Опів на третю ночі, тримаючи в руках детектор дронів і відкритий чат із черговим по небу, хлопці з нацгвардійської бригади "Любарт" роблять другу спробу заїхати на бронемашині в Добропілля.
Перша, кілька годин тому, була невдалою – небо повністю вкрите російськими дронами, зокрема розвідувальними "Залами" та ударними "Молніями".
Коли в небі є бодай один ворожий дрон, броня, хоч і має РЕБ та антидронову "клітку", шукає укриття й відстоюється до команди на рух. Якщо пощастить, таких зупинок буде максимум одна – дві, якщо ж ні – доведеться розвертатися і за кілька годин пробувати знову.
– Пишуть, що знов "Молнія", – передає журналістці УП з водійського сидіння боєць "Любарта" під час чергової зупинки. – Сподіваюся, що доїдем.
У 2026 році фронтова логістика на відрізку від будинку, в якому живуть військові, до позиції, на якій вони працюють, стала найдовшою за всі роки війни. Щоб вижити й доставити на позиції бійців, боєприпаси, їжу чи, як у нашому випадку, журналістів – треба бути не тільки підготовленим і певною мірою фартовим, а ще й терплячим.
Дрони змінили не лише час логістики, а й перетасували тих, хто цю логістику має забезпечувати. Водії броні, на якій ми прямуємо в Добропілля – з артилерійського дивізіону. Через розростання кілзони до 10–15 кілометрів по обидві сторони фронту, в них немає роботи "за спеціальністю".
Після двох зупинок, на максимально можливій швидкості, яку витискає броня, ми таки в'їжджаємо в Добропілля. На під'їзді, в тунелі з антидронових сіток, бачимо дві спалені легкові машини. Єдине, що нас тішить у побаченому – те, що вони "не свіжі". Є шанс проскочити непоміченими для російських дронів.
У броні не відкриваються вікна, тож почути підліт ворожого БПЛА фізично неможливо.
Ми прямуємо на позицію нічного екіпажу перехоплювачів. Простими словами, це люди, які полюють на російські "Молнії" та інші дешеві безпілотники, щоб не дати росіянам зруйнувати логістику українського війська.
Водій броні злегка блимає фарами, щоб побачити потрібний орієнтир для зупинки – в розбитому КАБами місті панує повна темрява. Він кличе операторів на відвантаження дронів і швидко розвертає важку машину, щоб повернутися на базу. Ми ховаємося в укриття.
– За ніч ми збили 19 "Молній", – каже мені 23-річний оператор перехоплювачів із позивним "Позитив", який якраз закінчує своє нічне чергування. – Аби вони влетіли в машини, то це могло бути 19 знищених машин або стільки ж знищених позішок (позицій – УП), було б неприкольно.
Позитив і його напарник-майстер Коломбо – один із найсильніших екіпажів не лише в бригаді "Любарт", а й в усьому 1-му корпусі Нацгвардії "Азов". Дев'ятнадцять "Молній" за ніч – це, без перебільшення, дуже крутий результат.
Рік тому, в липні 2025-го, коли росіяни прорвалися на 10–15 кілометрів у тил українських позицій, утворивши відомий Добропільський виступ, Сили оборони і мріяти не могли про такий контроль над малим небом. Росіяни вибили практично всі "очі" на передньому краї з українського боку, після чого крізь дірки між позиціями піхоти просочилися ген до сіл Золотий Колодязь і Веселе. Під загрозою опинилася стратегічна дорога Добропілля – Краматорськ.
Рік тому "Українська правда" детально описувала, які проблеми на фронті та в армії в цілому призвели до формування Добропільського виступу. Окрім втрати контролю над небом та дірок між позиціями, там також була брехня про реальний стан справ і відсутність цілісної системи оборони.
Зараз, у 2026 році, ми вирішили повернутися на цей напрямок, щоб зрозуміти:
- чи змогли Сили оборони виправити помилки, які зробили можливим Добропільський прорив, зокрема чи змогла Україна перехопити ініціативу в малому небі;
- що зараз відбувається в Родинському – місті, яке стримує рух росіян на Білицьке та Добропілля;
- чи є загроза для оточення бійців "Червоної калини" та "Любарта", враховуючи активність противника на західному фланзі, де розташоване частково захоплене село Гришине.
Щоб знайти відповіді на ці питання, ми об'їздили кілька штабів на Добропільському напрямку – корпусу "Азов", бригад "Червона калина" та "Любарт", а також вирушили у саме Добропілля, щоб побачити тамтешню ситуацію на власні очі.
Зйомка фронтова – Ольга Кириленко, зйомка студійна – Андрій Ковш. Монтаж – Тимур Хачуєв. Частина кадрів надана пресслужбою корпусу "Азов", бійцями "Червоної калини" та "Любарта"
У відрядженні в зону бойових дій, під час якого був відзнятий цей матеріал, журналістку УП Ольгу Кириленко страхував Міжнародний фонд страхування журналістів. На його вимогу ми розміщуємо відповідний дисклеймер:
"Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний фонд страхування журналістів, що реалізується Асоціацією "Незалежні регіональні видавці України", є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини".