"Наша Україна" – від ферзя до пішака. Час міняти коней?

Середа, 18 жовтня 2006, 14:23

Незадовго перед останніми виборами один із лідерів "Нашої України" заявив, що "Наша Україна" – "як ферзь на шаховій дошці – куди хоче, туди й ходить".

Інші діячі "Нашої України" "точно" казали, хто стане прем'єр-міністром і хто – ні. Тепер із цього "ферзя" збиткується навіть Тарас Чорновіл.

Якби не повноваження президента, які ще залишилися в Ющенка, в "Нашій Україні" ситуація була б ще гірша.

Політична сила, не здатна до самооновлення, вмирає. Колись так вимерли динозаври – тільки через те, що мали замалу голову. Цієї голови було достатньо для того, щоб відповідати за травлення, однак не достатньо, аби адекватно реагувати на реальність.

Яка доля чекає "Нашу Україну", стане зрозуміло незабаром, під час з'їзду НУ, запланованого на 21 жовтня.

Невдачі "Нашої України" почалися не сьогодні, і не вчора. Всі, хто хотів бачити передумови цих невдач, бачив їх.

До таких наслідків призвело ніщо інше, як помилки самих діячів НУ. Перелічувати їх довго, але можна спробувати.

Після виборів 2002 року, що, можливо, вже забулося, в "Нашої України" вкрали перемогу. Тоді блок не зробив найпростіших речей. Наприклад, "Наша Україна" не зробила ухвалення пакету назрілих, значимих для суспільства законодавчих змін. Те ж саме і з оприлюдненням позиції Ющенка та "Нашої України".

Блок явно недовикористовує наявні інформаційні ресурси, майже не створює потравних інформаційних приводів. Більшовики (справжні, а не "парламентські") завозили "Іскру" зі Швейцарії. І нічого.

А "Наша Україна" досі не може донести свої позиції до більшої частини населення. Три роки тому УП писала, що так за Батьківщину не борються.

Натомість, в одному з тодішніх інтерв'ю Віктор Ющенко заявив: "Якщо ви називаєте спосіб, яким я можу дійти до будь-якого національного каналу, по будь-якій політичній або економічній темі, я готовий це зробити".

Насправді "Нашу Україну" стримують від перемоги зовсім не підступи влади. Головна причина цього – організаційна й кадрова яловість блоку.

Члени "Нашої України" щомиті демонструють готовність абищо святкувати, але не виявляють готовності працювати. З-поміж приведених Ющенком у Верховну Раду людей не з'явилося жодної нової людини, яка б підсилила блок. Однією з головних проблем "Нашої України" є невміння, а можливо – й небажання переконливо говорити з народом.

Значна частина політичної риторики "Нашої України" приблизно настільки ж хвилює дев'ять десятих населення країни, як чергова повінь на берегах Великих Африканських озер. Крайній егоцентризм – це спосіб думання більшості вітчизняних політиків, у тому числі опозиційних, які не намагаються зрозуміти те, що думають і відчувають інші. Зокрема, народ.

Президентська виборча кампанія 2004 року по суті була провальною. Лише в останній момент, десь із вересня 2004 року, вона отримала необхідну енергію, завдяки хаотичним, але односпрямованим діям і реакціям сотень тисяч ентузіастів та населення.

Процес створення "Нашої України" одразу після революції саме як бюрократичної партії був невіглаським і образливим для народу. Мільйони людей були готові записуватися в "партію Ющенка", і безкоштовно працювати в ній, однак партійні функціонери перевели цю велетенську енергію на пси.

Коли на початку 2005 року трапилася прикра пригода зі з'ясуванням справжньої освіти Романа Зварича, одного з міністрів-нашоукраїнців, партія і її почесний голова повелися цілковито безглуздо з точки зору громадської думки. Замість пояснення на кшталт "але ж бачите, який у нас розумний самоук, він більше не буде, пробачте маленьку слабкість", місце мали безглузді пояснення.

"Наша Україна" значною мірою відповідальна за призначення голів місцевої влади. Діячі "Нашої України" були, разом з іншими "помаранчевими" політиками, відповідальні за клімат, що склався між ними в особистих взаєминах.

Саме нашоукраїнці не завадили своєму шефові Ющенку зробити низку помилок, зокрема в налагодженні адекватного спілкування з пресою.

Під час виборчої кампанії "Наша Україна" вчепилася в президента як у свою єдину надію.

А між тим, лідерство президента у списку НСНУ лише довело б вкрай низьку якість організаційної політики президента. Ну що це за військо, де в бій завжди попереду (й наодинці) йде командир?

Восени 2005 року УП писала: "Якщо вже говорити про успіх НСНУ на виборах, то президент, замість того, щоб дозволяти, щоб хвіст крутив ним, може сам "крутнути" цим "хвостом". Але один раз, щоб вистачило. В НСНУ ще є кілька людей, які не викликають алергії серед населення. Піднявши їх і опустивши решту... президент ще може допомогти своєму дітищу. Найголовніше – без ризику для себе і для стабільності влади в Україні".

Більш невдалої виборчої кампанії, ніж у НУ в 2006 році, важко знайти в анналах світових виборів.

Блок робив одразу дві справи. З одного боку закликав "не зрадити Майдан". Одночасно його чільні речники публічно наголошували, що швидше сядуть в один уряд з Януковичем, ніж з Тимошенко.

Краще розлякати свій електорат, ніж підкресленням можливості союзу з Януковичем, НУ не могла. По суті, політичні фобії кількох чоловік, і то лише завдяки тому, що їх було оприлюднено, загубили виборчу кампанію.

Однак попри всі ці маневри, по старій Майданній пам'яті цілих 14% населення проголосували за НУ.

"Нашу Україну" добив "коаліційний процес" – сеанс безкінечного політичного стриптизу й показового виставляння на всезагальний огляд власних вавок.

Ще чотири місяці тому 70% населення хотіли помаранчевої коаліції. А чого хотіла "Наша Україна" – незрозуміло.

Було зрозуміло лише, чого не хотіла – Юлії Тимошенко на чолі уряду. Всі нескінченні "входження і виходження з переговорного процесу" остаточно дістали українців. Важко було не бачити, що у цей час відбувалося політичне самогубство учасників "коаліційного процесу".

Юлія Тимошенко тоді сказала, що "діячі з "Нашої України" схожі на мавпу з гранатою". Діячі не повірили. Проте граната вибухнула 6 липня.

Як результат – в результаті ексгумації Януковича під надзвичайно серйозну загрозу поставлено головні здобутки Помаранчевої революції. В тому числі й найважливіше питання – національна безпека українського народу.

Попри таку свою велетенську провину, окремі діячі "Нашої України" помітно втрачають зв'язок із реальністю. Між тим, за словами Бісмарка, для політика і його справи – це смерті подібно.

Нині голова політради "Нашої України" Роман Безсмертний оголошує створення "конфедерації". Де цю назву відкопав учитель історії Безсмертний – можна тільки здогадуватися. Схоже, в останніх десятиліттях існування Речі Посполитої.

Хоча за такою назвою після з горем навпіл проведеної антифедералістичної кампанії піде мало який виборець "Нашої України". Між тим, в Україні забагато поганих політиків, але явно бракує істориків.

Українські політики і, до речі, Янукович, досі не розуміють логіки спілкування з населенням.

Між тим, усе дуже просто. Народ чекає простих і ефективних рішень. Якщо немає ефективних рішень, то хоча б просто швидких і однозначних реакцій на проблемні ситуації.

Скажімо, президент Грузії Михайло Саакашвілі скоротив з 13 до 2 тисяч кількість даішників. Запхав у двоповерховий будинок адміністрацію президента, яка раніше ледь влазила в сім поверхів.

Оприлюднив у ЗМІ мобільні телефони всіх міністрів (щоб не відривалися від народу) і наказав їм їздити на роботу в метро (для того ж). Вигнав генерала Генштабу, який не встиг за 15 хвилин після оголошення тривоги о 5 ранку добратися до Міністерства оборони.

Результат – стабільна підтримка Саакашвілі в Грузії становить 60%. І це після трьох років президентства.

Якщо спостерігати за діями "Нашої України", невідступно переслідує відчуття, що "дорогий" Леонід Ілліч таки мав рацію, стверджуючи, що "кадри вирішують усе". Здавалося б, чого дивуватися – у постгеноцидному суспільстві важко знайти потрібні кадри.

Цей аргумент міг би спрацювати для вирізаного народністю хутту села народності тутсі. Однак це не може стосуватися все ще 46-мільйонної країни.

В Україні, зокрема в регіонах, є безліч людей, здатних головою пробити стіну. У тому числі й у переносному сенсі.

Саме тому актуальний вислів одного досить популярного давнього грека – хто навчиться керувати собою, керуватиме світом. "Нашій Україні" нарешті потрібно почати з себе – навчитися керувати собою. Про це УП, до речі, теж писала.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді