Як стати патріотом, Або подяка футболу лише за те, що він є

68 переглядів
Мар'яна П'єцух, для УП
П'ятниця, 30 червня 2006, 12:11
Люди, як правило, стають патріотами з народження.

З дорослішанням почуття патріотизму розвивається, але хтось виростає активним, а хтось пасивним патріотом. Звісно, що від активних користі для України більше.

Але так стається, що потуги влади, громадських активістів, батьків, тощо у розвитку в українців активного патріотизму дають часто менший результат, аніж, наприклад, перекриття для України газового крану, намагання відібрати кимось із сусідів шматок нашої території, або нахабні спроби непатріотів чи "екс-бандитів" отримати державну владу незаконними методами.

Але, на щастя, бувають такі речі чи явища, які роблять наш народ суперпатріотичним не лише у випадку, коли відчувається зовнішня загроза.

Після модної тенденції у Львові на футболки з написом "Дякую, Боже, що я не москаль" (пік попиту на цю "атрибутику" настав після україно-російських газових суперечок) останні тижні галичани з шаленою швидкістю розкуповували жовто-блакитні майки нашої збірної.

В той час донеччани міняють свої біло-голубі або помаранчеві "шахтарські" шалики на шалі кольору державного прапору з простим, але раптом таким гордим для них написом "Україна!".

Буденне явище, коли у Львові тамтешні мешканці збиралися на мітинги проющенківських лідерів, а в Донецьку - на виступи Вітренко і ко, останні тижні змінилося на інше уже буденне явище.

І на сході, і на заході люди збираються перед телевізорами чи вуличними екранами з однаковими думками, однаковими вподобаннями, спільними мріями, з національною символікою в руках чи на шиї, аби побволівати за спільних кумирів.

І львів'янам все одно, що серед їхніх кумирів є уродженці сходу, які не вміють нормально розмовляти українською мовою, як і донеччанам байдуже, що кілька людей, яким вони поклоняються, народилися і виросли в "націоналістичній" західній Україні.

Рідкісне явище, майже із серії "неймовірних", але і таке навіть, як виявляється, трапляється, що у парламенті запеклі опоненти раптом одягли однакову символіку – жовто-синю.

"Вы откуда, из западной Украины? А-а, а я с востока… Вы кем работаете?... На телевидении журналистом. А-а, я всего лишь слесарь…"… За якийсь проміжок часу слюсар і телевізійник обнімалися, стрибали і кричали в унісон після того, як перший м'яч залетів у ворота суперника.

Футбол об'єднує за всіма ознаками…

Неподалік слюсаря на одному з майданчиків Києва перед великим екраном сиділо двоє дівчат в коротких спідницях, на високих підборах з цигаркою в руках і верещали "Шева, миленький, бей!... Сашенька, давай, лови мяч!".

Поруч - серйозний охоронець престижного закладу, що ледь стримував емоції - служба є служба. Ніяк не заспокоювався чоловік, одягнутий у вишиванку, який при цьому російською мовою постійно вголос коментував матч і підказував футболістам збірної, як треба в той чи інший момент грати.

Час від часу протягом двох таймів та в перерві майже усі вболівальники в єдиному пориві співали державний гімн і тримали руку на серці або ж скандували "Україна! Україна!".

Найбільше емоції перешкалювали, коли після перемоги української збірної в першій ночі Хрещатик і Майдан нагадували "революційні" часи. Попереду юрба кричить "Україна!", позаду співає "Ще не вмерла!", в унісон емоціям пішоходів сигналять іномарки, з їхніх вікон та люків майорять жовто-сині прапори.

По дорозі зустрічаєш незнайомого хлопця, обличчя якого, як виглядає, вже втомилося від радості. Ти не знаєш, хто він, звідки, якого політика підтримує, якою мовою розмовляє, тобі це все стає байдуже.

Лише бачиш його розпростерті обійми, скеровані у твій бік, і якась незрозуміла сила кидає тебе в них, його втомлені руки знаходять сили підняти твоє тіло і щосили кружляти довкола себе.

При цьому ви разом щасливо верещите "Ура-а-а-а-а-а-а-а!!!!!" - це все, що, окрім простого "А-а-а-а-а-а-а!!!" останні півгодини виривається з твоєї горлянки.

А в декого з очей ще й виривалися сльози. Не всі їх змогли стримати цього вечора – та й плакати слізьми гордості за свою країну навіть чоловікам не соромно. Як і не соромно, що чомусь з цього приводу пишуться такі, мабуть, занадто пафосні речі.

Свято рано чи пізно закінчиться. Але навіть багато з тих, хто вже готовий до поразки української збірної, розуміє, що її вже не буде так боляче сприймати. Бо свою справу наша збірна зробила – довела, що ми таки можемо бути єдиними.

"Уже ложусь спать. Хватит праздновать, ибо за три часа надо вставать на работу. Но как приятно будет вставать и чувствовать себя УКРАИНЦЕМ!!!:-)", - лише заради такої есемески від російськомовного "просторобочого" варто полюбити футбол...



powered by lun.ua
Як Порошенко готується до виборів в Раду. Ротація команди та іноземні консультанти
Love me тендер: як скандальні фірми захопили паливні підряди "Укрзалізниці" та Міноборони
Зруйнувати Раду Європи: чи зважаться західні столиці на фатальний подарунок Кремлю
Польща наша: як масовий приїзд українців змінив сусідню країну
Усі публікації