Представниця Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко: "Мельниченко був небагатослівним на допитах. Навіть занадто..."

Понеділок, 20 лютого 2006, 13:45

Якщо суд не визнає вину обвинувачених Костенка, Протасова і Поповича, це фактично означатиме хрест на всій справі Гонгадзе. Тоді буде приреченим і досудове слідство у справі щодо встановлення організаторів убивства журналіста.

Справа про вбивство засновника Української Правди, яка розглядається в Київському апеляційному суді, складається із двадцяти шести томів. Це – формат окремої великої полиці.

Крім слідчих прокуратури та суддів, доступ до цих документів за правилами судочинства мають адвокати обвинувачених та представники потерпілих. Саме ці люди володіють зараз найбільшим обсягом інформації про обставини злочину проти Георгія Гонгадзе. Тепер, після більш ніж п’яти років розслідування, є всі підстави вважати, що ця інформація є об’єктивною.

З моменту зникнення Георгія Гонгадзе юридичні інтереси його дружини у стосунках з правоохоронними органами представляє Валентина Теличенко. На відміну від адвоката Лесі Гонгадзе Андрія Федура, вона не схильна драматизувати питання про закритість частини судових засідань. Представниця Мирослави у суді вважає, що найбільшу проблему становить штучне затягування судового процесу, і переконана, що визнання судом провини окремих виконавців позитивно вплине на хід слідства у встановленні замовників вбивства засновника Української Правди.

– Почнемо з найголовнішого. Чи є у вас впевненість що на лаві підсудних опинились справжні вбивці Георгія Гонгадзе?

– Відповідь абсолютно однозначна – так. Доказова база та показання свідків, які були зібрані під час досудового слідства, на мою думку, доводять, що обвинувачені Костенко, Протасов та Попович, як мінімум, були присутні під час вбивства Георгія. Більше того, я вважаю, що страшні події в ніч на 17 вересня 2000 року відбувались саме так, як вони розповідають.

Звичайно, можна засумніватися, коли всі троє свідчать, що журналіста душив Пукач, який зараз у розшуку. Але я вірю в це, оскільки їхні розповіді збігаються в багатьох деталях та не суперечать одна одній.

– Як ви оцінюєте зміст обвинувального вироку? Чи є там моменти, які вас не задовольняють чи викликають запитання?

– Обвинувальний висновок написаний дуже грамотно. Я лише сперечаюсь із слідчими щодо кваліфікації злочину. В обвинувальному висновку злочин проти Георгія кваліфікується за статтею 93 пункт "і", тобто "вбивство за попередньою змовою". Я намагатимусь довести в судовому слідстві, що кваліфікацію треба змінити на "вбивство на замовлення" – по пункту "и". Це єдине зауваження і воно абсолютно не суперечить змісту обвинувального висновку.

Там вказано, що Пукач отримав наказ від "невстановлених слідством осіб із керівництва МВС" провести "оперативно-розшукові заходи" (зовнішнє спостереження) та вдатися до "заходів фізичного впливу" щодо Георгія.

Результати проведеного досудового слідства говорять, що вбивство не було випадковим – Пукач однозначно мав намір убити журналіста. Але це означає, що, фактично було здійснено вбивство на замовлення і люди, які зараз сидять на лаві підсудних є співучасниками злочину за статтею 93 пункт "и".

– Чи визнали обвинувачені свою вину в суді?

– Так, обвинувачені визнали свою вину під час судового засідання, яке відбулося 23 січня. Один із них безумовно визнав свою вину, двоє – із застереженнями щодо попередньої змови. Вони стверджують, що попередньої змови не було.

– На фоні постійних дискусій щодо відкритості судових слухань цей факт залишився майже непоміченим…

– Мені дуже прикро, що так сталось, адже визнання своєї вини обвинуваченими – суттєвий момент при розгляді справи. Взагалі той факт, що сьогодні нарешті судять, принаймні, виконавців злочину проти Георгія Гонгадзе, є надзвичайно важливим для суспільства. Справа про вбивство журналіста була настільки резонансною, що спочатку ніхто не вірив, що знайти злочинців можливо. Зараз справу про вбивство Гонгадзе частково передано до суду, тобто вдалося зібрати достатньо доказів, щоб сформулювати обвинувальний висновок.

Отож наступний етап – судове слідство. Воно може відкрити додаткові перспективи, але небезпека від затягування процесу сьогодні стала критичною.

– У чому полягає ця небезпека?

– Є дві проблеми. Перша – політична, пов’язана з виборами. Під час судового слідства ми сподіваємось допитати в якості свідків політиків, які раніше відмовилися відповідати на запитання слідчих.

До виборів політикам буде важко відмовитися свідчити в суді, або відбутися амнезією – "не пам’ятаю", "не знаю". Їхні допити повинні пройти у відкритому засіданні, тому ми сподіваємося на якусь результативність. А після виборів вони легко впадуть в забуття, оскільки дбати про рейтинг уже не буде потрібно. Або просто проігнорують запрошення в суд, як вони до цього ігнорували запрошення слідчих.

– Можете сказати про кого саме йдеться?

– Назву принаймні два прізвища - Олександр Мороз і Сергій Головатий.

Друга проблема пов’язана з тим, що тривалий розгляд справи в суді супроводжується емоційною втомою обвинувачених та свідків. Погіршується, як ми вже бачимо, самопочуття обвинувачених, підсилюється психологічний тиск на свідків.

Люди, які іще в січні-лютому були готові давати свідчення, через декілька місяців можуть виявити небажання прийти в суд. І, навіть якщо свідки прийдуть на судове засідання, вони, може виявитися, будуть настільки емоційно неохочими, що від них мало що можна буде почути і зрозуміти.

Це дуже велика проблема. У випадку, коли більшість свідків відмовляться підтвердити свої показання в суді, суддя може оцінити доказову базу як недостатню і направити справу на додаткове слідство.

– Що це означатиме?

– Не дай Бог, якщо так станеться. На мій погляд, у частині справи, яка зараз слухається в суді, дослідувати вже нічого. Якщо суд не визнає вину обвинувачених Костенка, Протасова і Поповича, фактично це означатиме хрест на всій справі Гонгадзе. Внаслідок цього автоматично втратить перспективи досудове слідство у справі встановлення організаторів вбивства журналіста.

– Тим не менше, адвокат Лесі Гонгадзе Андрій Федур неодноразово висловлював своє критичне ставлення до судового процесу. Мама вбитого журналіста характеризувала те, що відбувається в апеляційному суді словом "судилище"…

– Я не поділяю такої точки зору адвоката Федура. Однак я можу зрозуміти емоції мами... На мій погляд, в нашому випадку будь-які паралелі зі справою Вередюка є безпідставними.

– Але існує точка зору, що можливе засудження Костенка, Протасова та Поповича закриє справу Гонгадзе на рівні виконавців, і це якнайкраще задовольнить як генпрокуратуру, так і замовників цього злочину...

– Я переконана, що не тільки потерпілі – Леся та Мирослава Гонгадзе - але громадськість, журналістське середовище, цього не допустять. Не послабить своєї уваги до перебігу розслідуванні справи міжнародна спільнота, що надзвичайно важливо для нас. Вирок у частині справи, яка вже сьогодні в суді, є необхідною передумовою завершення розслідування в цілому.

– І все ж, чи немає у вас враження, що судовим процесом хтось маніпулює згори?

- У мене є враження, що на судовий процес намагаються вплинути або використати його у певних політичних цілях. Зараз багато політиків спекулюють навколо того, що частина судових засідань пройде в закритому режимі. Мені здається, що це робиться навмисно, адже це ні до чого, окрім штучного затягування процесу, не призведе.

Порядок слухання справи навіть може бути змінено в сторону більшої закритості – під приводом, що суд почувається під тиском політиків. Можу припустити, що у цьому зацікавлені впливові особи, які не хочуть повного і всебічного розслідування справи Гонгадзе.

Можливо, вони бояться за себе, бо почувають власну вину за те, що сталося з Георгієм. Вони також бояться, що розслідування цієї справи може в подальшому потягти за собою розслідування інших справ, пов’язаних як зі змістом записів Миколи Мельниченка, так і з обставинами їх здійснення.

– Повернемось до полеміки навколо відкритості судових слухань. Яка ваша позиція у цьому питанні?

– Я вважаю, що дискусія навколо порядку слухання справи є великою мірою штучна. Насправді для проведення судових слухань у закритому режимі існують правові підстави. І наша Конституція і європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод (стаття 6) залишають за судом право на вмотивоване рішення про закритість процесу. Формально свідки-міліціонери та обвинувачені давали підписку про нерозголошення державної таємниці, мали допуск до роботи з інформацією, яка становить державну таємницю, і тому, незалежно від нашого бажання, суд має право допитувати їх у закритому режимі.

– Якщо погодитись із цим, то виникає питання – яким чином задовольнити інтерес громадськості, яка зацікавлена отримати максимум інформації по суті цієї резонансної справи?

– Тут існує певна суперечність між правом суспільства на інформацію і специфікою судового процесу. Варто нагадати, що існують певні обмеження, які стосуються самого судового слідства. Як відомо, коли починається будь-яке судове засідання, суд завжди просить свідків залишити залу. На відкритому процесі можуть бути присутні усі бажаючі, окрім свідків.

Звичайно, цей момент досить умовний, адже зрозуміло, якщо свідок хоче дізнатися якусь інформацію із судової зали, він може легко отримати її від знайомого, який відвідував суд.

Але взагалі свідки по справі (люди, які вже оголошені державним звинуваченням, або будуть запрошені пізніше) не повинні чути свідчень інших осіб та ознайомлюватись з обвинувальним висновком. Навіть у тому випадку, якщо обвинувальний висновок проголошується у відкритому режимі.

У випадку справи Гонгадзе, навколо якої існує безліч політичних спекуляцій, цей нюанс, на мій погляд, є дуже суттєвим. Дотримання цього правила сприятиме об’єктивності судового слідства і довірі до свідків та суду.

– Але ж ви особисто подавали до суду клопотання про оприлюднення обвинувального висновку та допитів обвинувачених…

– Так, з огляду на широкий інтерес до цієї справи, я звернулася до суду із клопотанням про оприлюднення резолютивної частини обвинувального висновку та допитів обвинувачених. У задоволенні цього клопотання було відмовлено. Але, як я вже пояснила, це рішення суду є обґрунтованим.

– Адвокат Федур оголосив список своїх свідків, яких він хоче побачити у залі суду. Чи є такий список у вас? Хто в ньому?

– В нас також є список потенційних свідків. Наша тактика, однак, передбачає нерозголошення конкретних прізвищ свідків до того, як вони будуть запрошені в суд. Я старанно слідкую, щоб ці люди ні за яких обставин не з’являлись у залі суду.

– Мова йде про політиків?

– Насамперед.

– Чи стоїть для вас надалі питання про ідентифікацію таращанського тіла?

– В нас із Мирославою немає сумнівів в тому, що рештки тіла, які знаходяться зараз у морзі по вулиці Оранжерейній належать Георгію Гонгадзе. Було проведено настільки багато експертиз - зокрема перехресних, про встановлення особи за порівнянням і з ДНК імовірних дітей, і з ДНК імовірної матері, і з ДНК самого Георгія, що похибка зведена до мінімуму.

Цей приклад сукупності експертиз можна включати у підручник для студентів. Але похибка нулю не може дорівнювати за жодних умов – така методика. Тим не менше, висловлюючись побутовою мовою, можна говорити про сто відсотків.

– Але залишається питання – чи досліджувалось експертами те саме тіло, яке було знайдено в Таращі?

– Я думаю, що це справді воно. Припущення, що хтось міг підмінити тіло у морзі виглядає фантастичним. Проте до українських експертів у нас будуть запитання в суді...

– В тексті обвинувального висновку стверджується, що Пукач отримав вказівку від "невстановлених осіб із керівництва МВС" встановити стеження за Гонгадзе в травні 2000 року...

– Так, це правда. Відомо також, що Пукач, у свою чергу, наказав своїм підлеглим почати "розробку" Георгія в червні 2000 року. Це підтверджують покази безпосередніх учасників стеження за журналістом.

– Але, згідно з записами Мельниченка, перша розмова Кучми з Юрієм Кравченком, де згадується прізвище Гонгадзе, датована 3 липня 2000 року. Саме в цей день Кучма звернувся до колишнього керівника МВС зі словами "Є такий Гонгадзе"... Отже, виявляється, що стеження за журналістом почалося раніше за цю розмову?

– Я поки що не хочу говорити про прямий (чи непрямий) зв'язок між плівками Мельниченка та справою Гонгадзе. Особисто я глибоко переконана що такий зв'язок існує. Встановити, який саме цей зв'язок - справа досудового слідства, яке триває.

– В Інтернеті з’явилась інформація, що Мирослава Гонгадзе критично оцінила рівень співпраці зі слідством, який продемонстрував під час перебування в Києві Микола Мельниченко…

– Я повинна сказати що повернення Миколи Мельниченка в Україну дало нам величезні надії. Ми вважаємо, що свідчення Мельниченка мають надзвичайне значення для слідства. Його вчинки можна оцінювати по-різному, але в тому, що він зробив, є важлива позитивна складова.

На жаль, під час перебування в Україні, Мельниченко не дав тих показів, які б допомогли істотно просунутись у розслідуванні справи стосовно організаторів убивства. Під час допитів він посилався на те, що його позиція не була узгоджена з потерпілими.

Однак позиція Мирослави Гонгадзе була завжди одна й та сама: вона хоче щоб Мельниченко зробив усе, що від нього залежить, щоб розслідування просувалося далі, зокрема, щоб він дав свої покази та відповів на запитання слідчих.

– Як проходили допити Миколи?

– Допити ніколи не проходять легко, це завжди складний процес. Будь-яка людина, яка переступає поріг прокуратури, хвилюється. Вона розуміє, що на допиті не можна брехати і боїться несвідомо сказати якусь неправду. Я думаю, саме це спричинило певне хвилювання у пана Мельниченко, і він був небагатослівним у своїх відповідях. Навіть занадто...

– Чи говорив Мельниченко слідчим про так званий "особистий мотив", яким нібито керувалися замовники вбивства Гонгадзе? Про це він публічно заявив на прес-конференції невдовзі після приїзду в Київ.

– Ні, на допитах в Генпрокуратурі Мельниченко про це не згадував. Я думаю, що заява Єльяшкевича, яка пролунала під час їхньої спільної прес-конференції, була зроблена виключно з політичною метою.

На жаль, із справою Гонгадзе завжди пов’язано безліч політичних спекуляцій. На моє переконання, говорити про особистий мотив у вбивстві Георгія просто несерйозно. Таку версію намагались розкрутити ще в 2000 році, але на перевірку вона виявилась неспроможною.

– Що ви можете сказати з приводу дивної хвороби, яку Мельниченко підхопив в Україні?

– Він дійсно захворів, перебуваючи в Києві. Його самопочуття справді викликало занепокоєння. Сподіваюсь, він уже отримав кваліфіковану медичну допомогу в США.

– Чи підтримуєте ви зараз зв'язок із Мельниченком?

– Після від’їзду з України я від нього нічого не чула. Але, наскільки мені відомо, він спілкувався із Мирославою. Я вірю, що Микола Мельниченко, як і обіцяв, ще повернеться в Україну і дасть вичерпні свідчення слідчим Генпрокуратури. При потребі, він може зробити це і поза межами України.

– Чи довіряє Мирослава Гонгадзе слідчим Генпрокуратури, які продовжують слідство у справі встановлення організаторів вбивства її чоловіка?

– Вони дійсно високі фахівці своєї справи. Мирослава їм довіряє.

– Ви були особисто знайомі з Гонгадзе та з самого початку цієї сумної історії постійно представляєте інтереси Мирослави. Чи зрозуміли ви особисто за час, що минув, принаймні для себе – чому його вбили? Хто був замовником цього злочину?

– Тут я можу абсолютно погодитись із тезою адвоката Федура: вбивство Георгія Гонгадзе не було випадковим. Це було політичне вбивство, здійснене на замовлення. В цьому у мене немає жодних сумнівів. Я дуже сподіваюсь, що справжніх замовників його вбивства встановить слідство.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді