Ірпеніада: Колишній голова штабу Ющенка проти "біло-синього" НСНУ. Частина 2

П'ятниця, 28 квітня 2006, 17:05

Початок цієї статті дивись тут: Ірпеніада: Колишній голова штабу Ющенка проти "біло-синього" НСНУ

"Мамо-мамо, а можна я приїду додому за лялькою? – питає 6-річна Лада Свистович, невміло тулячись вухом до слухавки мобільного телефону. – Мамо, я скучила за тобою". "І я, доню. Я завтра приїду до тебе і привезу ляльку", - відповідає Мирослава Свистович, переможець на виборах міського голови міста Ірпінь. 26 квітня Мирославі надали державну охорону, але дітей вона боїться тримати вдома. Проти позапартійної Свистович ведуть війну місцеві "нашоукраїнці", які до грудня 2004 року були в Партії Регіонів. Мирослава до 2005-го була керівником виборчого штабу "Нашої України" і Ющенка. Зараз вона відмовилася від співпраці з НСНУ, тому що місцеві партійні бонзи намагалися на її плечах провести в міськраду абсолютно невідомих людей. Представники вищого органу НСНУ – Політради партії – розводять руками і в неофіційних розмовах кажуть, що не здатні вплинути на власних членів. Вже другий місяць престижний київський пригород залишається без мера.

Юридичний аспект Ірпеніади: замкнене коло, створене Бондарем і суддями

...Ірпінський міський суд знаходиться прямо в лісі. Повітря між високих сосон чисте, навіть у запиленій залі засідань пахне глицею. Але при всій цій благодаті наступний розділ буде найскладнішим. Якщо вам не цікаві юридичні хитрощі команди опонентів, ви сміливо можете перейти до останнього абзацу – багато не втратите.

"Юридичне крючкотворство", - коментує ситуацію довкола виборів міського голови Ірпеня адвокат Мирослави Свистович Тетяна Монтян. Щоб у ньому розібратися, треба знати, що під час цих виборів було два списки виборців. Перший список виборців – по виборам до Верховної Ради, другий список виборців – по місцевим виборам (маються на увазі вибори міського голови, депутатів міськради і депутатів облради).

Претензії адвокатів Олега Бондаря зводяться до того, що ДВК №1 і №2 "під час безперервного засідання по підрахунку голосів не склали акти про причини невідповідності кількості підписів у списках по місцевим виборам та кількості бюлетенів, які були витягнуті зі скриньок". При цьому контрольні талони і підписи на них збігаються, тобто вкидання не було. В чому ж причина такого явища?

Річ у тім, що на згаданих дільницях (обидві знаходяться в Ірпінській середній школі) якийсь час в день голосування виборцям видавали всі бюлетні (3 по місцевим виборам і 1 по ВР) за одним списком виборців – списком виборців по виборам до ВР.

За твердженням Тетяни Монтян, на обох дільницях це порушення спровокували спостерігачі від Бондаря, які моральним тиском і під загрозою складання акту змусили членів ДВК кілька годин видавати всі чотири бюлетені за одним списком виборців – до ВР. Так, мовляв, було на всіх попередніх виборах. Потім хтось із членів ДВК нарешті розібрався, почитав закон, подзвонив своєму юристу і поновив видачу бюлетенів за двома списками виборців.

Юридична позиція Бондаря є суто формальною і апелює до букви, а не духу закону – мовляв, члени ДВК не склали відповідних актів про те, що якийсь час виборці голосували по одному списку. Через це, мовляв, неможливо встановити кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, а через це неможливо встановити точне волевиявлення громадян щодо виборів міського голови.

І так скарга за скаргою, позов – за позовом. Що характерно – ніхто не висловлює претензій до виборів міськради і облради. А на обох дільницях "порушення" стосується і цих місцевих виборів. Але спробували б судді на підставі двох ДВК затримати роботу нової облради з її партійними інтересами!

Говорячи нормальною мовою: фактично суд зобов’язує виборчі комісії скласти (у паперах уникливо вживається юридичний термін "витребувати") акти про невідповідність кількості підписів у списках поточним числом, потім Бондар пише заяву, що складання акту – це порушення, потім суд фактично визнає, що це порушення... Так може тривати роками.

Бюлетені є всі, результати не оскаржено. Але рішення суду не дають новообраному мерові приступити до роботи

Позиція Мирослави Свистович зводиться до того, що ДВК №1 і 2 дійсно вчинили порушення під тиском і голосування дійсно велося по одному списку, але це аж ніяк не означає, що кількість виборців встановити неможливо. Це якраз можливо – за відривними контрольними талонами, кожен з яких має номер – ці номери збігаються з номерами у списку виборців.

Збігаються також підписи членів ДВК на контрольних талонах. Збігається і кількість витягнутих бюлетенів з кількістю талонів – тобто скільки видали, стільки і вкинули. Жодних скарг від учасників виборчого процесу не було – всі отримали всі потрібні бюлетені. Отже, хоч порушення і було – але на волевиявлення воно не вплинуло абсолютно.

Результати по обом дільницям теж не були оскаржені ані Бондарем, ані кимсь іншим. До того ж є прецедент – інші місцеві вибори (міськ- і облрада) відбулися (хоча голосували за ними по тому ж списку і точнісінько з тим же “порушенням"), і облрада вже навіть провела кілька засідань.

Справу ведуть судді Ірпінського міського і Київського апеляційного судів. Спершу все було нормально – очевидно, Бондар подав у суд, щоб мати тижневий термін для вироблення подальшої стратегії. Але, починаючи з 5 квітня, суди обох інстанцій задовольняють позови Бондаря. Все заганяється в глухий кут.

Чому об’єднана команда "колишніх" і "нинішніх" можновладців так б’ється проти безпартійного кандидата?

Тут краще б навіть підійшло "Чого вони так зляться?" Чого вони посилено працюють у судах, затягуючи час? Чого люди з їхнього середовища телефонують Мирославі, попереджаючи про небезпеку? Яку мету переслідують опоненти?

Очевидно, тут є кілька версій. Взаємопов’язаних, звичайно. Це – земля, гроші, помста і переголосування.

Земля

91-ий виборчий округ лежить уздовж Коростенського напрямку залізниці. 20 хвилин електричкою або маршруткою на північний захід від Києва. Ірпінь, Ворзель, Буча, Гостомель, Коцюбинське – курортні місця і лісові угіддя, розташовані в мальовничій заплаві річки Ірпінь.

"Державна" ціна питаня – 53 млн гривень бюджету щороку. Але головне інше – 2 тисячі га землі в заплаві Ірпеня і довколишніх санаторних лісах. Гарна земля, якраз під "котеджну забудову". Одна сотка коштує 5 тисяч. 2 тисячі гектарів – це один мільярд. Доларів США.

Старий міський голова Володимир Скаржинський, який, за даними джерел у облраді, неофіційно підтримує Бондаря, розробив Генеральний план розвитку Ірпеня. Згідно з планом планується збільшити кількість багатоповерхової забудови удвічі, а населення – на 70 тисяч осіб. Тобто перетворити напівкурортне місто на спальний масив Києва з вирубаними лісами і відсутньою інфраструктурою. Вже зараз вода на верхні поверхи ледве доходить.

Генплан Скаржинського не пройшов міськраду після того, як завдяки Мирославі Свистович були організовані громадські слухання на дану тему. Однак Скаржинський і далі проштовхує цей план в різних обласних управліннях. Доки через суди новобраний міський голова не може приступити до роботи, рішення нової міськради не є легітимними. Таким чином, логічно припустити – наостанок стара влада разом із дружніми бізнесменами спробує заробити копійчину.

Гроші

Голова Київської обласної організації НСНУ Вадим Литвин не пройшов у нову Верховну Раду за партійним списком. В області успіхи "Нашої України" теж незначні – половина Київщини на місцевих виборах підтримала БЮТ. За неперевіреними даними наших джерел, керівництво обласною НСНУ продавало місця в партійному списку в облраду. Продали нібито 60, а провели менше 20.

Гроші треба віддавати. Вибори на всіх рівнях провалені, і одне з небагатьох місць, де влада не поділена між партіями – Ірпінь. Припущення, аналогічне ситуації зі Скаржинським – затягуючи визнання Мирослави мером, можна заробити на оборудках зі старою владою. Генпланах і тому подібне.

Помста/нерозуміння/страх

Люди, які звикли, що гроші в житті все вирішують, не можуть повірити у свій програш після витратної компанії. Вони не розуміють принциповості Мирослави, яка відмовляється від багатосоттисячних пропозицій. Можливо, вони образилися через власну поразку і тепер мстяться.

Можливо, їх дратує Генеральний план розвитку Ірпеня, розроблений Свистович. Дратує чітка і прозора політика земельних аукціонів, з повним реєстром. Дратують відкриті та завчасно оглошені тендери та конкурси. Рівні правила гри. Доступ до всіх рішень міської влади. Ті "європейські принципи", про які всі пишуть у своїх програмах, але ніхто не виконує.

І найстрашніше – а раптом діяльність Мирослави виявиться успішною? Це не важко після господарювання Скаржинського. Кому з політиків – незалежно від партійного бренду – потрібна така от успішна – і безпартійна! – Мирослава?

Переголосування

Найбільш безглуздий і найбільш вірогідний варіант - вони хочуть переголосування. Відміни виборів як не по всьому округу, так хоча б по дільницях №1 і 2. Юридично це неможливо. Практика ж показує, що нинішні українські судді люблять гроші. Це – загальновизнаний факт, про який не говорять публічно. За справедливий вирок беруться "чесні" хабарі, за несправедливий – "нечесні". Так буває дуже часто. А якщо на суддів не діє пряник, то можновладці беруться за батіг.

Так от, переголосування у Ірпеніаді – це не те що "нечесно", це повний юридичний нонсенс. Говорячи мовою політики – "бєспрєдєл". Юридичні аргументи обох сторін можна подивитися вище.

Однак до переголосування готуються – розпускають гидкі вигадки і чутки про непрофесійність Мирослави, про те, що вона непричетна до перемог "Нашої України" і Ющенка, про її нібито бідність (бідність, звичайно, не порок, але в даному випадку твердження є неправдивим – Мирослава достатньо заробляє на своїх посадах).

Крім цього, опоненти намагаються скористатися юридичною недосвідченістю членів ТВК, чи не зумисне підводячи останніх під кримінал. Один з чергових способів тиску на ТВК і водночас затягування часу – днями Бондар подав у суд на бездіяльність ТВК. Річ у тім, що два тижні тому ТВК оприлюднила результати виборів – просто цифри по кожному кандидату, не називаючи ці результати "офіційними". Тепер адвокати Бондаря вимагають, щоб ТВК опублікувала спростування. Результатом цього буде фактичне визнання виборів недійсними. Але ж результати виборів навіть не оскаржувалися ЖОДНИМ з кандидатів!

Учора пізно закінчилося чергове засідання з цього приводу – аж перед закриттям суду, після вислухання аргументів сторін, коли стала очевидною безглуздість позову, адвокати Бондаря... відкликали його.

Якби Свистович була рядовим популярним діячем, її б так і прибрали з політичної дошки – швидко і безжально, як прибрали вже багатьох роботящих людей, які користувалися заслуженою повагою земляків, але не вписалися в партійні розклади. Але у Мирослави, крім популярності серед місцевої громади і ірпінських активістів, раптом виявилася могутня підтримка.

Фактор Майдану

Ні, йдеться не про слоган НСНУ. :) Ідеться саме про той Майдан і про однойменний сайт, присвячений громадянському самозахисту. Чоловік Мирослави – Михайло Свистович, до 2001 року – керівник відділу валютних операцій банку "Альянс", був одним із організаторів акції "Україна без Кучми!". Тоді ж він разом із іншими ентузіастами створив сайт "Майдан", який чимало посприяв Майдану-2004.

Свистович є також одним із чільних активістів громадянської кампанії "Пора!" (не плутати з однойменною партією). Доки Мирослава успішно працювала на регіональному рівні, вирішуючи конкретні проблеми громади, Михайло не менш успішно займався глобальними питаннями на кшталт повалення кучмізму в країні.

І тепер, коли треба повалити кучмізм в окремо взятому регіоні, Свистовичам надають підтримку ті ж таки люди, які свого часу організовували Майдан. Слово "активісти" не є ознакою професії чи характеру. Це ознака спільноти. Це журналісти, юристи, підприємці, викладачі, комп’ютерники. Люди, які боролися у 2001-ому і перемагали у 2004-ому. Ірпеніада для них – справа принципу і честі. Це шанс довести – звичайні люди, професіонали своєї справи можуть і повинні успішно керувати. Це виклик запанілим балакунам з партійними квитками.

Опоненти не розуміють, як таке може бути. "Як може керувати містом людина, яка збирає гроші через Інтернет?" – дивується Олег Бондар. Звичайно, це ж не збирати гроші через схеми в міському бюджеті.

Новий феодалізм: партія роздає ленні наділи і не здатна вплинути на васалів

Ви скажете – та тут все зрозуміло, б’ються за посади. Ви скажете – та це замовлена стаття. Що ж, особи, згадані тут, мають повне право написати відповідь на УП.

Але є речі, які робити неприпустимо. Перша з цих речей – тиснути на суд і ТВК, змушуючи їх приймати абсолютно незаконні рішення. Друга річ – це випускати гидезні листівки з такою от лексикою "Це Ірпінь! Це не Київ! І не треба робити тут Блядо-Бомжатник!" (це ще найм’якіше – зайдіть за лінком http://maidan.org.ua/n/foto/1145727607, почитайте, тільки дивіться, щоб не знудило прямо на монітор).

Такими листівками завішаний весь Ірпінь. У тексті згадується Мирослава і ще кілька кандидатів, які висловили їй підтримку.

При цьому всьому самі ірпінці є підкованими в політичному процесі. Вони навіть читають "УП", статті з якої передруковує місцева преса. "Он Тимошенко вигнала бандита з своєї партії", - каже Петро, охоронець київської фірми. Він повертається зранку додому в Ірпінь і сидить у сусідньому кріслі маршрутки, яка їде від метро "Житомирська". – Так хай Ющенко скаже: або він за Бондаря, або проти. Щоб люди знали. Так і напиши".

Наразі ж вище керівництво НСНУ не може вплинути на своє регіональне відділення. У приватних розмовах політичні чільники партії розводять руками – так само, як і тоді, коли Мирослава казала їм про список до облради, набитий "біло-синіми". Публічних заяв вони остерігаються.

Схоже, що нинішні вибори з їхніми партійними списками призвели до реставрації феодалізму в посткучмівському вигляді – власники партійного бренду передали керування певними земельними наділами і територіями тим чи іншим баронам. В обмін на гроші або послуги. І порушити феодальну угоду вже не в силах?

Я виконую прохання ірпінця Петра і передаю його звернення до лідерів НСНУ, в тому числі й до почесного президента партії Віктора Ющенка: "Не грайте в мовчанку! Або відверто підтримайте Бондаря, або відверто засудіть його дії".

Перемога буде

"Такі люди, як Бондар, намагаються продемонструвати перемогу їхньої істини – що, мовляв, чесно живуть і заробляють тільки невдахи, які не можуть купити суддю чи місце в партійному списку, - говорить Тетяна Монтян, разом із якою увечері я повертаюся до Києва. – Але невдахи – це такі от бондарі, литвини і бабицькі, які не можуть жити інакше, як брехнею і підкупом".

Ми стоїмо перед опущеним шлагбаумом на залізничному переїзді, перечікуючи довжелезний товарняк. На телефон Монтян приходять дві есемески, одна за одною. "Mama ya tebe lublu. Pryizzai", - пише 9-річний син Богдан. "Mama ya skuciv za tobou. Priid dodomu", - пише його брат-близнюк Ярослав.

"Нічого, - каже Тетяна. – Ми й цього разу переможемо".

Товарняк проходить. Шлагбаум піднімається і ми рушаємо далі.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді