Між "помаранчево-малиновими" і "помаранчево-блакитними"
Малюючи найрізноманітніші конфігурації урядових коаліцій, політикам і політологам варто все ж час від часу озиратися на того, хто є єдиним джерелом влади в Україні.
Тобто на народ, на його настрої, на його прагнення і навіть, якщо хочете, на його забобони. Щойно оприлюднені результати нового всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного Центром імені Разумкова, дають певні підстави поміркувати над тим, чого ж хоче народ, тобто виборці.
Підстав сумніватися в професіоналізмі соціологів немає. Єдине, на що вони, очевидно, здатні – це сховати від широкої аудиторії несприятливі, м'яко кажучи, для деяких очільників "Нашої України" заміри їхніх рейтингів. Але все сховати навряд чи можливо.
Отож: чи може претендувати на якісь високі пости, скажімо, Роман Безсмертний, коли після стількох років активної публічної політичної діяльності (і в якості представника президента Кучми у парламенті, і в якості одного з лідерів "Нашої України", і в якості віце-прем'єра) його не знає аж чверть опитаних.
Не може нічого сказати про нього 14%, при цьому кількість тих, хто дав відповідь "не підтримую його діяльність" така сама, як у Юлії Тимошенко. (Щодо останньої, то не знають про неї чи не можуть чітко відповісти про підтримку/непідтримку її дій лише 5% респондентів.)
Номінально Роман Безсмертний досі очолює "Нашу Україну", а у четвер очолив і фракцію, а тим часом повністю підтримує його дії 4,5% опитаних – цифра, значно менша від показника підтримки НУ на парламентських виборах. А от Юлію Тимошенко зараз повністю підтримує значно більше виборців, ніж голосувало за БЮТ.
Так само не надто добре виходить роль публічного політика у керівника президентського секретаріату Олега Рибачука: його не знає або нічого про нього не може сказати половина опитаних.
Чомусь нема у списку Петра Порошенка; невже соціологи вважають його менш впливовим і знаковим політиком, ніж Анатолій Кінах, Микола Томенко чи Леонід Черновецький? Чи все просто – негативний рейтинг Петра Порошенка настільки великий, що разумковці про цей факт вирішили скромно промовчати?
Ні, звичайно, можна призначати на дуже високі посади лідерів з яскраво виявленим негативним рейтингом. Свого часу Леонід Кучма призначив главою своєї адміністрації абсолютного лідера по недовірі в масштабах усієї України Віктора Медведчука.
Результат: операція "Кучма-3" провалилася, зупинити помаранчевих не вдалося, блок "Не так!" не потрапив до нової Верховної Ради... Ні, негативна харизма – таки не вигадка фахівців з політичної психології. Отож чи варто новій команді наступати на старі граблі?
З результатів дослідження зрозуміло, що таку-сяку підтримку своїх дій на всеукраїнському політичному ристалищі мають тільки три політики: Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Юлія Тимошенко.
Йдеться про тих, кого беззастережно підтримує 20% і більше опитаних, чия сумарна підтримка сягає 50% і вище, не підтримує котрих менше половини інтерв'юйованих, нарешті, у ставленні щодо кого не визначилися лише 4-5% респондентів.
Але навіть у разі, якщо взяти цих чотирьох політиків, то найбільший "запас міцності" має Юлія Тимошенко - скажімо, не підтримує Віктора Януковича 46%, а її – 39%; хоч різниця не надто велика, але реальна.
У Мороза, щоправда, число тих, хто не підтримує, ще менше – 37%, але ж повна підтримка – 17% у порівнянні з 26,5% у Тимошенко.
Отож, якщо б уряду не треба було робити різких рухів, Олександр Мороз цілком годився б на посаду прем'єра; але ж без таких рухів у чинній ситуації не обійдешся, отож потрібен бодай невеликий "запас харизматичної міцності"...
А те, що без такого особистого прем'єрського запасу не обійтися, зайвий раз засвідчують відповіді на інше запитання дослідження: "Який склад коаліції депутатських фракцій був би найкращим для країни?"
Як не дивно, після всіх дурниць, продемонстрованих політиками, тільки 23% опитаних заявили: "Важко відповісти". Інші ж віддали перевагу "помаранчево-малиновій" коаліції: за збираницю* БЮТ, НУ та Соцпартії висловилися 40% респондентів.
Серед інших варіантів коаліції варто відзначити альянс НУ та Партії регіонів (17,5%) і "велику четвірку" (всі, крім комуністів) – 13%.
Чи життєздатний останній варіант? Як засвідчує дослідження, його підтримала б абсолютна меншість прихильників усіх партій та блоків, отож, уряд "великої четвірки" був би вкрай непопулярним від народження серед усього українського загалу.
А от з варіантом НУ-Партія регіонів, до якого схиляється певне число "генералітету" блока "Наша Україна", куди складніше. Таку конфігурацію урядової коаліції вважали б найкращою для країни 39% прихильників Партії регіонів і тільки 5% симпатиків "Нашої України".
Що це означає?
Передусім, те, що у цій коаліції, якщо вона стане фактом, роль старшого партнера гратиме не НУ, а Партія регіонів. І навіть не тому, що вона матиме більше депутатських місць у Верховній Раді.
Справа в тому, що "регіонали" мають досить дисциплінований електорат. І якщо зараз понад третина його вже готова підтримати такий варіант урядової коаліції, то після ідеологічної обробки партійними лідерами число готових беззастережно сказати "так" "помараечево-блакитному" уряду серед симпатиків "регіоналів" сягне 60-70%.
Іншими словами, вони матимуть підтримку своїх дій серед мас виборців і будуть у змозі в разі потреби відмобілізувати їх на масові акції, референдуми, проведення дострокових виборів і т.д.
А як з симпатиками "Нашої України"? Навряд чи слово Романа Безсмертного чи Олега Рибачука багато важитиме для них. Тут потрібне буде президентське слово.
А чи візьме на себе Віктор Ющенко особисту відповідальність за створення "помаранчево-блакитної" коаліції? Тут є сумнів. Та і Ющенка послухають далеко не всі, отож масової підтримки з боку власного виборця НУ буде позбавлена.
З усіма наслідками, які випливатимуть із цього в разі урядової кризи, масових акцій тощо.
Іншими словами, лише в "помаранчево-малиновій" коаліції НУ буде більш-менш рівним з іншими партнером; у разі ж коаліції "помаранчево-блакитної" ця політична сила перетвориться на того, кого в українській традиції звали "попихачем" або ж "козачком".
І ще одна цікава деталь, яка випливає з дослідження: саме на Сході й Півдні країни найбільше тих, хто або не здатен мати власну осмислену політичну позицію, або боїться про неї говорити вголос. Бо ж саме там відсоток тих, кому важко відповісти на ті чи інші питання, вдвічі, а то і втричі більша за аналогічну категорію на Заході та в Центрі України.
Може, ці люди чекають на "золоте слово вождя" чи на радикальні зміни в політичній ситуації? Цікаво тільки, кого вони насправді вважають таким вождем і яких змін чекають? Так чи інакше, таких респондентів чимало, і вони – у разі, якщо визначаться – здатні істотно підкоригувати загальну картину.
А тим часом депутати, які збираються до сесійної зали, одержали результати цього ж опитування. Та чи прочитали вони їх?
*Збираниця - український аналог слова "коаліція"
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
