Поствиборча риторика в Україні. Час перевірки реальності

Після перемоги Блоку Юлії Тимошенко над іншими "помаранчевими" блоками і партіями на виборах 26 березня розпочалися дебати про ідеології, минулі дії та майбутні програми найбільших трьох партій-лідерів у наступному парламенті.

Зазвичай у передвиборчому середовищі не всі заяви, які виголошують політики, базуються на істинних фактах. Ось чому було дуже корисно проаналізувати деякі з найбільш частих аргументів, які висуваються сьогодні.

Партія регіонів - проНАТівська, проєвропейська і продемократична

Не зважаючи на проєвропейські заяви, зроблені в останні дні, таке враження, що голоси від Партії регіонів в майбутньому парламенті показуватимуть зовсім іншу картину. В жовтні 2005 року партія голосно проголосувала проти наближення до НАТО.

Протягом 2005 року Регіони голосували  проти будь-яких законопроектів, які стосувалися вступу України в СОТ, ініційовані урядом Тимошенко та Єханурова, проти заходів синхронізації стандартів охорони продовольства та безпеки зі стандартами ЄС, проти реформ вільного ринку, які дали б змогу знову відкритись підприємствам та сприяли б конкуренції, проти реформування митних правил задля синхронізації їх із західними стандартами та зменшення можливостей незаконних перевезень.

Протягом останнього тижня передвиборчої кампанії лідер Партії регіонів Віктор Янукович у виступі на НТН схвально відгукнувся про диктатора Білорусі Олександра Лукашенка, зазначивши, що перемога Лукашенка на виборах зовсім не означає, що вибори були підтасовані, а свідчить про той факт, що Білорусь "розвивається краще, ніж Україна".

А також зауважив, що Україні менше потрібно зосереджуватись на демократичних реформах, а краще наслідувати розвиток, який відбувається в Білорусі.

Водночас Янукович розкритикував Україну за посилення контролю над кордоном з Придністров’ям, а також наголосив, що контрабанда не є проблемою для Молдавського регіону.

Юлія Тимошенко зруйнувала економіку України.

Хоча уряд Тимошенко зробив ряд помилок, особливо намагаючись контролювати ціни в деяких галузях промисловості, покладати вину на Тимошенко за зниження економічного зростання не є найкращим виходом.

Уряд Тимошенко отримав у спадщину від Віктора Януковича та Партії регіонів 1 мільярд доларів дефіциту (близько 10% ВВП), створений неконтрольованими та раптовими валютними емісіями в середині та кінці 2004 року.

Ці емісії використовувалися, щоб покрити подвоєння пенсій та значне зростання заробітніх плат державних службовців, які не були передбачені бюджетом і спровокували значну інфляцію. Крім того, уряд Тимошенко успадкував казну, яка мала значно менший дохід, ніж було зафіксовано на папері, а також економіку, яка була розхитана революцією.

Вже після одного місяця при владі її уряд поповнив бюджет, зменшуючи дефіцит до 2% ВВП. Дохід бюджету також зріс більше, ніж удвічі, що було підтверджено навіть одним з найбільших критиків екс-прем’єра Андерсом Аслундом.

Розмір податків було зменшено, проте не настільки, як сподівалися. Рівень інфляції строго перевірявся, – ще один факт, який відзначив Аслунд. Для того, щоб покращити бізнес-клімат, було скасовано близько 2500 бюрократичних процедур, і ще 2500 – були призначені до скасування через парламент та Президента.

Хоча ріст значно сповільнився у лютому-серпні, проте у вересні він почав відновлятися. Вересневі дані – місяць, коли уряд Тимошенко був відправлений в відставку, – показують зріст на 3%.

Якщо віддати належне часу, який потрібен для визначення відповідних економічних данних, а також тому факту, що уряд Єханурова не був призначений аж до третього тижня поточного місяця, цифри не можуть відповідати за політичні наслідки. Навпаки, очевидно, що економіка виходила зі скрутного становища.

Партія регіонів більше підходить для економічного зростання.

У 2004 році офіційні дані по Україні показують, що економіка зросла до 12%. І хоча ці цифри є трохи підозрілими, безсумнівно, в цей час відбувався значний зріст ВВП.

Проте, економічну ситуацію 2006 року не можна порівнювати з 2004-им. Машиною економічного зросту в 2004 році була металургійна індустрія, яка розквітала не тільки завдяки високим світовим цінам на продукцію, а також і завдяки значним дотаціям уряду на різних рівнях. Газ та нафта постачалися майже безплатно більшості великих заводів, контракти на сировину укладалися в старому  стилі "бартеру", а не на принципах вільного ринку. Податки або були неприродньо низькі, або їх взагалі не існувало, чи  вони просто не сплачувались.

Словом, так дешево виробляти, як це було у 2004 році, вже не буде ніколи. Проте державний бюджет заплатив ціну. Не зважаючи на загальний економічний зріст, дохід до бюджету залишався без змін, а уряд не міг трансформувати дохід ВВП у програми, від яких в майбутньому Україна мала б вигоду.

Навіть у випадку, якщо Партія регіонів знову візьме в руки економічний штурвал, вона більше не матиме змоги використовувати  відповідні механізми для управління, підтримуючи зріст тільки деяких секторів. Вона також повинна буде демонструвати всім, що від зросту, який відбуватиметься, вигоду отримає кожен "середній" українець, а не тільки окремі великі підприємства.

Юлія Тимошенко планувала реприватизувати 3000 підприємств.

Під час революції Віктор Ющенко неодноразово заявляв: "Те, що було вкрадене в людей, буде їм повернено". В лютому 2005 року Тимошенко відповіла на запитання журналіста, яке стосувалося цієї теми, що за минулі десять років було більше 3000 скарг щодо несправедливої приватизації. Вона також додала, що уряд "перегляне" ці скарги, але не сказала, що уряд проводитиме реприватизацію всіх об’єктів, яких це питання стосується.

Безсумнівно, Тимошенко планувала реприватизувати не тільки одну "Криворіжсталь". Її заяви з цього питання часто загострювали його і лякали інвесторів, і було б мудріше з її боку модерувати власну риторику з цієї проблематики. Проте в реальності питання ніколи не стояло про таку кількість. У квітні Віктор Ющенко заявив, що  приблизно "дванадцять" підприємств планується реприватизувати, і, здається, питання було б закрите, власне, на цій цифрі.

Коаліція "Нашої України" та Партії регіонів об’єднає країну.

В той час, як деякі з членів (хоча, звичайно, не всі) обох партій підтримують такий розвиток подій, прихильники Блоку Юлії Тимошенко, який став лідером у 14-ти з 24-х областей, – ні. Не говорячи навіть про об’єднання країни, союз "Нашої України" та Партії регіонів ризикує розчарувати і навіть розсердити більшість "помаранчевих" прибічників, які віддали свої голоси за Тимошенко. В майбутньому це може загрожувати політичній кар’єрі самого Віктора Ющенка, оскільки "помаранчеві" прихильники відстороняться від нього, в той час, як "блакитні" залишатимуться з Регіонами.

Більше того, блок Тимошенко "з легкої руки" набрав 30% у Кіровоградській області, регіоні, який історично був "східним" і свого роду "вододілом" між "західно-" та "східно-" орієнтованим виборцем. Ця перемога просуває лінію поділу далі на Схід.

На додачу, Блок Юлії Тимошенко посів друге місце з 15% голосів у Дніпропетровську, а також отримав 10% та друге місце в інших східних регіонах – Харкові та Запоріжжі. Для Cхідної України такий результат на парламентських виборах для західно-орієнтованого блоку є вперше. Ці дані не повинні ігноруватися, більше того, вони можуть показати перші паростки пом’якшення регіонального поділу країни.

Існує, звичайно, набагато більше аргументів, висловлених обидвома сторонами коаліції. І, без сумніву, народжуватимуться інші. Проте, це завдання політичних сил, включених в процес переговорів, розібратись в риториці та дійти компромісу, гідного результатів виборів 26 березня. Якщо вони досягнуть цього, Україна зробить ще один крок назустріч успішному зміцненню демократії.