Борис Фельдман: "Всі вважають, що пані Тимошенко дуже багата. Я в цьому не впевнений"

Понеділок, 11 вересня 2006, 18:37

Борис Фельдман зустрів нас у квартирі, яку він знімає під офіс, в одному з будинків по вулиці Грушевського.

У двохстах метрах від нього – будинок Кабінету міністрів, де, як і три роки тому, працює Микола Азаров. Ще ближче, у ста метрах – Верховна Рада, куди на роботу ходить Святослав Піскун.

Люди, що зіграли головну роль у тому, щоб посадити Фельдмана у в'язницю.

У країні мало що помінялося. Фельдман навіть вийшов при Кучмі – два роки тому, відсидівши більше чотирьох.

Усі статті обвинувачень проти Фельдмана, крім однієї, були зняті Верховним судом. "Залишилося тільки розкрадання коштів у банку "Слов'янський". Хоча погодьтеся: важко бути власником і в цьому ж банку викрасти!" - обурюється Фельдман.

Відчувається, що він десь ображений на журналістів і суспільство в цілому за те, що вони не встали на його захист. "У мене створилося враження, що найняті були не тільки обвинувачі, але і публіка. Думкою людей маніпулювали і, схоже, вони були згодні на це", - говорить Фельдман.

Прийнято вважати, що неприємності у Фельдмана почалися в зв'язку з однією жінкою, ім'я якої відомо всій країні.

Людина, через банк якої проходили фінанси "Єдиних енергетичних систем України", повинна була стати ключем до справи проти самої Тимошенко. Але він не став. Тому "Українська правда" відправилася до Фельдмана, щоб довідатися з перших вуст – що із себе представляла Тимошенко та її бізнес?

І як зараз йому живеться – у постреволюційній Україні з Азаровим на місці другої особи уряду? Взагалі, накопичилося достатньо тем для розмови.

На людей непідготовлених Борис Фельдман справляє дивне враження. Життя зробило його циніком. Можливо, він має на це право.

– Депутатський мандат в Україні – це головний захист від неприємностей у відносинах із правоохоронними органами. Чому ви не пішли в політику після звільнення з в'язниці?

– Я не політик. Я надто серйозно ставлюся до цього заняття, а в мене начебто і репутація не дуже, хоча мені її створили без найменшої моєї участі…

– Але ви стали живою ілюстрацією вислову: "Якщо ви не цікавитеся політикою, то політика зацікавиться вами". Чому взагалі відбулася вся історія неприємностей навколо банку "Слов'янський"? Частково відстежити це можна за плівками Мельниченка, але, скільки їх не слухай, не зрозуміла причина агресії Кучми у відношенні банку "Слов’янский".

– Так, на плівках немає початку історії… Визнаю, я лише читав роздруківки, а сам ніколи плівок не чув. Хоча Азаров звинувачував мене в причетності до виготовлення записів…

– Чому було вирішено обрати вас?

– Я можу робити тільки припущення. Опинившися на волі, я не став витрачати час на з'ясування причин – у мене і так відняли чотири з половиною роки.

Я для себе бачу пояснення в одному: наїзд на "Слов'янський" був акцією політичного залякування. А потім це роздувалося і для здобуття корисливих інтересів.

Завжди на когось падає вибір, а ми були одним із найбільш вдалих варіантів з чийогось списку. Тому що, з одного боку, ми представляли потужну структуру. Нерозумно було б розводити таку бодягу навколо тютюнового кіоску. Вони розраховували, що варто їм лише почати рити, а там уже щось таки накопають…

З іншого боку, ми були білою вороною – навколо нас не було ні бандитів, ні адмінресурсу, ні якогось політичного даху.

– Як так не було? Адже ви були під дахом Тимошенко?

– Компанія Тимошенко була одним з великих клієнтів банку "Слов'янський", і не більше того.

– Зовсім нещодавно доводилося чути від деяких людей, що ви є банкіром Тимошенко і по сьогодні…

– Що значить "банкір Тимошенко"? Я не обслуговую особисті рахунки Тимошенко, якщо вони в неї, звичайно, існують. Компанія "ЄЕСУ" була нашим клієнтом. Але нашими клієнтами була ще маса великих компаній. Ми завжди обслуговували великий бізнес.

– Тоді ви говорите нелогічно: який був сенс робити вашу історію прикладом залякування, якщо ви стверджуєте, що Тимошенко була просто вашим клієнтом?

– Залякували не Тимошенко. Залякували країну. І навіть намагалися полякати зарубіжжя.

Насамперед, наша історія була інструментом просування у владі групи товаришів. Для ряду причетних людей дута справа "Слов'янського" стала амбіційним проектом. І успішним...

Проривалася чергова зграя. Для цього була створена історія, на якій вони можуть піднятися. Такою історією став банк "Слов'янський".

І, судячи з призначень, які потім відбулися, тоді проривалися Маляренко, який став головою Верховного суду, Азаров, який став першим віце-прем'єром, і Піскун, який став генеральним прокурором.

Ця група в підсумку одержала фантастичні повноваження!

– Але доводилося чути й інше пояснення – що Кучма дав команду вас знищити, тому що був упевнений: Фельдман дорівнює Тимошенко.

– Коли в нас уже почалися серйозні неприємності, я спробував з'ясувати, чому до нас такий дикий інтерес – перевірка за перевіркою, а то й три одночасно. Ревізори самі визнавали, що не знають, чого від них хочуть. Шукали і нічого не знаходили. Але тиск усе наростав...

Я вирішив відвідати Київ, щоб довідатися: що, власне кажучи, відбулося?

Один досить високий чиновник мене запитує: "А що це у вас з Леонідом Даниловичем за конфлікт?"

Ця людина була з ним близька, і він мені переказав свою розмову з Кучмою, при яій був присутній і Пустовойтенко. Мій знайомий прямо повідомив мені: "Слухай, у Кучми до тебе якась особиста ненависть!"

Я відповідаю: "Та я з Кучмою взагалі не знайомий, ми ніде ніколи не перетиналися!"

Імовірно, хтось щось Кучмі навіяв... Але мені здається, що нас просто вибрали з пасьянсу... Могли вибрати не нас, а якийсь інший банк. Потрібна була голосна справа.

Логіка була простою. Ці люди повторили той самий трюк, до якого вдався Гіммлер у часи Гітлера. Гіммлеру не хотілося бути просто одним з багатьох в оточенні фюрера, тому він організував замах на нього холостою кулею, врятував його, а наступного дня Гіммлер – друга людина в рейху!

Я не думаю, що Кучма особисто придумав собі таку страшилку в особі банку "Слов'янський". Та й знати він його не знав через різницю величин. Але хтось підкинув йому думку. Потім розкручував. Ці хлопці порозповідали йому жахів по повній програмі. Вони, напевно, знали, чим його лякати.

– Те, що ви говорите – наївно! Що вас просто на рівному місці взяли, порушили кримінальну справу, посадили у в'язницю… Повинні ж бути гачки, зачіпки!

– На нас був поставлений свого роду експеримент – чи можна людину засудити просто на підставі таблиці множення?

Після нашої справи, я запевняю, тепер можна виносити рішення суду, де в мотивувальній частині вироку можуть просто передрукувати уривок зі статті, ну або там прогноз погоди...

Досить почитати вирок у цій справі. Він красномовний, і не потрібно нічого особливого знати в юриспруденції, щоб зрозуміти глибину презирства цих людей до закону, та й до суспільної думки!

Кримінальна справа була порушена за фактом, за яким було судове рішення - на нашу користь.

Фельдман і адвокат Федур
Була якось претензія податкової адміністрації до банку. Звичайна справа. Вона спокійно розглядалася в порядку господарської суперечки. І банк виграв всі етапи судового переслідування податкової, включаючи Верховний суд.

Чим чорт не жартує, може, це дало звичайний емоційний поштовх. І от саме за цим фактом була протизаконно порушена кримінальна справа.

Простіше було порушити справу за неправильний перехід вулиці, тому що це хоча б судом не розглядалося!

Але у нашій справі все ледь не навмисно переставлялося з ніг на голову! З країною, у якій це дозволено, можна робити все що завгодно!

Як там сказано, "чим більша неправда, тим легше в неї вірять"? Показовий процес у справі "Слов'янського" у нашій країні виявився показовим для оцінки стану суспільства.

– Хто з фінансово-промислових груп виграв від наїзду на "Слов'янський"?

– Ну, це було вже не причиною, а наслідком…

– Так хто, Ахметов, або хто?

– І Ахметов виграв, думаю, і не він один... Ми, коли нормально працювали, не впливали на процеси приватизації. Ми завжди займалися чимось новим, де не було конкуренції. Якщо вона виникала, ми переходили в іншу нішу. Не хотілося витрачати енергію на непотрібну боротьбу.

Ми ніколи не намагалися нічого приватизувати. Ми просто обслуговували клієнтів – великі металургійні підприємства, гірничо-металургійні, енергетики, суднобудування.

Наприклад, Макіївський меткомбинат ми реанімували і потім тягли на собі повністю, але він залишався самостійною юридичною особою, ми не подавали заявку на приватизацію.

Активи "Слов'янського" не були захищені правами власності. Коли банк знищили, активи швидко поділили ті, хто мав можливість їх брати безвідповідально і, можливо, із благословення.

– ЄЕСУ обслуговувалися тільки у вас?

– Ні, звичайно. Але ЄЕСУ були нашим нерядовим клієнтом, вони любили з нами працювати.

– Як же ви дістали ЄЕСУ до себе в клієнти?

– Дуже просто. Я виграв у фінансового директора ЄЕСУ Сашка Гравця теоретичну суперечку, довівши, що вони роблять помилки при розбудові бізнесу.

Ми із Сашком якось сіли, випили. Я говорю: "Сашко, якщо ті обсяги ЄЕСУ, про які ти говориш – правда, то чому ви так безглуздо керуєте фінансами?"

І потім була теоретична суперечка, я йому запропонував: "Давай я тобі покажу, у чому помилка, на яку суму, покажу, як треба змінювати технологію договірної роботи, щоб не було таких дурних витрат".

Він запросив групу юристів і говорить: "Я присягаюся – якщо ти їх переконаєш, то ми перейдемо до вас на обслуговування!".

Через півгодини хлопці встали зі словами: "Так, раніше ми всього цього не бачили і не розуміли".

– І скільки ви за весь цей час заощадили грошей ЄЕСУ і Тимошенко?

– Це вже не має значення. Та й не ми заощаджували, а вони. Ми говорили про принципи. У той час маса підприємств не мали фінансових офісів, і в цьому плані ми співпрацювали з ЄЕСУ.

– Як і коли ви вперше познайомилися з Тимошенко?

– Році в 1992 або 1993. Як? Ну, вона з Дніпропетровська, ми з Дніпропетровська…

– Але ви друзі з Тимошенко?

– У нас дуже гарні стосунки.

– Вона вітає вас із днем народження?

– Вітає.

– Розкажіть про Тимошенко початку 1990-х? Яке майбутнє в неї тоді вимальовувалося? Кажуть, що тоді її політика зовсім не хвилювала, і вона начебто навіть не знала, хто президент України?

– Ну, вона непогано орієнтувалася в адміністративній ієрархії. Я скажу, що її відрізняло тоді й відрізняє дотепер: Тимошенко – це людина, яка ухвалює рішення. Вони бувають помилкові, бувають дуже правильні. Але в неї завжди вистачало сили волі ухвалити рішення.

Тимошенко вміє зайняти домінуючу позицію, і поки усі починають розповідати, чому замислине не вдається реалізувати, вона – людина дії, і каже: "Буде так".

– Журналіст Метью Бжезинський у своїй книзі колись назвав Тимошенко "жінкою на 10 мільярдів доларів"…

– От цю історію я можу розповісти, вона сталася у мене на очах. Історія дурна, анекдотична, але це приклад міфів, які живуть століттями, а створюються з нічого.

Коли на ЄЕСУ був перший наїзд, у "Дзеркалі тижня" вийшла стаття "На золотій трубі сиділи..." Це була перша атака на ЄЕСУ, корпорація вже стала громіздкою, для декого незручною.

Не знаю, чим була викликана стаття. Я тоді говорив із власником "Дзеркала тижня" Юрою Орліковим, він запевняв: "Бачиш, які ми принципові, ми про всіх пишемо".

Коли вийшла ця стаття, усі переполошилися. ЄЕСУ наважилася відповісти привселюдно. І була організована прес-конференція в УНІАН, на яку попросили приїхати мене і ще одного банкіра – з Южкомбанка. Южкомбанком тоді справді володіла ЄЕСУ, а ми просто обслуговували цю корпорацію.

Задачею прес-конференції було показати, що ЄЕСУ – ніяка не шаромижна контора з однією табуреткою і печаткою, яка штампує платіжки, а що це справді корпорація, у них є виробництво, у них є банки, у них є науково-дослідний напрямок.

Вони фінансували розробки в трубній промисловості, навіть йшлося мова про відновлення виробництв для постачання товарів ядерного циклу, цирконієвих труб, наприклад. ЄЕСУ тоді була дуже потужна корпорація!

І от я прийшов на цю першу прес-конференцію. Мені, слава Богу, нічого говорити не довелося, але тоді ми одержали кліше "Банк ЄЕСУ". З легкої руки... Сашко Гравець тоді хоробро заявляв: "Та ми, та ми!.. Та у нас стільки заводів, газет, пароплавів... Та оборот корпорації ЄЕСУ 10 мільярдів!"

Гравець просто хотів додати значимості! Тоді ці 10 мільярдів, сказані на прес-конференції, були абсолютною ідеєю. Нічого подібного і близько не було!

Але з тієї прес-конференції слова про 10 мільярдів закріпилися за ЄЕСУ. Як і приклеїлася за банком "Слов'янський" асоціація з ЄЕСУ. То був невдалий виступ Гравця, і мої партнери по банку запропонували, що треба заявити спростування, але думали, що забудеться. Але ні, не забулося!

10 мільярдів пролунали на прес-конференції як метафора. Красиво! Можна було сказати і 50 мільярдів. Але цифра була підхоплена, розкручена. Спочатку, думаю, нею тільки лякали Кучму, привчали до думки, озлоблювали масштабами. Потім нею розпалювали уяву публіки.

Це був гарний приклад того, що слово не горобець... Багато писалося і про те, що ця сума не більше, ніж пара з гудка, просто слова... Але публіці сподобалося. Влада вміло маніпулювала очікуваннями людей.

Уся зграя повторювала і повторювала міф про 10 мільярдів, які не тільки не знайшли в закордонних поїздках, але вони переконалися, зрештою, що їх ніколи не було. Влада тихо відійшла від теми, нічого не знайшовши, але цифра у суспільній думці залишилася.

– Якщо 10 мільярдів як статки Тимошенко – це міф, то мільярд – це правда? Або півмільярда – правда?

– Що значить "статки Тимошенко"? Тимошенко була захоплена процесом. Я не можу сказати, які були її особисті доходи в цьому бізнесі. Я знаю, що один період в історії ЄЕСУ Тимошенко була зовсім небагата.

Уявіть собі – йде бізнес, ви в нього інвестуєте, і раптом дають команду з Києва усім вашим боржникам – не розраховуватися з вами, тобто, як сталося з ЄЕСУ.

Потім ви виявляєтеся винні Міністерству оборони Росії. Ніхто ж не пояснює, що ЄЕСУ не змогло віддати, тому що була команда…

– Це відбулося після відходу Лазаренка?

– Так. Ви знаєте, тоді була концепція: "Борги віддає тільки боягуз".

Усі вважають, що пані Тимошенко дуже багата. Я не знаю, чи це так, не дуже впевнений. Вона – людина, що захоплюється. Талановита, без сумніву! Сильний організатор. Волі в неї – на десятьох.

А в той момент, коли вона могла стати дуже багатою – я не впевнений, що вона стала. Коли ви робите бізнес, ви ж не думаєте про те, що завтра надійде команда, і вас просто зіб'ють. І все це скінчиться…

ДАЛІ БУДЕ



powered by lun.ua
Головне на Українській правді