Кому в Україні жити погано

Понеділок, 21 листопада 2005, 17:09

Автору набридло чути чергові зойки про "все погано" і повальне "розчарування народу".

У кожному випадку, коли комусь недобре, є якась поважна причина і свій сенс.

Наприклад, зрозуміло, чому так зле російським політтехнологам разом з їхніми кремлівськими господарями: витрачено купу грошей, а їм так і не вдалося зробити президентом України свою маріонетку.

Тепер вони прагнуть реваншу і першими розпочали інформаційну кампанію під кодовою назвою "При помаранчевій владі все погано".

І для них політреформа разом зі свободою слова та звільненим журналістом, який за певну кількість банкнот готовий підхопити й розвинути будь-яку тезу, як попутний вітер у вітрила.

Неозброєним оком видно й неприємності, які виникли у зятя Кучми. Адже у нього забрали улюблену "іграшку"", що приносить десятки мільйонів доларів прибутку щомісяця.

Це є вагомою причиною для того, щоб абсолютно вільні журналісти з підконтрольних йому телевізійних каналів заспівали тужливу пісню про поганий інвестиційний клімат і неповагу нової влади до "чесного бізнесу".

А заодно й про падіння темпів промислового виробництва.

Правда, при цьому вони забувають уточнити, що воно напряму пов'язане з різким падінням цін на металопродукцію на світовому ринку. Але такі "дрібниці" не знімають відповідальності з нової влади, яка "чесно" зароблені капітали вважає краденими.

І тому зять без докорів сумління шле "месиджі" усьому світові: не вкладайте інвестиції в Україну, тут все погано. Раз мені "хрєново", то хай буде "хрєново" усій країні. Ось де справжня любов до Батьківщини!

Можна згадати, як недобре живеться й іншим господарям українських металургійних заводів.

Тих самих, які, попри величезні прибутки, вперто не хочуть вкладати кошти в модернізацію виробництва і надійно утримують Україну на першому місці в світі з енерго- та ресурсовитратності виробництва.

Те, що нам доводиться дихати забрудненим повітрям і вічно плазувати перед Росією, обмінюючи свій суверенітет і свободу на дешевий газ, їх хвилює мало.

І тому ганьба президенту та уряду, які не вміють домовлятися з нашими такими милими і добрими сусідами!

А заодно ганьба й тим, хто своєю неправильною політичною позицією постійно зриває переговори з росіянами, які готові дружити з нами лише за умови, якщо ми віддамо їм газову трубу.

Відчуває певний дискомфорт і президент ФК "Шахтар" пан Ахмєтов, у якого нова влада теж відібрала шматочок "Криворіжсталі". А може йому спати не дають деякі факти з "трудової біографії", про які знає, але не може довести Юрій Луценко?

Настрою не додає й нахабна вимога Нацради з питань телебачення і радіомовлення збільшити кількість ефірного часу українською мовою на ТРК "Україна" (ну чим не каламбур?), яка взагалі призвела не лише до падіння рейтингу телекомпанії, але й суттєво погіршила рівень життя мешканців Донеччини.

Ну ми ж вам казали: нічого гарного від цих "помаранчевих" чекати не доводиться...

Нелегкі часи переживає й новітня "совість нації" Нестор Шуфрич зі своїми партійними товаришами на чолі з патологічно хворим на словоблуддя Леонідом Макаровичем Кравчуком.

Несторові Івановичу є за що ображатися на нову владу. Довелося все, що "нажите тяжкою працею", починаючи від полтавських нафтових вишок і закінчуючи сотнями гектарів заповідного лісу на Закарпатті, переписати на свою стареньку маму.

Мабуть, зосередивши в своїх руках ці капітали, мама рідко дає маленькому Несторові на морозиво.

А це його страшно нервує. І тому, замість того, щоб поділитися з людьми секретом, як простому смертному чесно приватизувати тисячу гектарів мисливських угідь, він з повним праведного гніву обличчям щодня розповідає країні про нові політичні утиски та помилки влади.

Нечуваних політичних репресій зазнають і союзники пана Шуфрича, які знову піднімають питання федералізації.

Адже заборона нового міністра охорони здоров'я вільно продавати на Донеччині трамадол може боляче вдарити по прибутках концерну "Стірол", а відтак дещо заважає виборчій кампанії "регіоналів".

Та й як тепер без трамадолу розказувати донецьким студентам казки про "помаранчевих пацюків" та "козлів, які заважають нам жити?"

Ще чого доброго їхній розум проясниться, і вони почнуть ставити своєму "Проффесорові" незручні питання:

"А скажіть-но, шановний Вікторе Федоровичу, якщо при новій владі при чотирьохкратному падінні темпів росту виробництва наповнення бюджету виросло майже в півтора рази, то куди дівалися кошти при більш високих темпах, якими так любите нахвалятися Ви?"

Втім, погано живеться не лише олігархам з їхніми політичними проектами, а й простому українському бізнесменові середньої руки.

Виявляється, сума чесно сплачених податків набагато перевищує суму хабара при "відмазці" від податкової.

А це означає ніщо інше, як те, що "влада не виконує своїх обіцянок". Виходить, даремно ми годували мітингувальників, які вночі охороняли Майдан...

Не позаздриш і нашим таксистам, які також вважають, що з приходом нової влади нічого не помінялося.

Вони щиро вірять, що уряд може, але не хоче зупинити зростання світових цін на нафтопродукти.

Вони хочуть європейських зарплат, але категорично проти введення касових апаратів і більш високого рівня обслуговування. Вони переконані, що пасажирові страшенно подобається бути пасивним курцем і слухати блатні пісні.

А ще таксисти гнівно засуджують корупцію у владі. Хоча, будучи постійними порушниками правил, самі чітко усвідомлюють, що без корупції в їхньому ремеслі можна швидко залишитися без водійських прав.

А ще стало важко жити тим, хто ще донедавна казав, що у нас все добре. Їхня біда в одному - вони щиро люблять Україну.

Але тільки таку, в якій прем'єр спить на розкладачці прямо в будинку Кабінету Міністрів. І більше ніяку.

Панує розчарування навіть у "польових командирів" Майдану Стецьківа та Філенка. Бо, виявляється, Віктор Ющенко міг ще взимку сформувати у Верховній Раді пропрезидентську більшість, але не зробив цього.

І ніяк не можуть зрозуміти "польові командири" простої речі: якби президент загнав депутатів у якусь "більшість", то це був би вже не Ющенко, а Кучма.

І тоді їхнє чергування на Майдані не мало б жодного сенсу.

Також багатьом страшенно не подобається те, що глава держави мовчки й терпляче зносить нападки від ворогів.

В тому числі й тих, хто ще нещодавно душив свободу слова, а тепер нею нахабно користується.

Дехто вважає президента відвертим слабаком, бо не в змозі збагнути, що уміння терпіти заради високої мети є проявом великої сили.

Спокуса проявити слабкість і трохи "закрутити гайки" велика.

Крутонув один раз - і не помітив, як перетворився на Кучму-2.

І тому президентові не залишається нічого іншого як нести свій хрест та щиро вірити, що ми дуже скоро станемо більш мудрими і нарешті зможемо відділити зерно від полови.

Напевно, для цього потрібен якийсь час. А поки він минає, ми поступово починаємо сприймати за правду новітні побрехеньки тих, хто роками нас обкрадав і тримав за тупе безсловесне бидло.

А може ми такими і є насправді?

Ми люто ненавидимо людей, які у свої тридцять стали мільйонерами, і тому з півоберта, без фактажу віримо у корупційність міфічного "оточення Ющенка".

Ми з легкістю стаємо на бік двох ліванських аферистів від шоу-бізнесу та псевдожурналістики, хоча події у Франції наочно показують нам: палити машини – зовсім не слов'янська традиція.

Ми глузуємо з президентського "Любі друзі!, бо "б…" і "падонкі висшей мєри" є більш рідними для нашого слуху.

Нас дратує м'якотілий президент, бо ми більше звикли, коли влада лупить нас гумовим кийком по голові.

Ми терпляче й великодушно дали Кучмі дев'ять років для експерименту над країною, і в той же час уже через дев'ять місяців беремо за горло Ющенка і репетуємо: "Де обіцяне?!"

Дехто каже, що ми вже стали іншими. І таки дійсно на авансцені з'являється новий типаж – "герой Майдану".

Він уже встав із колін, але ще не скинув ланцюгів. Він вірить, що два тижні перебування в наметі на морозі – індульгенція на все життя, що залишилося.

Він ще не навчився як слід працювати, але хоче ситого і гідного життя. Він ходить з пляшкою пива і цигаркою та все чекає, коли в Україні відбудеться диво.

Він ніяк не може зрозуміти, що свобода – це безмежні можливості для самореалізації, а не капризування малої дитини, яка нетерпляче очікує, коки їй до рота покладуть цукерку.

Цукерки немає - наш типаж розчарований.

"Нас ошукали. Влада не виконала жодної з своїх обіцянок!", - кричать з-за рогу політичні шакали, що повилазили зі своїх схованок.

"А таки не виконала", - як папуга повторює він, допиваючи своє пиво.

І коли розпочата олігархами інформаційна кампанія ниття починає переростати у масовий психоз, в голові з'являється крамольна думка: "А може й справді цей народ вартий того, щоб ним поганяв колишній зек?"

Зовсім непогано живеться при новій владі й такій собі Наташі з Конотопа.

Щойно колишні раби, які не витримують випробовування свободою, починають скиглити та прагнути повернутися назад до стійла, - настає її зоряний час, і прямо з неба починає падати "бабло" на організацію шабашів.

Та, на щастя, є в Україні люди, яким добре уже зараз. Дні, проведені на Майдані вони вважають найяскравішою подією у своєму житті.

Вони не розчаровані лідерами помаранчевої революції, бо не були ними зачаровані.

Вони сприймають як дане, що президент - також жива людина і їй властиво помилятися.

Вони просто вдячні йому і собі за спільно здобуту свободу, і вже сповна користуються нею.

Вони не чекають економічного дива, бо знають: з тим негативним спадком і багатомільярдним дефіцитом бюджету, що залишила стара влада, його просто не може бути.

Але вони уже зараз бачать: кроки, які робить новий уряд, неодмінно принесуть свої плоди через пару років.

І тому вони готові потерпіти ще трохи й лише побоюються, що лаври за майбутнє процвітання можуть приписати собі брехуни й демагоги, які зараз рвуться до влади на хвилі розчарування.

Потоки правди, що прорвали інформаційну греблю і впали на голови громадян, їх не шокують.

Таких людей правда лише мобілізує та надихає на тяжку працю. Працю на себе та на майбутнє своїх дітей - прийдешнє покоління, яке житиме у вільній та багатій країні.

Вони щиро вірять у своє щасливе майбутнє, і це допомагає їм усвідомлювати: усе гаразд!

А ЧИМ НЕЗАДОВОЛЕНИЙ ТИ?

Олег Кубах, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді