Остаточна перемога олігархічної ідеології

Четвер, 12 жовтня 2006, 15:53

Майже одночасно з призначенням на посаду секретаря РНБО Віталія Гайдука президент Ющенко ухвалив ще пару цікавих рішень.

Зокрема, він зліквідував НАК "Енергетична компанія України", що тримала разом всі державні акції українських обленерго та ТЕЦ.

А також підписав щойно схвалений Верховною Радою 400 голосами закон про управління об'єктами державної власності.

Першим рішенням президент фактично розв’язав руки урядові, а конкретно міністрові палива й енергетики Бойку в його намірах диверсифікувати приватизаційний процес щодо обленерго.

Себто швидше продавати залишки державних блокуючих пакетів так званих "конфліктних" об'єктів, - тих, де влаштовують одне одному "маски-шоу" такі пани, як Григоришин та Коломойський.

Ющенко розглядає племінного бика. Фото Миколи Лазаренка

І не поспішати приватизувати, але за рахунок підвищення тарифів на електрику спочатку покращити стан, а вже потім задорого продати решту обленерго, які, звісно, тоді відірвуть з руками й за гарну ціну.

Уже в цьому рішенні Ющенка можна побачити, що, принаймні, стосовно ролі підвищення тарифів в перерозподілі власності в одній частині енергетичної галузі у нього немає суперечок з урядом.

Тому образа на Ющенка в даному питанні, висловлена прем'єром Януковичем, може пояснюватись хіба що його не повним консенсусом із паном Бойком.

Але вже другим рішенням, себто законом про управління держвласністю, Ющенко повністю "компенсував" Януковичу всі моральні й інші "втрати", передавши урядові частину повноважень, що перейшли до нього з рук Кучми.

Виконано одну з важливих інновацій зміненої Конституції. Власне, президент просто був змушений погодитись із волею всіх без винятку фракцій парламенту.

Відтак, повний консенсус відбувся через передачу до рук уряду колишнього права президента створювати й реорганізовувати господарюючі суб'єкти держави, що розпоряджаються державною власністю від імені Українського народу.

Чи треба нагадувати, що до цих об'єктів належать всі національні компанії, якою була й НАК "ЕКУ", і якою залишається, зокрема, НАК "Нафтогаз України" та багато інших.

Таким чином, до рук Кабміну, з яким, на думку широкого загалу, начебто лише розпочато велику й системну боротьбу президента за реальну владу, віддано такі важелі, що всі решта нині майже не мають значення.

Зокрема, автоматично вирішується й питання про знамениту ДУСю, яку відверто хоче повернути до своїх рук колишній-нинішній міністр Кабміну пан Толстоухов.

Але якщо дотепер пан міністр мав очікувати на рішення з приводу законності указу про створення Держуправління справами й концентрації в ньому величезного господарства найвищих державних установ, то нині чекати нічого не треба.

Може, після такого царського подарунку і весь Кабмін, як той поштар Пєчкін, стане добрішим до президента, бо отримав "велосипеда"?..

Може, хоч в руках Толстоухова зсунеться з мертвої точки колишній проект Ющенка якщо не про "містечко влади" на дніпрових пагорбах, то хоча б ремонт Маріїнського палацу.

Але, вочевидь, важливіше, що тепер буде з НАК "Нафтогаз України" та іншими компаніями такого ж штибу, чиї статуси уряд має привести у відповідність до закону.

Чи взагалі вони надалі збережуться в теперішньому вигляді, чи їхня "реструктуризація" так само, як і у випадку з НАК "ЕКУ", але тепер вже рішенням Кабміну, а не президента, напряму вплине на стан і статус наданого їм в розпорядження державного майна?

І які "дочки" чи "внучки" цих державних монополій розберуть це майно в свій "посаг" у випадку різного роду цікавих пропозицій, або й пропозицій, від яких не можна відмовитись? І чиїх саме?

Тим часом уряд виконав свою обіцянку щодо встановлення нової ціни на український газ для населення, і таки своєю постановою запровадив її, знижену з 407 до 339 гривень за 1 тис. кубометрів.

Аж на два місяці... Але тепер до якої межі вона зростатиме в 2007 році – навіть не намагався прогнозувати.

Мабуть, тому що надалі цю ціну встановлюватиме вже ринок, а не "адміністративні" важелі, і ціна ця до собівартості видобутку, транспортування тощо не матиме жодного стосунку, а просто тяжітиме до європейської.

Адже зрозуміло, що, як і зерно останнього врожаю, не лише реекспортований, а саме здобутий в Україні газ найбільше прагне опинитися на ринку, де за нього платять "цивілізовані" кошти...

Навіть аби спростити стосунки з громадянами й зняти з себе відповідальність за постачання "дешевого" газу – урядові самому вигідніше якнайшвидше позбутись державної власності на всі установи, відповідальні за постачання газу населенню, оскільки газ цей все одно дешевше того, що можна продати за кордоном.

І схвалений закон про управління держмайном навіть спрощує це, дозволяючи велику різноманітність маніпуляцій з частками майна та його відчуженням.

А те, що під час втілення закону стосовно досі заборонених до приватизації об'єктів між урядом та претендентами на статус суб'єктів управління майном буде збережено консенсус інтересів ­– не викликає сумніву.

Ці сумніви прибрало голосування за закон всіх без винятку парламентських сил.

Ба, навпаки, нам ще пояснюватимуть, що приватизація в енергетичній галузі – це поповнення бюджету для отримання коштів на "інновацію". А також що в керуванні держмайном нарешті наводиться порядок.

Порядок буде не складний: будь-який об'єкт державного майна передається по ланцюжку спочатку одному міністру, а потім і будь-кому в управління. Так було й досі, але не внормовано на законодавчому рівні. Тепер це норма закону.

І нема жодних гарантій, що об'єктом такої передачі в управління не може бути газотранспортна система України цілком чи по шматках.

Та, власне, це стосується й залізниці, й інших заборонених до приватизації великих стратегічних об'єктів.

А як "блискуче" в цьому контексті виглядає намір голови Фонду держмайна пані Семенюк вдруге реприватизувати "Криворіжсталь" та управляти цим об'єктом від імені держави. Вгадайте з одного разу, кому буде довірено управління...

В будь-якому разі президент на ці процеси вже більше не впливатиме, принаймні офіційно. В цьому сенсі зовсім не зрозуміло, що, врешті-решт, отримає ІСД від перебування тепер в найближчому оточенні президента і в який спосіб через РНБО намагатиметься конкурувати з повноваженнями Кабміну.

Адже укази президента, або й механізм зупинки урядових рішень з подальшим спрямуванням їх до КС лише відтермінують швидке розпорошення залишків державного стратегічного майна. А точніше не розпорошення, а, навпаки, концентрацію й монополізацію, але вже приватну.

Натомість, на прикладі закону про управління державною власністю вже продемонстровано, як "працює" механізм президентського вето, якщо він не погоджений з партнерськими парламентськими силами.

В будь-якому разі дещо смішно виглядає тепер суперечка секретаріату президента з урядом Януковича щодо закону про Кабмін, та й щодо губернаторів.

Оскільки закон про управління держмайном і без них підвищує реальну роль уряду та, головне, його "ручного управління" понад всі межі.

Цей останній фактор, зрозуміло, загострює й актуальну нині проблему присутності в уряді міністрів від "Нашої України".

Принаймні, додає аргументів прихильності президента до збереження цих посад за "своїми" людьми. Якщо вони дійсно є "своїми" для нього, а не перетворяться в кращому разі на дах для урядових оборудок, а в гіршому - просто на людей урядової антикризової коаліції.

Ця дилема пояснює останні коливання щодо опозиційності як "Нашої України" в цілому, так і зокрема міністрів із їхнім особистим статусом. Хоча сумніви стосуються насправді лише того, як саме в межах уряду ці міністри можуть бути використані задля перспектив, на які впливати вже не здатні.

В той же час небажання прем'єра Януковича відпускати міністрів від "Нашої України" з Кабміну, і навіть його подяка їм за роботу, що так суперечить нещодавнім жорстким нагадуванням про дисципліну та "делікатні умови" співпраці на договірних засадах – теж має своє пояснення. І висловлена на другий день чергова образа такого небажання не відміняє.

Янукович не бажає, аби за допомогою створення в уряді кадрової прогалини, особливо щодо міністрів оборони та іноземних справ – його Кабмін був "підвішений" в питанні легітимності хоч би й на два місяці.

Це не лише ускладнить торги щодо бюджету всередині антикризової коаліції, які супроводжуватимуться ще й розподілом посад між ПР, СПУ та КПУ. Якраз тут все не так складно: додаткові посади для комуністів і соціалістів остаточно згуртують їх навколо антисоціальних кроків уряду й швидкої роздачі держмайна.

А от процедура узгодження з Ющенком кандидатів на вакансії "президентських" міністрів для Януковича неприємна тим, що в такий спосіб йому може бути нав'язано умови й вимоги конкуруючої корпорації.

Залишається дочекатися, чи за такої перспективи Янукович не віддасть перевагу вимогам "НУ" і Ющенка щодо включення Універсалу в коаліційну угоду – враховуючи, що Універсал не може завадити оборудкам з державною власністю.

А теперішні маневри "Нашої України" наврядчи створюють перспективу переформатування парламентської коаліції чи хоча б здійснення мінімальних обмежень для теперішнього уряду.

Втім, все це вже питання тимчасового й тактичного характеру, оскільки Верховна Рада тотально стала на шлях олігархічного ідеології подальшого розвитку країни. І конфігурація коаліції та уряду має значення лише для окремих промислово-фінансових груп.

Автор

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді