Свято, схоже на похорон
У Львові сонячно палало літо, що повернулося. Центр міста переповнений туристами, що розглядають стародавні замки й українських повнотілих панянок, котрі світять оголеними ногами, і чиї округлості вилітають із примарних убрань.
У центрі, біля Оперного, грають духові оркестри. Львів святкує, а на серці гірко. Гірко від вражень, отриманих після 13-го книжкового форуму.
Свято книги, як його називали. Цього року свято було більше схоже на похорон. Похорон книги. Недарма ж присутні на форумі книгопродавці масово скаржилися з телеекрана, що українці перестали читати.
Але саме українці тут не причому. Просто книги перестали бути доступними для середньостатистичних українців.
Колись, у перший день форуму, з раннього ранку біля кас з’являлися стометрові черги, а вулиця була забита автомобілями. Цього року за вказівкою влади рух транспорту було перекрито. Тільки от черг біля кас не було.
Раніше форум був Меккою для студентів. Цього року юних читачів зібралося не більше півсотні.
Форум був явно невдалим. Всім відомо, що ярмарки організують для виявлення особливостей попиту, цінової політики, пошуку нових напрямків, просування товарів у нові реґіони.
Як виглядав форум?
По-перше, палатки і ятки були розташовані в Палаці Мистецтв, потім – на подвір’ї, але на алеї, біля Оперного, видавці та продавці не стали виставляти свою продукцію.Або, просто-напросто, у Форумі брало участь небагато видавців і продавців.У двох-трьох наметах старими виданнями нагадували про себе ветерани визвольної боротьби й приватні підприємці, що торгували неофіційно.
На площі біля Ратуші, закритої для транспорту, наметів узагалі не ставили. Даремно, адже саме там люблять гуляти туристи.
Але, на жаль, туристи везли із собою не книги, а лише враження про наших дівчат, рубенсівські форми яких наочно свідчили про те, що голоду в Україні немає!
В приміщенні Палацу було людно лише біля супермаркету, у якому жваво торгували російськомовною фантастикою і детективами.
Нечисленна публіка, що блукала на другому поверсі, розважалася спостереженням за вчорашнім героєм Майдану, нинішнім міністром МВС із почтом.
Вітаючи колишніх однокурсників і численних знайомих, він, нарешті, дійшов до наметів "Критики" й "36,6", де вибрав кілька книг. Вибір, зроблений міністром, став визначальним і для його супроводжуючих і для юрби роззяв. Усім хотілося почитати те ж саме, що обрав для себе головний міліціонер країни.
Луценко похвалився, що планує закупити книжок на дві тисячі гривень. Думаєте, йому знадобилася масова допомога для транспортування вантажу й додаткові транспортні засоби?
Помиляєтеся! Разом із супроводжуючим та ще одним приятелем, книги були винесені в руках. Їх виявилося не так багато. Адже ціна нинішніх книжок розрахована тільки на міністрів та олігархів!
Більше знакових фігур у той день на форумі не спостерігалося. Зате на третьому поверсі українського хулігана Бузину оточили вороги-шанувальники з вимогою підписати його "Таємну історію України".
Серед шанувальників переважали поважні чоловіки й гладкі матрони з палаючими від замилування поглядами.
Українські видавці-реалізатори відверто нудьгували. Навіть біля близнюків Капранових із їхнім новим витвором еротичного змісту, людей було мало. Хіба що тендітна Ирен Роздобудько ледве встигала підписувати свої книжечки.
Єдиною яткою з доступним репертуаром виявився "Український письменник". Але цікавих новинок там не було зовсім. На мить зупинився біля цієї ятки похмурий Дмитро Павличко, презирливо гмукнув і попрямував далі...
Найбільшою популярністю користувалися технічні книги й книги з сільського господарства. Але література від видавництв "Техніка", "Технічна книга", "Колос", "Урожай" на форумі представлена не була. Говорять, що і видавництв цих уже немає.
Такі підсумки роботи влади. Це ж за цієї влади для дитбудинків книжки повинні здавати пересічніі громадяни, тому що жирні коти посадовці не мають коштів на бібліотеки й дитбудинки.
Це ж їхня влада сприяє тому, що дитяча книжка й підручники коштують 15-50 гривень. З подорожчанням газу й електрики дорожчає все: і комунальні послуги, і предмети першої необхідності. Тому книга вже перестає до них належати. Вона стає предметом розкоші!
Колись мій предок, автор гімну України, випускав книжки-метелики по 3 копійки, доступні всім. Але щось не бачив я на форумі таких книговидавців. Тому що в них, так само як і в їхньої влади, є тільки одна цінність – гроші!
Тоді, в 2004, Майдан повстав не проти Януковича. Він повстав проти кланової Урканії, на яку перетворилася Україна. А яку Україну будує нова влада?
Нам брешуть, що український народ перестав читати. Що в нас забагато інститутів. Це не ми перестали читати. Це їхня влада робить книжку недоступною.
І не інститутів у нас багато, в нас мало середніх спеціальних навчальних закладів! І не потрібно дорікати народ тим, що він одержав владу, котру обрав сам!
Хіба це народ складав списки кандидатів у депутати "Їхньої України", БЮТу й Реґіонів?
Повертаючися до теми форуму, зізнаюся: ваш покірний слуга зміг купити на ярмарку тільки 5 книг. І ті - російськомовні. Так, на ятках збільшилася кількість українських книжок, але це, в основному, повна графоманія.
Чому?
Тому що письменником в Україні бути непрестижно, і на гонорари письменницькі не вижити. Найпопулярніший український фантаст Андрій Дяченко, скажімо, приносить багатотисячні прибутки видавцям.
Автор поцікавився, чи вважає успішний і популярний письменник гідним свій гонорар. Виявилося, гонорар фантаста Дяченко складає не більше одного відсотка!
(Варто зізнатися, автор сам хотів видати власну книгу. За публікацію, виявляється, потрібно заплатити від 20 до 200 тисяч гривень і ніяких гарантій, що ці гроші повернутися хоча б частково. Довелося братися за переклад і видаватися в Росії).
Навіть скандально відомий Бузина на запитання, як живеться на гонорари, у відповідь гірко розсміявся.
"Гонорару на одне відвідування ресторану лише і вистачило. Живу на гонорари і зарплату в газетах. Вчора в "2000" написав, сьогодні напишу в "Сьогодні", а завтра – не знаю"...
Так, раніш я з нетерпінням чекав на книжковий форум, як справжнє й улюблене свято. Нині це свято нагадує похорон сподівань на краще життя, на справедливу владу і на заможну, Велику Україну…
Володимир Сиротенко (Вербицкий), для УП
