Політичне самогубство Мороза, або Плювок "профі"

Понеділок, 10 липня 2006, 20:19

Чого ми варті в цьому світі грішнім?
Чому це в нас — побила б його тля! —
Усе якесь покручене й недійшле,
Немов у Бога вкрали ми теля?

"Зустріч з Архістратигом"
Борис Олійник

Олександр Мороз обнімається з діячами із Партії регіонів. З оберемком квітів Мороза вітає Микола Азаров, і спішить потиснути руку Сергій Ківалов.

З трибуни Партії регіонів Олександр Мороз розлого теревенить про інтелігентність виборів спікера.

Напевне, ще ніколи в новітній історії України, ми не спостерігали такої нахабної, такої цинічно-прорахованої зради політика лише через три місяці після закінчення виборчої кампанії.

Але кого ж зрадив Олександр Мороз?

Партнерів по Помаранчевій коаліції, Віктора Ющенка, Юлію Тимошенко чи, може, Петра Порошенка? У кожного з них була своя історія стосунків з Морозом, і жодному з них Мороз не заклав душу.

Однак відчуття нечистот у роті залишилось, і справа тут не у стосунках поміж провідних політиків – справа в уявних стосунках виборців і кандидатів, проблема в міфі, який створює собі кожен з нас під впливом виборчої кампанії.

Краще б вони пограбували банк чи навіть бюджет країни", - з сумом признався сусід-інженер, що ось уже треті вибори поспіль підтримує СПУ, на яку звернув увагу тільки завдяки справі Гонгадзе.

І справді, грабунок бюджету, а тим більше чийогось приватного банку виборці сприймають теоретично. Причина в тому, що зниклі у чиїхось кишенях гроші вони не відчувають своїми.

Інша справа, коли мова йде про погляди, ідеї та ідеали, які є частиною світогляду кожного з нас. Під впливом дій та заяв політика виборці мимоволі формують собі його образ.

Саме цей "уявний двійник", а не суми грошей, витрачені на плакати та ролики, мають найбільший вплив на наше рішення, кого обирати, кому віддати свій голос.

У випадку з Морозом його "моральність та чесність" червоною ниткою пройшли через вибори 1999, 2002, 2004 та 2006 роки.

"За чесну владу – за краще життя": обравши такий салоган на догоду рекламі особистих якостей Олександра Мороза, на виборах 2004 року СПУ віднесла на задній план навіть роз'яснення власної програми, навіть рекламу "європейськості" соціалістичних цінностей.

Тепер, коли вчинок Олександра Мороза можна пояснити різними мотивами, але тільки не "чесністю" та "моральністю", сам лідер соціалістів знову апелює до призабутої власної програми, що нібито страшенно заважала йому бути в одній коаліції з правоцентристськими НСНУ та БЮТ.

Втім, навряд чи кого може обдурити ця нова мімікрія.

По-перше, важко, як не крути, уявити найбагатшу людину в Україні Ріната Ахметова природнім союзником лідера соціалістів.

По-друге, ось більше року висуванців СПУ Олександра Баранівського, Станіслава Ніколаєнка та Валентину Семенюк аж ніяк не турбувала співпраця ні з "правим" лідером БЮТ Юлією Тимошенко, ні з ще більше "правим" Юрієм Єхануровим, який очолює НСНУ.

Ба навіть більше, міністри-соціалісти настільки прикипіли до неприродної для них "правої" влади, що не виконали навіть рекомендацію політвиконкому СПУ - на час виборчої кампанії взяти хоча б відпустку.

І справді час - то гроші, то ж навіщо їх витрачати намарно?

Дехто з політологів вважає, що коаліція Партії регіонів та СПУ недовговічна, бо ґрунтується не на програмах.

На перший погляд, такий висновок цілком вірний, адже підтримка соціальних програм СПУ потребує чимало коштів, а великий олігархічний бізнес менше за все зацікавлений платити податки.

У 2005 році, коли уряду Тимошенко вдалося практично подвоїти державний бюджет, олігархів примусили поділитися. Що ж, олігархи це запам'ятали надовго і зробили все можливе, щоб посада прем'єра була знову у них.

Якщо соціаліст Мороз спробує пресингувати оточення найбагатшого олігарха України, який тепер опинився серед його ключових союзників – тоді справді коаліція може розпастися.

Але хто сказав, що він збирається це зробити?

Протягом "владного періоду" в житті СПУ 2005-2006 років факти активності соціалістів можна полічити на пальцях. Однак навіть ті випадки важко пов'язати з виконанням соціалістичної програми.

Найнезабутнішою була серія протестів, яку за підтримки фракції СПУ влаштував міністр сільського господарства Олександр Баранівський з питання завезення до України імпортного цукру-сирцю.

Варто нагадати, що в результаті протестів соціалістів вони "перемогли", сирець не завезли, а цукор подорожчав від 2,5 до 7 гривень за кілограм. Тобто ціни підвищилися, а СПУ виявилася на стороні бізнесової групи переробників цукру, а не мільйонів споживачів.

Теперішній вчинок Мороза ще раз підкреслює – заради досягнення прагматичних цілей керівництво партії не зациклюється на таких "дурницях", як політичні погляди. Вони в них ніби резинові, адже, як виявилось, їх можна пристосувати до будь-яких партнерів заради досягнення влади. Навіть якщо ще вчора це були непримиренні політичні суперники та вороги.

Чи варто очікувати, що ситуація кардинально зміниться в майбутньому і Мороз, згадавши про назву своєї партії, раптом почне конфліктувати з Ахмєтовим, вимагаючи від нього сплати податків для виконання соціальних програм?

Олександр Мороз справді зрадив.

Але зрадив не Ющенку і Тимошенко, а своїм виборцям, зрештою, як засвідчують події, що розгорнулися у СПУ, – своїм однопартійцям також.

Справа у тому, що Соціалістична партія була чи не останньою з некон’юнктурних ідеологічних партій, куди вступали за поглядами, а не заради вигоди або депутатських місць.

Ситуація дещо змінилася у 2005 році, коли членство в СПУ могло теоретично допомогти отримати хоч якийсь ґешефт.

Але протягом цілого десятиріччя до цього бути соціалістом означало мати проблеми. Проблеми з бізнесом, який намагалися відібрати, проблеми з роботою, якої могли позбавити, проблеми з друзями, які крутили біля скроні, не розуміючи, чому тебе приваблюють ідеї підтримки бідних, а не багатих, дружба з якими може принести конкретний зиск.

Відтак зрада ідеалам соціалізму заради сумнівної слави їздити в розкішному мерседесі з номерами 002 для переважної кількості партійної "не номенклатури" стає визначальною.

І якщо в Рівному обласна організація СПУ чесно заявила про саморозпуск, то у Києві все відбудеться менш ефектно – на виборах колишні соціалісти проголосують за зовсім іншу політичну силу.

Один із близьких соратників Мороза, пояснюючи, чому він організував угоду з Регіонами за спиною партійців і колишніх союзників по Помаранчевій коаліції, заявив, що "це була безвихідь". Мовляв, не підписав би Мороз, підписав би Порошенко.

Але ми, рядові соціалісти ніколи й не голосували за Порошенка – ми підтримували Олександра Мороза.

Раніше. Коли він був любителем. Тепер він "профі", а "профі" не симпатизують - їх використовують. Той хто не гидує, і то лише на короткий час.

Віктор Уколов, до 07 липня 2006 року - член СПУ, рекламіст центрального виборчого штабу на виборчих кампаніях 1999, 2002, 2004 років

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді