Помаранчеве щеплення від революції

Понеділок, 28 серпня 2006, 14:09

Ближче до тридцяти років в усіх нас - чоловіків та жінок - настає своєрідний "момент істини", коли ти оцінюєш, наскільки твої дійсні великі мрії співрозмірні з твоїми можливостями.

І якщо в цей момент напроти більшості з них ти чесно робиш позначку "нереально", виходить, тобі залишається два виходи.

У безнадійності завжди є тільки два виходи. Перший - скоритися і полюбити те, що в тебе є, якщо вже не вийшло одержати те, що любиш. Це доля слабких.

Другий вихід - виходити на війну. Це коли ти сильний, і коли розпач від несправджених надій настільки великий, що ти знаєш - гірше вже не буде.

Щеплення від революції - так я називаю помаранчевий Майдан. Превентивна міра, випуск пари через припідняття кришки.

Цей безкровний державний переворот запобіг тому, що могло статися насправді. Дійсній революції.

Мої ровесники, що стояли в ті холодні тижні на Майдані, сьогодні ушановують і Ющенко, і Тимошенко, і Мороза, а з приводу донецьких предпочитают узагалі тужно відмовчуватися, замість відповіді перекидаючи рюмочку.

Усім їм сьогодні я задаю одне питання - чому ви не на Майдані?

У когось із них "профільна" освіта - політологія, соціологія, історія, журналістика. Ці пускаються зі мною в тривалі дебати з аргументами і міркуваннями, або узагалі вважають, що я пожартувала.

Ті ж, хто не настільки затуманений усякою піарівською балаканиною і дозволяє собі розкіш мати власну думку і цивільну позицію, утомлено відповідає - а кому це потрібно?

"Тобі треба", - відповідаю я.

"І що, я буду там один, як дебіл, стояти? Ну, постою, покричу, день, два, потім розвернуся і піду додому".

"А якщо я піду попереду із прапором, ти підеш за мною?" - запитую я.

"Ага. І буде нас двоє – я і прапор, коли тебе в дурдом заберуть", - невесело усміхається мій приятель.

І мені доводиться, щоб припинити його розстроювати, підіграти йому: "Да, вже краще на пиво і без прапора!"

Вони зляться на мене, коли я заводжу ці розмови, тому що я роблю їм боляче. Я та, що намагалася зупинити їх у ті холодні тижні 2004-го, ризикуючи втратити їхню дружбу. Яка говорила усім, що менше ніж через рік їх чекає величезне розчарування.

"Ти що, за Януковича?", - підозріло дивилися на мене. Я знизувала плечима – не можна, бажаючи блага, вибирати між двох зол.

Я взагалі не голосувала на тих виборах. А в лютому казала: "От побачите, у вересні Юлю знімуть, ніхто їй не дасть формувати бюджет року парламентських виборів!".

Помилилася трохи. Раніше зняли.

Вони зляться на мене, тому що знають - я знову права. Зараз потрібно йти і вимагати відповіді. І відповідальності. Але їм, на відміну від мене, зробили якісне щеплення революції, дали перехворіти цим у мініатюрі. І в них виробився імунітет.

Нам, поколінню, народженому в 70-х, вибору не залишили. Нам за або під тридцять. Більшість з нас тулиться в арендованих квартирах або живе з батьками, не бачачи просвіту.

Тому що навіть якщо і ти, і твоя дружина заробляєте по тисячі доларів, вам все одно доводиться максимально усе відкладати на перший внесок, а потім вибирати - або більш-менш нормальний кредит на 5 років і ніякого поліпшення життя, і ніяких дітей, або дитина і кабальний кредит на термін до 20 років, щоб купити найпримітивнішу двокімнатну квартиру.

А як щодо другої дитини? І квартири побільше, відповідно? А машини? А елементарної поїздки у відпустку за кордон - у той же круїз на теплоході по Середземному морю?

Найпримітивніші потреби плебейського середнього класу - вони нам недоступні навіть за високих за нинішніми мірками зарплат!

А чому? Чому українські банки виставили процентні ставки по кредитах у 3-5 разів вище, ніж у Європі, і з приходом іноземного капіталу нічого не змінюється? Чому податковий прес і хабарництво, як і раніше, "вставляють пістон під хвіст" малому бізнесу?

І сотні, тисячі інших "чому"...

Ви ніколи не задумувалися, на що здатна людина, доведена до розпачу? А якщо в цієї людини є вища освіта, а то й дві, і науковий ступінь за чесно написану дисертацію?

Якщо ця людина не бажає халяви, а вміє і любить працювати і знає, що гідна більшого?

Якщо ця людина прекрасно розуміє, що відбувається в її країні, тому що в неї просто працюють мізки, і вона в змозі скласти два і два так, що виходить чотири, а не три і не п'ять?

Так, ми теж плебс. І нам теж багато не треба. "Хатинку, машинку, дитинку і видпочинку". Ми не будемо крутитися, хитрити, лабузнитися, улаштовуватися на хлібне містечко, щоб брати відкати.

Ті, хто живуть так, не роблять революцій. Ті, хто живуть так, не розуміють значення словосполучення "моя країна" і насправді не знають, що таке свобода.

Але хлібних містечок небагато і, слава Богу, претендентів на них теж усього по три-чотири, що в масштабах країни - дріб'язок.

Таким завжди найдеться місце в якому-небудь секретаріаті або адміністрації. Нас же цілком влаштовує висока зарплата або чесний дохід від законного бізнесу.

Але от коли в нас відбирають можливість одержати навіть те, що нам дійсно потрібно, отоді тримайтеся! Тому що саме це і є наша воля - те, на що ми маємо право за своїм розумом і за своєю мрією.

І в першу чергу - на нашу країну, таку, якою ми хочемо її бачити. І ми не збираємося звідси їхати!

От про що я кажу, коли називаю помаранчевий Майдан щепленням від революції.

Усе це вже назрівало, це вирувало в повітрі. І не будь року 2004-го, був би сьогодні рік 2006-й.

Помаранчевому політикуму потрібно було в перший рік не відбивати витрачені бабки, а радикально щось змінювати. Хоча б щось. Щоб у людей у мозку крапка відліку змістилася на "з Майдану". А вона в них так і зависла на ситуації, коли Ющенко начебто виграв вибори, а прем'єром став Янукович.

Президент допустив тільки одну помилку. І проблема не в тім, що він зробив, а в тім, чого НЕ зробив. Він НЕ взяв владу у свої руки.

А все наступне - Тимошенко, Порошенко, Зінченко - випливало з цього. Він чомусь вважав, що його до влади привело його оточення. Але ж саме його-то привів до влади народ!

І президент не мав боятися, а мав пам'ятати: "Тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче втримати владу, ніж тому, кого привів до влади народ, тому що, якщо государ оточений знаттю, що вважає себе за рівну йому, він не може ні наказувати, ні мати незалежний образ дій. Тоді як той, кого привів до влади народ, править один, і довкола нього немає нікого або майже нікого, хто не бажав би йому коритися".

"Крім того, не можна чесно, не утискаючи інших, задовольнити домагання знаті, але можна - вимоги народу, тому що в народу більш чесна мета, ніж у знаті: знать бажає гнітити народ, а народ не бажає бути пригнобленим. Крім того, з ворожим народом нічого не можна поробити, тому що він численний, а зі знаттю - можна, тому що вона нечисленна. І ще додам, що государ не вільний обирати народ, але вільний обирати знать, тому що його право карати і милувати, наближати або піддавати опалі".

У президента був рівно рік, щоб узяти владу у свої руки. Для цього йому потрібно було усього на один (!) цей рік ізолювати своє найближче оточення з їхніми апетитами від великої політики і твердою рукою навести порядок.

Та добре, що зроблено, те зроблено... Адже президентові в голову не залізеш. Після того, як Юлія Володимирівна побула прем'єр-міністром, змінювати будь-що було вже пізно.

І тепер у владу прийшли донецькі. Які, на жаль, так нічому і не навчилися. Це показав список членів Кабміну і безпосередньо кандидатура прем'єр-міністра.

Їм не вистачило ані такту, ані далекоглядності залишити Януковича лідером парламентської фракції і тим самим зробити „вагомішою” свою присутність у парламенті на противагу спікерові Морозу та опозиційній Тимошенко, а на посаду прем'єра представити менш гостру кандидатуру, хоча б того ж Азарова.

Все це дурощі - мовляв, Янукович - це бренд.

Якщо збережеться пропорційна система виборів, через п'ять років будуть голосувати вже не за одну особистість, а за всю партію. І чим більше в партії буде гідних спікерів, тим вона буде вагомішою.

Дехто з нас думав, якщо вже за справу взявся сам Ринат, вони тепер будуть поводитися якось інакше...

"Нові донецькі"! Вони знову підім'яли все під себе. Все... Так, що їм навіть не буде на кого перекласти відповідальність, коли почнуться проблеми. А проблеми завжди будуть. Навіть без втручання Юліи Володимирівни.

Невже ці добродії взагалі не читали Макіавеллі?

"Маючи можливість заслужити величезну пошану створенням республіки або царства, вони звертаються до тиранії і не зауважують, якої доброї репутації, якої слави, якої честі, якої безпеки і якого щиросердечного спокою, разом із внутрішнім задоволенням, вони при цьому позбавляються, на яку безславність, ганьбу, небезпеку, тривогу вони себе "прирікають".

І що буде, наприклад, якщо Януковича знімуть із прем'єрства? Депутатом він "назад" уже не стане... Цікава думка!

І на закінчення хочу відвернутися і нагадати один злободенний анекдот.

Американці пояснюють українцям, що таке свобода слова. "От у нас будь-який громадянин може вийти на вулицю і крикнути: "Президент США - ...…!" і йому за це нічого не буде. Українець відповідає: "Ха, так у нас теж свобода слова! У нас теж кожен може на вулицю вийти і крикнути: "Президент США - ...…!" і йому за це теж нічого не буде".

Для мене, наприклад, є цінності й вищі за свободу слова. Громадянська етика, чи що. Честь країни...

Вибори будуть - тоді й поговоримо. До осені 2009-го ще три роки жити.

Нам з вами тепер залишається тільки чекати і готуватися.

До чого? Час покаже.

А я, наприклад, точно знаю, що буде гроза. Тому що занадто вже стає задушливо.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді