Володар конституційної реформи

Понеділок, 30 жовтня 2006, 13:49

У своєму нещодавньому інтерв'ю провідному українському тижневику Верховний представник ЄС зі спільної зовнішньої політики та безпеки Хав'єр Солана, відповідаючи на запитання, хто є головним в Україні, заявив дослівно таке: "...прем'єр-міністр відповідає за виконання управлінських функцій".

У контексті нинішньої політичної ситуації така позиція високопоставленого європейського чиновника є знаковою.

Наївними виявилися й сподівання авторів конституційних змін щодо того, що політреформа зразка грудня 2004 року змінить традиційне уявлення громадян про те, хто в нашій державі головний – підтвердженням чому є соціологічні дані.

Перехід великої частини розпорядчих повноважень від президента до прем'єр-міністра, хоча й був неоднозначно сприйнятий вітчизняними політиками та пересічними громадянами, таки вніс зачатки логіки парламентської демократії в систему поділу влади в державі.

Інше питання, що сам текст конституційних змін писався поспіхом, під інший політичний сценарій, і за старою українською звичкою, ідея була спаплюжена виконанням. І мають рацію ті, хто вважає, що прийнята на піку революційних пристрастей конституційна (політична) реформа потребує завершення.

За останній місяць тема завершення, перегляду або оптимізації – в залежності від того, що вкладати в це поняття – конституційної реформи набула нового дихання.

Дійшло до того, що колишній координатор більшості у Верховній Раді, а нині – член Вищої ради юстиції Задорожний, підрахував за відомою тільки йому методологією кількість прихильників і противників відміни конституційної реформи від 8 грудня 2004 року в Конституційному суді.

За його даними, 12 з 18 суддів готові відмінити реформу. Про можливі шляхи такої відміни наразі промовчимо, натомість ризикнемо припустити, що така думка була висловлена з метою дискредитації президента України, оскільки, за поширеною в суспільстві думкою, Конституційний суд України перебуває на постійній службі у глави держави.

Так, це здається лише "на перший погляд", але при більш детальному розгляді заяв шанованих і не дуже політиків старої гвардії видається дивним, що Віктор Андрійович Ющенко, який, за словами цих самих панів, втратив весь свій рейтинг, намагається відмінити конституційну реформу.

Президентові сьогодні вистачає роботи з налагодження конструктивної співпраці з урядом і дедалі більше – рятування ситуації в країні від наслідків його діяльності. Та й політичний момент не сприяє зміні Конституції за смаком президента, навіть якби в нього з'явилося таке бажання.

Водночас, Віктор Федорович Янукович "слушает да ест". Устами його партійних спікерів неодноразово завуальовано озвучувалася теза про необхідність скасування конституційної реформи в її нинішньому варіанті.

Паралельно з цим відомий у широких (і не дуже) колах юрист Лавринович, який нині очолює юридичне управління секретаріату уряду, отримав недвозначну вказівку від свого шефа розробити законопроект з "оптимізації" діючого варіанту Основного Закону, що на практиці може вилитися у банальний план скасування прийнятого в період помаранчевої революції закону.

А тепер, як то кажуть, по полицях. Найпалкішою прихильницею "скасування політреформи" продовжує залишатися Юлія Володимирівна Тимошенко, яка переконана у своєму президентстві в 2009 році.

Недитячі амбіції та ласкавий шепіт оточення значно зменшують можливості лідерки БЮТ адекватно реагувати на поточні події.

Отож, у цьому сенсі вона сильно програє тому ж Януковичу і до 2009 року, за допомогою групи зацікавлених осіб та надзвичайно нав'язливої популістської риторики на кшталт повернення заощаджень Ощадбанку СРСР громадянам та реприватизації (читай – експропріації) великих підприємств, може втратити левову частину свого рейтингу – до речі, як свідчить соціологія, Тимошенко вже втратила близько 5% зі свого електорату.

Та й, якщо бути до кінця відвертим, здатність БЮТ генерувати якісні законодавчі ініціативи також викликає серйозний сумнів.

Як показує практика, для того, щоб в Україні провести хоча б якусь реформу, потрібно її не лише ініціювати або підтримати – треба очолювати цей процес від початку й до кінця. Саме тому сьогодні функціонери Партії регіонів, які входять до оточення прем'єра, уважно придивляються до дій Банкової в питанні підготовки змін до Конституції.

Активно критикуються окремі ініціативи в частині регламентування взаємовідносин президент–уряд, знову ж таки активно проводиться теза про те, що Віктор Андрійович намагається реанімувати махровий кучмізм.

На цьому фоні Віктор Федорович подається як ідейний натхненник демократії європейського зразка й послідовний прихильник посилення місцевого самоврядування та підпорядкування місцевих державних адміністрацій радам.

До цього треба додати ще кілька "мазків".

По-перше, після призначення Януковича на високу посаду загострилися суперечності в самому донецькому таборі, який до цього часу слугував еталоном монолітності політичної партії за умови повної відсутності ідеології як явища.

Фінансова складова партії вимагає більш виважених кроків і орієнтації на економіку. В той час як прем'єрові дуже сподобалося грати в політику. Капітал Януковича – політичний досвід, впізнаваність і серйозна електоральна підтримка, які він може спробувати конвертувати в повноваження вже у 2009 році.

Для цього йому треба переконати своїх грошовитих друзів у тому, що сильна президентська посада зі старими (до 2006 року) повноваженнями є головним інструментом подальшої експансії донецького капіталу на всю територію неньки-України й поза її межі.

Такий собі об'єднавчий стимул, який дозволить Вікторові Федоровичу і надалі грати свою партію.

Ситуація з ціною на газ, тарифами на послуги житлово-комунального господарства та експортом зерна є проблемою для глави уряду.

Від сьогоднішніх дій міністрів кабінету Януковича в першу чергу виграють ліві популісти – КПУ Симоненка та ПСПУ Вітренко. І хоча такі тенденції не ще підтверджуються соціологічними дослідженнями, проте реальність цього дуже висока.

Ці маргінали наберуть політичних балів на діяльності нинішнього уряду, а комуністи, на додачу, дістануть можливість шантажувати регіоналів в парламенті.

У цій ситуації не факт, що захмарний рейтинг партії Донбасу зберігатиметься й дасть змогу безмежно довго грати першу скрипку та тримати Януковича прем'єром із нинішніми повноваженнями, тим паче – після 2009 року.

Повернення Основного Закону у дореформний стан потрібна Януковичу ще й тому, що посада прем'єра, хоча й не друга в державі, але й не перша, і цитата з інтерв'ю Хав'єра Солани на початку статті є цьому прямим підтвердженням.

Хоч би як там було, але положення Основного закону "Кабінет Міністрів у своїй діяльності відповідальний перед президентом України" зводить нанівець усі мріяння прем'єр-міністра.

А додаймо до цього ще й останні події з заслуховуванням президентом звітів про діяльність міністрів та й самого Віктора Федоровича.

І це при тому, що президент не несе ніякої відповідальності за соціально-економічний стан у країні – одне з останніх соцопитувань Центру ім. Разумкова засвідчило, що близько 60% громадян покладають відповідальність за соціально-економічну ситуацію в країні на уряд.

Тому "широке обговорення" теми скасування конституційної реформи, бажано із залученням експертного середовища, та звинувачення президента в ревізіонізмі дозволяє прем'єрові надовго "перевести стрілки" на більш абстрактну тему, ніж опалення, соціальні виплати та вступ до ВТО.

Рейтинг Віктора Федоровича дозволяє більш ніж серйозно дивитися на календар і прагнути більшого.

Насмілимось припустити, що прем'єр не уявляє себе президентом, який зосередився на аналізі листів виборців. Ні, не така це людина. Для нього важливі повноваження і ще раз повноваження.

А для цього треба усього лиш довести до абсурду запропоновані президентом зміни до Основного закону, причому зробити це "під шумок" розмов про бажання президента ревізувати конституційні зміни.

Потім мобілізувати власні ресурси донецького походження, а потім просто запропонувати свій варіант "нової" Конституції, яка включатиме всі (старі) положення Конституції часів Кучми.

Хитра, однак, тактика.

Що ж, на даний момент всі політичні сили погоджуються з необхідністю завершити розпочату конституційну реформу, а ось далі їхні наміри суттєво розходяться.

Не викликає сумнівів і той факт, що система місцевого самоврядування і державна влада на місцях потребують реформування з врахуванням змін у виборчій системі та назрілою адміністративно-територіальною реформою.

Проте під соусом вдосконалення моделі державного устрою більшість політиків-важковаговиків розраховують проштовхнути проекцію власного бачення майбутнього в нашій державі, яка дуже нагадує підхід Леоніда Даниловича.

При цьому будь-які спроби внести справді корисні та "оптимізуючі" зміни всіляко спотворюються і блокуються.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!