Гра з вогнем: парламентська більшість у світлі 2009 року

Процес формування парламентської коаліції явно затягнувся і не виходить зі стадії невизначеності.

З одного боку дається взнаки відсутність традиції такого процесу в Україні. Це є об'єктивною причиною.

З іншого боку, всі учасники не хочуть втратити омріяний шанс як у короткотерміновій перспективі прикластися до влади, так і в довготерміновій перспективі отримати сприятливий старт у перегонах з виборів президента у 2009 році.

Аналіз переговорного процесу, лобіювання тієї чи іншої коаліції саме з перспективи 2009 року підводить нас до деяких висновків.

Головним з них є те, що, незважаючи на певну меншість підтримки біло-голубих виборцями, що знайшло своє підтвердження у двох попередніх виборчих перегонах, саме вони можуть отримати незаперечний шанс виграти президентські перегони у 2009 році та отримати більшість у Верховній Раді після цього.

Такий сценарій, базуючись на досвіді минулого, означатиме, що експеримент з демократизації України, а саме так про нас скажуть майбутні покоління, буде поховано.

Вибори 2009 року в такому випадку стануть останніми демократичними виборами в Україні. З того часу ми розвиватимемося за російською моделлю, але при відсутності величезних надходжень від енергоносіїв. Такий сценарій, звичайно, не є втішним для більшості громадян України.

Тепер до того, на чому базуються такі висновки.

Час подивитись реальності у вічі. Всі вибори, що проходили в Україні, а також дані соціологічних опитувань дають нам можливість зробити одне припущення. В Україні є сформованою світоглядна двопартійність за територіальною ознакою.

Незалежно від того, що багато факторів нас об'єднує як єдиний народ, є основний маркер, що завжди знаходить своє відображення у виборчих перегонах. Це маркер цивілізаційної орієнтації: Євразійство і Росія чи Європа.

Цей маркер стосується в основному ставлення до мовної політики, приналежності православної церкви, вектору зовнішньополітичної орієнтації, співвідношення ролі та прав громадянина і держави.

Саме цей маркер відіграє ключову роль під час виборів. Необхідно наголосити, що наявність такого політичного маркеру аж ніяк не означає, що ми не є єдиними. Такий феномен з територіальними ознаками є у багатьох країнах.

В США, наприклад, узбережжя, що голосують за Демократичну партію, і південь та центр, що голосують за Республіканську партію також є розділеними маркером. Цим маркером є відношення до Євангелістської системи цінностей у публічній сфері. Разом з тим, США є потужною політичною нацією.

В умовах демократії, вільної політичної конкуренції обидва політичні світогляди мають право на життя та на цивілізоване змагання між собою.

В Україні, як і в США, кількість прихильників обох світоглядів є майже однаковою. Це призводить до інтенсивних та емоційних виборчих баталій за незначну кількість тих, хто мігрує, і, в основному, задля повнішої мобілізації своєї бази та посіювання зневіри у таборі супротивника. Помаранчева революція була прикладом майже повної мобілізації обох таборів.

На сьогоднішній день в Україні є асиметрична невідповідність світоглядної двопартійності реальній політичній структурі новообраної Верховної Ради. Одна із сторін, помаранчева, не є настільки монолітною як біло-блакитна.

Розкол еліти помаранчевої сторони стався ще восени 2005 року. Під час виборів, замість того, щоб змагатися з Партією регіонів, основні політичні баталії розгорталися між БЮТ та "Нашою Україною". Було вилито не одне відро бруду, зневірений не один виборець.

Тому до певної міри можна зрозуміти відсутність довіри та, як наслідок, ту складність, з якою тепер проходять коаліційні переговори. Чого реально бракує, так це усвідомлення того, що, незалежно від волі політичного керівництва, долі БЮТ та НСНУ є повністю пов'язаними фактично спільним електоратом.

Тепер уявімо два найбільш ймовірних сценарії розвитку подій.

Буде підписано коаліційну угоду між НСНУ, БЮТ, СПУ. Звичайно, ключовою у цій угоді буде позиція прем'єр-міністра. Не потрібно бути пророком, щоб передбачити, що на цю посаду буде запропоновано Тимошенко. В іншому випадку, така угода просто не відбудеться через відсутність у ній БЮТ.

Президент внесе кандидатуру Тимошенко на розгляд до Верховної Ради, і....... незважаючи на угоду, Юлія Володимирівна не набирає більшості через те, що не вся фракція НСНУ за неї голосує. Автоматично, через страх розпуску формується ситуативна коаліція НСНУ-ПР з компромісною кандидатурою прем'єр-міністра. Юлія Тимошенко переходить в опозицію з прицілом на виграш у 2009 році.

Другий варіант є подібним до першого, за винятком того, що у другому варіанті угода навіть не буде підписана між НСНУ, БЮТ, СПУ. Не зможуть домовитися – кожен продовжуватиме підписувати свій варіант. Перед тим, як підійде термін розпуску Верховної Ради, прагматики домовляться. Наслідок такий самий - Тимошенко переходить в опозицію з прицілом на виграш у 2009 році.

Цікаво те, що БЮТ, НСНУ, ПР віритимуть що вони всі матимуть шанс виграти у 2009 році. Три кандидати проведуть свої кампанії. У другий тур стовідсотково пройде тільки представник ПР. На другому місці буде або діючий президент, або Юлія Тимошенко.

Якщо зробити паралель з виборами 2006 року, можна припустити, що у Віктора Андрійовича не буде стопроцентного шансу пройти у другий тур. Не буде такого шансу і у Юлії Володимирівни. Тому основна боротьба розгорнеться саме між ними, що,незалежно від того, хто з них пройде у другий тур, забезпечить кінцевий виграш представнику Партії регіонів.

Єдина виборча база Віктора Андрійовича та Юлії Володимирівни буде зневіреною, еліта розколеною, що призведе до програшу на майбутніх виборах до Верховної Ради. І ми отримаємо те, про що говорилося на початку цієї статті.

Тому надзвичайно важливо всім усвідомити, що врешті-решт треба підписати єдину коаліційну угоду між БЮТ, НСНУ, СПУ. Що голосування всупереч цій угоді за кандидатуру прем'єр-міністра є рівнозначним перспективній передачі всієї повноти влади в Україні Партії регіонів. Що будь-які взаємні публічні звинувачення між БЮТ та НСНУ працюють бумерангом та однаково б'ють по обох цих силах.

Мораль тут проста. Політичній еліті потрібно слухати своїх виборців, інакше буде інша еліта.