічних реформ, розвалу та занепаду села, широким та глибоким розвитком та проникненням корупції в усі рівні та сфери державного управління та суспільних відносин, одночасно збагаченням вузького олігархічно-чиновницького прошарку та збідненням переважної частини населення.

За період 1992 -2005 роки Україна спромоглася бути європейським лідером за темпами інфляції на початку дев’яностих, одним з лідерів за рівнем корупції в країні, та країною, яка займала одне з останніх місць в Європі за рівнем пенсій та зарплат в останні роки правління президента Кучми.

Такі чинники призвели до неймовірно низького рівня довіри населення України до Кучми в період завершення його президентських повноважень.

Усе це, разом із намаганням за допомогою масштабних маніпуляцій та фальсифікацій забезпечити обрання на посаду президента України ставленика режиму Кучми Віктора Януковича під час президентських виборів 2004 року, призвело до масштабних акцій протесту населення та розгортанню так званої помаранчевої революції.

Не можу повірити, що Ющенко не замислюється і не дбає про те, що про нього будуть писати майбутні підручники історії України.

Чому ж тоді так бездарно, але напрочуд послідовно розтринькується довіра власного народу?

Чому він забув, що потрібно пояснювати своєму народові, який виборов собі право обирати президента і обрав Ющенка на цю високу посаду, кожний свій крок, кожне своє рішення, особливо такі принципові як призначення чи звільнення уряду, генерального прокурора, губернатора області, голову національної телекомпанії, підписання меморандуму з опозицією чи підписання сумнівних чи суперечливих законів?

Чому складається враження, що інтереси найближчого оточення чинного президента часто дорожчі та ближчі йому, ніж інтереси країни та політичних прихильників?

Чому Ющенко, обійнявши посаду президента та склавши присягу народові України, не абстрагувався від власних інтересів та інтересів свого найближчого оточення в ім’я інтересів України та народу України?

Чому зразу після інавгурації Ющенко не зібрав всіх своїх соратників і не сказав їм наступне:

"Як президент України з сьогоднішнього дня я несу відповідальність тільки перед народом України та перед богом за долю цієї країни та народу. Тому все, що я робитиму, я буду робити, виходячи тільки з інтересів України та народу України.

Прошу мене зрозуміти та вибачити, якщо комусь із вас не дістанеться посада, на яку він розраховує.

Ми разом боролись не за посади, а за побудову європейської, некримінальної та некорумпованої країни, яка забезпечить рівність перед владою та законом кожного громадянина України.

Віднині влада буде слугувати народові України, а не певним кланам чи групам.

На час моєї каденції прошу всіх забути про те, що я є комусь братом, сватом чи кумом.

З сьогоднішнього дня для всіх без винятку я – президент України".

Віктор Ющенко вже увійшов в історію як лідер помаранчевої революції.

Незважаючи на всі перемоги, помилки та провали, наступні рядки його особистого внеску в історію України до кінця ще не виписані.

Що буде написано в підручниках історії України про президента Ющенка залежить, за великим рахунком, тільки від нього.

Вибір за Вами, пане президенте.



powered by lun.ua
НБУ розслабив гайки: як зниження облікової ставки вплине на ваші особисті фінанси
Слідство оприлюднило свою версію вбивства Шеремета. Перша реакція соцмереж
Боротьба за вибори: що покладе край протестам у Грузії
Краще ставити живу ялинку чи штучну? ТЕСТ
Усі публікації