"Реванш"
Нарешті всі зрозуміли, що Медведчук та Мороз дали Ющенкові "рушницю на стіні" – конституційні зміни, які дозволяють здійснити колишню мрію Кучми - розпуск парламенту. Нині про це не говорять лише самі Медведчук та Мороз.
Без Конституційного суду легше?
Лише "Регіони України", в захваті від свого рейтингу і з переможними планами формувати майбутні парламентську більшість та уряд, - давно дбають, щоб не впіймати облизня. І переймаються тим, аби за відсутності швидкоутворюваної коаліції та наявності наміру президента розігнати ВР – дослідити юридичну чистоту цього президентського "замаху".
Натомість теперішній спікер ВР Литвин таких питань – про юридичну чистоту чогось там, пов'язаного з абсолютно не чистим законом 2222, - навіть не ставить.
Він правий: питання про конституційність розгону майбутньої Верховної Ради мав би право розглянути лише Конституційний суд.
А кому, як не панові Литвину, знати, чому КС досі повністю не сформований, а та частина, що вже призначена – так і не отримає повноважень. Адже це погоджувальна рада ВР, остерігаючись, що КС ревізує закон 2222, навмисне затягує формування його складу і навіть присягу.
Тому навіть якщо оце зараз ВР обере чотирьох суддів по своїй квоті, - хоча й це малоймовірно, - все доведеться починати спочатку. Адже термін присяги для суддів за квотами президента й з'їзду суддів вже сплив.
Втім, острах депутатів перед відміною реформи, як виявляється, не так вже дратує й президента Ющенка.
Принаймні нагадування про потребу привести до присяги суддів КС він спрямував до парламенту так запізно, що навіть виникає підозра – він і сам не від того, аби зберегти за собою право розпуску Верховної Ради.
Ба більше – він в цьому, хоча б з огляду на ситуацію в "помаранчевому" середовищі, просто таки зацікавлений!
Можна сказати навіть більше: він зацікавився розпуском майбутнього парламенту одразу після власного обрання. І саме тому сприяв і розвалу "помаранчевої" коаліції, і виникненню "загрози реваншу" теперішньої опозиції, і, як наслідок, потребі публічного обґрунтування ніби-то вимушених засобів на випадок не створення нової коаліції.
Ну, звісно, не він сам, а люди з його "оточення".
А особливо - погане знання закону 2222 Тимошенко та її командою – дарма що там на чільному місці сам голова правового комітету ВР Онопенко.
Юліне переконання в своїй історичній місії очолити державу в якості прем'єра так запаморочило їй голову, що вона навіть не помічає, як може залишитись без жодного шансу хоча б ставити питання про своє прем'єрство. Принаймні, після цих виборів...
Стабільний уряд
Краще за все в закон 2222 останнім часом вчитується, як видається, саме спікер ВР Литвин. От, зокрема, нещодавно він публічно пожалівся на надто вже зухвалі погрози "помаранчевих", а точніше – членів НСНУ – розігнати новий парламент, якщо буде сформовано не їхню коаліцію.
Але головне, що турбує спікера – так це майбутній уряд. Ну, дійсно, перманентні вибори можуть тривати скільки завгодно, але комусь же треба і за господарством приглядати.
І ось, після відвідин Москви, де Литвину так і не випало стати "рятівником нації" в газовій війні, а навіть навпаки, – він припинив лякати уряд Єханурова відставкою. Мовляв, ніхто не візьме на себе таку відповідальність, навіть за провалу бюджету...
Теж справедливо. Відставка уряду Єханурова на тлі суперечок з Росією за газ – це була б навіть не провокація, а просто диверсія.
Особливо коли з боку парламентського комітету в паливно-енергетичних питаннях, що спробував перебрати на себе урядові повноваження, вийшла пропозиція до росіян домовлятися про поступове підняття цін на газ.
Завдяки чому Путін і зрозумів: гроші в цих "хахлів" є, а отже – треба їх брати, допоки не розтринькали. От і не знаєш, кого більше не любить російський "цар" – власне "помаранчеву" владу в Україні чи місцевих олігархів, яким безпосередньо за газ платити...
З цього моменту, здається, Литвин більше навіть не мріє про посаду прем'єра для себе. А, головне, не посягає на створення урядової кризи перед виборами. Адже навіть за ігнорування "фактора Мельниченка" – надмірна активність може зробити з "МИротворця" суцільного ворога народу.
Але як все це стосується конституційних змін та перспективи розпуску парламенту і майбутнього уряду?
Безпосередньо. Оскільки якщо Єхануров залишається главою уряду до виборів – то в нього є великий шанс залишатись ним протягом чи не всього 2006 року.
І не лише тому, що, опинившись першим номером списку блоку Ющенка, він має найбільший шанс бути обраним прем'єром ще й новою більшістю. А й тому, що залишатиметься ним в разі дочасного розпуску парламенту.
Закон 2222 написаний так загально і квапливо, що в ньому немає жодного слова про те, коли саме "старий" уряд складає повноваження перед новообраною Верховною Радою.
В перший день першого пленарного дня першої сесії, коли депутати щойно отримають власні повноваження?
Після обрання керівних органів нового парламенту?
Після сформування правлячої коаліції?
Відповіді немає ані в оновленій Конституції, ані в законі про Кабінет міністрів, бо останній також досі не схвалений. Чинний Регламент ВР під цю ситуацію не переглядався.
Конституційний суд, до якого це питання можна було б спрямувати, також відсутній.
Залишається проста логіка. За досі чинної Конституції президент приймав складання повноважень уряду вже під час вступу на власну посаду, себто після інавгурації. Президент при цьому видавав указ про відставку уряду і про призначення його виконувати обов'язки до формування нового складу КМ.
Рішення про завершення повноважень уряду в умовах, коли це вже не є прерогативою президента, - має бути кимось затверджене. Сам Кабмін власною постановою звільнити себе не може.
Відповідно, парламент, перед яким Кабмін складе повноваження, має затвердити це якимось актом, хоч би й постановою. Її треба комусь підписати. Відтак – це можливо лише після обрання нового спікера.
Але обрання нового спікера в новій ВР не відбудеться без формування правлячої коаліції. Цим ненаписаним пунктом новий парламент відрізнятиметься від старого, де хоч би теоретично можна було досягти певного консенсусу в тім числі й за рахунок спікерського крісла для представника опозиції.
Нині ж посада глави парламенту сама по собі буде надто вагомою, аби дістатися опозиції. Зокрема, через виконання обов'язків президента в разі імпічменту.
Отже, так чи інакше, а допоки не буде сформовано більшість, а більшість не обере спікера, – уряд, в нашому випадку уряд Єханурова просто не матиме перед ким скласти повноваження.
Ну, а вже формування більшості – це саме те питання, щодо якого так заздалегідь висловлюються всі можливі сумніви.
І тут немає сенсу повторювати всі конфігурації, над якими б'ються політики й політологи, так і не доходячи – соціологія заважає – варіанту більшості взагалі, не те що стабільної. Хіба додати, що в разі обрання до ВР блоку Вітренко – парламентська криза гряне буквально на першому ж засіданні погоджувальної ради...
Одне слово, відповідь на питання Литвина, - що буде з урядом, якщо не складеться коаліція, - відома: уряд залишатиметься той самий, що й зараз.
Між іншим, чи не за тією ж логікою нині так сміливо виходять зі списку НСНУ деякі губернатори, які після набуття чинності конституційною реформою підпорядковуватимуться саме Кабінету міністрів, а не президенту, і в яких непогані стосунки з паном Єхануровим?
Втім, намальована схема може бути зруйнована теперішнім складом ВР в будь-який момент перед виборами, але вже після 1 січня, коли така-сяка угода про газ з Росією таки буде підписана, а в старого парламенту залишиться можливість висловити Кабінету міністрів вотум недовіри – хоч би за той самий газ.
Але тут вже вступить в дію старий добрий передвиборчий принцип політичної доцільності: хочеш мати "героя-мученика" й стрибок його рейтингу – відправ його у відставку.
Так вголос розмірковує і сам Єхануров.
За таку послугу, кажуть, дорого дала б Тимошенко – якби нині залишалася на посаді.
Так, очевидно, вважає і теперішня антиурядова більшість у ВР, яка навіть після провалу другого читання бюджету не спромоглася вичавити з себе постанову хоч би про негативну оцінку роботи Кабміну.
Між іншим – звіт уряду, який для цього і ініціювався – вже виголошено, так що остання спроба вигнати його через вотум недовіри може відбутися зараз або ніколи...
Я б ризикнула вже тепер назвати ситуацію, що складається, – реваншем.
Реваншем Ющенка над тими, хто нав'язав йому юридично суперечливу і політично авантюрну конституційну реформу. І над тими, кому так кортить перехопити в нього сумнівний імідж "месії".
Реванш неможливий
Чого б я не ризикнула – так це назвати ситуацію позитивною.
І безглуздість виборів за наведених умов – не найгірше в ній.
Врешті, самі по собі багатопартійні вибори – корисний процес для розвитку демократії.
Погано те, що внаслідок цих виборів замість формування нових демократичних структур та інституцій – матимемо консервацію псевдоеліти, що складається з колишніх депутатів.
Адже за майже безальтернативної тимчасовості майбутнього парламенту - потрапляння до нього на короткий відтинок часу стає самоціллю. Причому свідомою, бо внаслідок навіть місячного перебування в статусі членів парламенту всі депутати отримують привілеї, і не лише матеріальні.
Взяти хоча б норму закону про статус народного депутата, за якою кожен перед завершенням повноважень отримує першу категорію держслужбовця, а відтак – непублічний "титул" такого собі "дворянчика" новітнього часу.
Не набагато краще – сама передвиборча кампанія, обіцяна як чесна і прозора, що начебто будуватиметься не на чорному піарі, а на "білій" рекламі партіями та блоками своїх програм. А насправді – повна компромату просто через те, що боротьба відбувається на міжособистісному рівні лідерів.
Самі програми здебільшого тримаються в секреті. Мабуть, неабиякий інтелектуальний здобуток, тому небажано, щоб поцупили конкуренти. Хоча не складно здогадатися, про що там буде: окрім НАТО, ЄЕП, ЄС, СОТ - боротьба з корупцією, і ще в кожній – свої галузеві пріоритети плюс необмежена "соціалка".
Так, ніби 50 відсотків тіньової економіки створені не завдяки саме законодавчим компіляціям подібних програм, компромісним рішенням тих самих сил, які в дещо оновленій конфігурації йдуть і в нову Верховну Раду.
Бридко слухати відверту брехню з вуст красуні Юлі – про добровільне зречення членами БЮТ не лише недоторканості, але й депутатських привілеїв.
Краще б теперішня фракція БЮТ не дозволяла погоджувальній раді "схвалювати" незаконне рішення щодо відміни підвищених тією ж Юлею міністерських, а відтак автоматично і депутатських зарплат.
Краще б швидше призначити Конституційний суд – він і без референдуму відмінив би недоторканість для місцевих рад...
Ще гірше – безмежна демагогія щодо "кучмістів" поганих – в списку Партії регіонів, і "кучмістів" добрих – в усіх інших списках, особливо коли вони взяті "помаранчевими" на перевиховання.
І зовсім вже нестерпна оця прозора технологія загнуздання виборця через мильну оперу "сімейної сварки" "помаранчевих". Коли контрольний поцілунок примирення не може відбутися ані на хвилину раніше за останній кадр. А передувати йому має бурхливий потік пристрастей, без якого сльози щастя не вичавляться, а рука не потягнеться в останню мить проголосувати "проти реваншу"...
Судячи з поведінки помаранчевих – насправді жодного реваншу Януковича-Ахметова-Колесникова вони не остерігаються, маючи варіант розпуску нового парламенту. Відтак – розбещуються чимдалі більше. Складають фантастичні списки. Граються в штучні коаліції. Модифікують все нові "треті сили" для відловлювання розчарованих виборців.
Не мають справжньої амбіції до побудови нової країни. Мають дрібні амбіції першого хлопця на селі та першої дівки в околотку.
Готуються до виборів – вже наступних, де знову не буде нічого нового і якісно іншого...
За цих умов і реванш не назвеш реваншем – бо немає, стосовно кого.
І якщо раптом "сині" врешті наберуть контрольний пакет – так це не від розчарування чи зневіри, а тим більше – зради виборцями Майдану. А просто так, через невиразність кольорів.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
