Вибори: як це було. Базовий рівень

5 переглядів
Юля Ващук, для УП
Вівторок, 18 квітня 2006, 14:45

Зараз, коли ЦВК вже офіційно оголосила результати виборів, які вже й так усі знали, коли нормальні люди про вибори забули, ті ж, які на них працювали, відновили режим сну, а Вітренко засідає на судових засіданнях, можна згадати, як це було.

Адже про українські перегони-2006 взагалі говорили й писали багато, а до рівня дільничних виборчих комісій спускалися в основному лише тоді, коли треба було з піною на вустах прошипіти про "глобальні порушення на локальному рівні".

Усе почалося наприкінці лютого, коли авторка цієї статті самовпевнено вирішила "податися" попрацювати головою дільничної виборчої комісії. Мовляв, студентка юридичного факультету, ще життя з цього боку не бачила, "скільки-скільки за це дають?"

Добрі люди знайшлися, відмовили. Але від посади заступника голови не врятували все одно.

Перші враження для авторки, як для художників-імпресіоністів, були незабутніми. Початок березня. Актова зала середньостатистичної середньої школи на околиці Києва, політичні збори.

Насправді це були збори комісії, проте багато що нагадувало радянські часи: військовий вишкіл голови комісії–члена комуністичної партії, наявність напівпереляканого секретаря, змушеного каліграфічним почерком строчити протокол, та повністю переляканих звичайних людей, які вперше почули норми кримінального кодексу в контексті себе.

Після повчальної тиради голови-комуніста про "тюрягу" за порушення демократичного виборчого законодавства двоє з присутніх втекли й не повернулися. На подальшу заздрість інших.

Цей непатріотичний вияв "обурливої безвідповідальності" було піддано публічному осуду. Авторка вголос прочитала присягу, бо більше ніхто з "президії" нормально читати українською не міг. Усі з почутим погодилися й розійшлися.

А тепер трошки про компанію. Разом зібралися: пенсіонер-голова комісії, член компартії, в минулому юрист, як з`ясувалося пізніше, з приставкою "горе" та постійною пляшкою в туалеті.

Авторка цієї статті - майже наймолодша в комісії, студентка "Могиляки", представниця блоку Чорновецького (бо "так трапилося"). Секретар – член конгресу українських націоналістів, представник "Нашої України", істинний западенець, отримав контузію в Афгані.

А також члени комісії, серед яких численні домогосподарки, працівники ЖЕКів, шкіл, двохметровий "браток" із Партії регіонів з агресивним прагненням лідерства, виконавчий директор великої компанії, засланий у ДВК одним із її власників, що балотується в депутати, тощо.

Серед усіх цих "героїв" щось розуміє в організації виборів тільки один – виконавчий директор, всі інші вирішили "подумати про це завтра".

Філософія "якось воно буде" тривала довго. Мабуть, до самого ранку 26-го березня. До цього часу встигло з’ясуватися, що голова-комуніст приторговує "Гербалайфом".

Секретар-западенець складає йому достойну конкуренцію з якимось східним зіллям, "браток із регіонів" здатен на справжнє кохання з запоєм, букетами троянд, заявами про звільнення та іншими спецефектами.

А ще те, що дівчинці Тетянці, яка сумлінно чергувала більше всіх і встановила рекорд із написання запрошень на вибори лівою рукою, ще немає 18-ти років, і вона не має права працювати у ДВК, так про це її тато з БЮТу щось не подумав.

"Подумаємо про це завтра" вбачалося в очах навіть тоді, коли на комісію приволокли кольоровий папір – тисячі бюлетенів невстановленої маси. Пропечатати, прошити, передати далі, порахувати, загубити один, розшити, перерахувати, знайти, скласти.

Від пропечатування у авторки рученька терпла, палець виявився порізаний об край бюлетеня. На бюлетенях – авторова кров. Романтика.

Пів на п’яту ранку дня виборів. Насправді пів на шосту, але ж годинники переводилися саме в цю ніч. Темні постаті поодиноко бредуть нічним спальним мікрорайоном. На вибори. Як в анекдоті. Це ж треба так любити гроші. Але анекдоти ще попереду.

За п’ять хвилин сьома. Ми починаємо усвідомлювати, що відбувається. Якась жіночка, виборець, тобто клієнт, а бажання клієнта – закон, хоче вже проголосувати: електричка, однако. І почалося.

Мабуть, головне, чим запам’ятаються вибори 2006 року пересічним громадянам – це різнокольорові простирадла-бюлетні, а отже, і черги з ошалілих людей. Натовп. Хтось голосує на ходу, сховавшись за спиною сусіда, хтось і не починає а ля "не дуже й хотілося", хтось нервово пропихає те, що не можна пропхнути, тобто бюлетені, в урну.

Діти сміються, місцеві алкоголіки спілкуються, баби скандалять. Люди, які видають священні "бамажки" – як заведені. Ще й посміхаються. Поки що. На сусідній дільниці вмерла бабуся. Вкинула бюлетені й віддала Богу душу. Дві години лежала біля урни, ніхто не забирав.

І от момент істини. Закінчення голосування. Після цього спостерігачі набувають особливо мажорного вигляду, а звичайний член комісії розуміє, що треба було в школі вчити математику, бо без неї на виборах нікуди.

Не сходиться. Бюлетені не сходяться. Але головний закон дипломатії на ДВК – жодної паніки в очах, підвищеного тону й різких рухів. Зійдеться. Зійшлося. А може, й добре недовчити математику.

Алко-голова й секретар самоліквідувалися давно. Вони, ніби сонні тіні, непомітно бродять по закутках приміщення. Жодного людського почуття в очах, окрім одного – спати! Окрім них, уся комісія сидить в колі.

"Партія політики Путіна"? – Я! "Сирота…?" – "Я!"… І так усі бюлетені розподіляються серед нас – осоловілих зомбі, до яких прості речення доходять з третього разу. Ми не спали більше доби.

А перед цим теж мало спали. Якщо ми можемо ненавидіти, то це саме те, що ми відчуваємо до спостерігачів, які сплять біля стіни. Але наш час ще прийде – вони повзатимуть за нами, просячи копії протоколів.

Уже не залишається сміттєвих пакетів, щоб упакувати бюлетені. Дві тіні з президії вже тільки тупо посміхаються, на зовнішні подразники не реагують. Їх разом з бюлетенями та протоколами завантажують у мікроавтобус та відправляють до окружної комісії. Там вони пробудуть ще до 4-ї ранку наступної доби. Авторку відмазує закон і комісія.

Після цього ми всі браття і сестри. П’ємо горілку через пару днів після перемоги на полі бою. Авторка вмочує копію протоколу в сік. Хтось кричить: "Партію регіонів не розмий!".

На радощах у красуні-вчительки фізкультури крадуть мобільний. Червоний, тобто синій голова роздає всім візитівки адвоката, а потім падає під стіл. "Браток з регіонів" альтернативно влаштовує своє особисте життя.

Гроші не заплатили до сих пір. Не партії, держава. Але не в грошах щастя. Щастя в демократії, у сні по вісім годин на добу, у помаранчевій коаліції. І точно не в грошах.

Робота на виборчій дільниці – це такі курси з кризис-менеджменту, за які ще й платять. Там усі позапартійні, особливо після четвертої години ночі. Порушень немає, як немає і сил їх робити.

І всі друзі, особливо після застілля. Політики будуть робити політику. Прості люди працюватимуть. У ЖЕКах, школах, на виборах. Вибори закінчилися. Нехай живуть вибори.

Юля Ващук, для УП



powered by lun.ua
Вибили зуби та поламали ребра. Історії українських ув'язнених в ОРДЛО
Всюдисущі. Що станеться з банками до 2030 року
Рінат Ахметов, ввівши в оману АМКУ, монополізував коксохімічну галузь
Новий радник Трампа: що чекати Україні від призначення О’Браєна
Усі публікації