Навчання компромісам

Петро Твердохліб, для УП
Середа, 31 травня 2006, 12:29

Останнім часом, не дивлячись на суперечки між "демократичними силами", перспективи створення "помаранчевої" урядової коаліції залишаються домінуючими. Це означає – Партії регіонів, швидше за все, доведеться йти в опозицію.

Проте опозиція буває різна. Багато вже написано і сказано про те, що для цілісності країни і її суспільства Україна повинна уникнути радикалізації відносин між основними політичними силами.

Президент Ющенко неодноразово пропонував формулу вирішення цього питання: опозиція створюється не до країни, і навіть не до влади в цілому, а – до парламентської більшості. Кажучи про те, що працюватиме і з коаліцією, і з опозицією, Ющенко пропонує останнім підключитися до розробки рішень по державній політиці, зокрема в рамках консультативних органів при президентові.

Проте згода є продукт рішення двох сторін. У Партії регіонів сьогодні чітко видно групу політиків, які штовхають цю політичну силу в радикальну опозицію. Наприклад, Рибак заявляє, що без участі в коаліції ПР не дасть нікого з людей у владу – щоб не ділити з "помаранчевими" відповідальності.

А Кушнарьов ще більш ускладнює положення партії, свідомо висуваючи на перший план позиції, завідомо неприйнятні для Києва - причому не через політичні погляди президента і уряду, а з огляду національної безпеки: федералізацію, введення другої державної мови і т.п.

Деякі місцеві ради вже почали куражитися: луганська облрада відправила у відставку голову адміністрації Москаля, харківська погрожує зробити те саме з Аваковим.

Демонстративне надання російський мові статусу "регіональної" (як стверджують інформовані джерела, всупереч обіцянці, даній Януковичем президентові), вже стало звичним епізодом у новинах.

Сподіваючись на явні і уявні переваги, "група війни" в Партії регіонів розраховує провести двоходову комбінацію: підштовхнути помаранчеву коаліцію до провалу і одержати всю повноту влади або після дострокових виборів на тлі тотального розчарування в їх опонентах, або в результаті формування нової коаліції під їх диктовку.

Але стратеги Партії регіонів повинні віддавати собі звіт: об'єктивно вони зацікавлені в компромісі не менше, ніж влада.

Жоден з козирів, які перетасовують в совій колоді "регіонали", не забезпечує вирішальної перемоги. Їх скидування може, навпаки, ускладнити життя не тільки влади, але і опозиції.

Перший козир – "контроль сходу і півдня країни". У деяких областях ПР має 2/3 голоси в рай- і облрадах, що дозволяє відставляти голів адміністрацій. Проте в дальній перспективі це право мало що дає.

Президент виконає Конституцію і прийме відставку відповідного глави. Для того, щоб призначити "вічного" виконуючого обов'язки, який політичною фігурою не буде і відставці не підлягає.

Зате зможе сповна скористатися широкими повноваженнями адміністрацій, які не урізані і, якщо місцеве самоврядування продемонструє реальність загрози "повзучої федералізації", урізуватися і не будуть.

Не варто забувати також, що контроль над правоохоронними органами залишається в руках центральної влади. Якщо опозиція сподівається, що всі спроби закликати правопорушників до порядку будуть обставлені так само незграбно, як "справа Колесникова", її можуть спіткати розчарування.

НАЙКРАЩІ СТАТТІ "УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ"

А прості громадяни на сході і півдні цілком можуть оцінити зусилля центральної влади по декриміналізації на місцях. До речі, однією з причин розчарування на сході і півдні в діях помаранчевих є їх нездатність встановити порядок і право. Спровокований на рішучі дії, Київ цілком може надолужити упущене в цьому питанні.

Окрім батога, при центральній владі залишається пишний пряник – державні програми. При всіх відрахуваннях до бюджету, що забезпечуються підприємствами сходу і півдня, ці регіони сильно залежать від дотацій і програм, що фінансуються з центрального бюджету.

Центральна влада цілком може зробити ставку на цільове фінансування конкретних програм на місцях, відстежуючи рух коштів і присікаючи спроби їх дерибану.

Таким чином, громадяни замість картинки "недієздатної центральної влади" побачать істеричність рідних органів самоврядування, які витрачають енергію і гроші на політичну боротьбу, тоді як центральна влада реалізує конкретні проекти розвитку.

Другий козир – "керовані кризи". Падіння платіжної дисципліни, невиконання зобов'язань перед бюджетом, постійні страйки – ось тільки невеликий перелік засобів в руках капітанів вітчизняної індустрії, які грають на стороні Партії регіонів. Проте війна більше всього ударить якраз по цих капітанах.

По-перше, перераховані дії в більшості своїй – кримінально карані діяння. Навіть беручи до уваги "чесність і безсторонність" українських судів, при дійсно серйозному бажанні відповідних органів довести провину буде неважко. Тим більше, завжди є апеляція, касація і дисциплінарна відповідальність суддів за завідомо незаконне рішення.

По-друге, вказані дії – це падіння об'ємів продажів, а значить – прибутків. Тим більше, якщо центральний уряд буде серйозно роздратований і почне закручувати гайки з питань виведення капіталів за кордон, контрабанди, тіньового обігу і інших способів підвищення прибутку.

Не виключено, що врешті-решт просте людське бажання одержувати від підприємств прибуток, а не моральне задоволення від підтримки "своїх" в Києві, приведуть більшість крупних підприємців до сепаратного миру з урядом. А Партія регіонів втратить серйозних гравців.

Третій козир – "підтримка Росії". До цих пір багато "регіоналів" вірять, що Росія перегляне свої позиції по цінах на енергоносії, квотах по доступу на ринок і т.п., якщо до влади прийдуть сили, що декларують свою проросійськість. Судячи з того, як Росія вибудовує свою зовнішню політику, такі надії помилкові.

Пригадаємо хоч би 2002 рік: тодішнього президента і уряд було важко запідозрити в серйозній прозахідній орієнтації. Проте це не перешкодило Росії розв'язати ряд торгових воєн, наслідки яких відчутні по сьогодні.

Як тільки в Москві переконаються, що політично Київ благонадійний, про обіцянки братської допомоги забудуть. Навпаки, "союзників" максимально вичавлять для того, щоб забезпечити інтереси Держави Російської і її "вітчизняних виробників".

Білоруси це на собі відчують вже наступного року, коли платитимуть "ринкові" ціни за газ. Росія веде геополітичну гру з Європою, їй важливо демонструвати, що в її політиці немає подвійних стандартів – "тільки ринок".

Отже "союзники" на зразок Партії регіонів для неї – не більше ніж пішаки, якими можна буде пожертвувати в потрібний момент. Тим паче, що на уряд в Москві тиснуть свої вугільне і металургійне лобі.

Враховуючи ці чинники, слід визнати: поляризація політичної боротьби не вигідна нікому. Цього не можуть не бачити всі гравці. Залишається сподіватися, що різкі заяви політиків – це частина торгу, прагнення вирвати у опонента максимум поступок.

Проте в торзі неминуче повинен наступити момент, коли сторони ударяють по руках. Хотілося б, щоб він наступив якомога раніше.

Тоді три з половиною роки стабільності до чергових виборів, про які не втомлюється говорити президент, дійсно будуть прожито політиками з користю для країни. І коаліція, і опозиція зможуть сказати, що вони до цього причетні.



powered by lun.ua
Вибили зуби та поламали ребра. Історії українських ув'язнених в ОРДЛО
Всюдисущі. Що станеться з банками до 2030 року
Як працює коксохімічний бізнес Ріната Ахметова та Вадима Новинського
Новий радник Трампа: що чекати Україні від призначення О’Браєна
Усі публікації