Життя в приваті

80 переглядів
Вахтанг Кіпіані, Еженедельник Фокус, для УП
П'ятниця, 6 жовтня 2006, 11:24

Геннадій Боголюбов – один із найбільш непублічних українських мільярдерів.

Співвласник групи "Приват" в ексклюзивному інтерв'ю розповів, що, на відміну від свого найближчого друга і бізнес-партнера Ігоря Коломойського, не любить футбол, уже багато років не бачився з Юлією Тимошенко і про те, чому в Сергія Тігіпка не склалася політична кар'єра.

Чому за багато років підприємницької діяльності ви дали всього одне інтерв'ю? З чим пов'язана ця закритість, котра, в принципі, не характерна для української олігархії 90-х?

— Мене взагалі ніколи активно не розпитували, а самому пропонувати свої послуги...

Мені, наприклад, здається не дуже етичним, коли люди, котрі чогось досягли в житті, розповідають про своїх дружин, собак, будинки, яхти і про решту. Специфіка нашого бізнесу — побудова нашої компанії – не дуже передбачає публічність. Я не відчуваю, що нам це потрібно.

А неучасть групи "Приват" у публічній політиці? Це інтуїція чи розрахунок?

— Бізнесу як такому зв'язок з політикою, може, й не заважає, а скоріше допомагає. Але ми завжди позиціонували себе як структуру поза політикою — і це нам допомагало.

Може, у короткостроковій перспективі ми в чомусь і програвали, але в стратегічних питаннях — завжди виявлялися у виграші. Спочатку, напевно, це було інтуїцією, а тепер стало нашою політикою.

Вам не було заздрісно, що, наприклад, у пана Пінчука була своя фракція у Верховній Раді "Трудова Україна", у пана Суркіса — соціал-демократична фракція і партія, в Ахметова — Партія регіонів і свій прем'єр-міністр, а у "Привата" нічого…

— Не було.

Як ви можете оцінити досвід ходіння в політику великих українських бізнесменів? Він, скоріше, позитивний чи негативний? Або в кожного свій?..

— Логіка говорить, що спочатку ти хочеш грошей, а потім влади, або влади, а потім грошей... Тобто змусити себе заспокоїтися і бути задоволеним тим, що є, не кожен може.

Я, наприклад, не почуваю себе комфортно в політиці, нічого в ній не розумію. І я впевнений, що керувати дистанційно будь-якими фракціями або політичними діячами — це, по суті, неможливо. Потрібно самому йти туди, займатися цією справою. А я до цього ніколи не був готовий, а зараз не хочу навіть думати про це.

Про "Приват" пишуть — замість того, щоб купувати депутата, фракцію або виборчу кампанію, ви купуєте конкретне рішення. Якщо говорити начистоту, вам доводиться мати справу з політичними лобістами в парламенті або в якихось інших структурах влади?

— Іноді доводиться.

Так було в колишні роки чи зараз теж?

— Зараз теж.

Один із політичних коментаторів у статті про групу "Приват" написав: "У 2004 р. в риториці лідерів групи стали звучати помаранчеві нотки". Чи правда, що ви тоді поставили на Ющенка?

— Ми взагалі ні на кого не робили ставок. "Приват" як велика бізнес-структура апріорі ніколи не може кого-небудь підтримувати. Політично ми ні на кого не орієнтовані. Тим більше, ми за визначенням ніколи не можемо підтримувати опозицію або бути в опозиції. Ми ж банк, промислова група.

Але в людей, що працюють у компанії — власників, акціонерів, менеджерів і так далі — в кожного є свої симпатії й антипатії.

Якщо подивимося на наших регіональних представників, то один — депутат облради від Партії регіонів, інший — від Блоку Юлії Тимошенко. У 2004-му керівник однієї з наших компаній ходив на наради до Кучми й Медведчука, а всі його співробітники закривали офіс і йшли на Майдан із прапорами і бутербродами...

Кожен сам визначається політично, але в компанії завжди була своя ідеологія. Вона полягає в тому, що ми готові працювати з будь-якою існуючою владою.

У квітні 2005 р. Юлія Тимошенко, чи то жартома, чи то всерйоз сказала одному з інформагентств, що розглядає вашу кандидатуру на посаду глави Дніпропетровської облдержадміністрації. Наскільки це було реально?

— Це, звичайно, був жарт. По-перше, Тимошенко жодним чином не могла всерйоз розглядати мою кандидатуру. По-друге, я себе ніколи в житті не бачив на державній посаді.

І ця ситуація є ілюстрацією до того, що я сказав перед цим, — тобто коли зв'язуєш свою позицію і себе з якимись політичними силами і напрямками, тоді вже слова перестають бути жартами, і в такому варіанті є поле для яких завгодно домислів…

Вашої реакції не було…

—Я навіть не чув про цю її заяву!

— А в принципі ви підтримуєте відносини з землячкою?

— З Тимошенко в нас немає ніяких взаємин. Юлію Володимирівну я бачив останній раз ще тоді, коли вона жила в Дніпропетровську і керувала корпорацією "Український бензин". Тоді вони з Лазаренком разом працювали. Згодом у нас була одна чи дві зустрічі, але вони носили офіційний характер.

А після того, як вона пішла в опозицію, і коли її стали переслідувати, у нас не було можливості з нею спілкуватися. Коли вона прийшла у владу — теж спілкуватися було складно, тому що вона дистанціювалася від усього бізнесу.

Її тим часом завзято називають лобістом "Привата"...

Це знову ж наслідок нашого невходження в політику. У свій час це було вигідно ще одному видному дніпропетровцю — пану Пінчуку.

Йому було вигідно зв'язати позицію Тимошенко навколо Нікопольського феросплавного заводу з нами, щоб одержати протекцію від Ющенка, який у цей час був у конфлікті з Тимошенко. Її звинуватили в тому, що вона лобіювала наші інтереси. Хоча насправді цього не було.

А от дворічна діяльність нинішньої влади вас задовольняє? Очікавання здійснюються?

— От тут хочеться чіткіше сформулювати відповідь. Спочатку в мене були великі очікування, а потім, коли я придивився до роботи влади, зрозумів — могло бути і гірше.

Уряд Віктора Януковича і "Приват". Чи беруть вас до уваги як реальний фактор економічної системи, чи є проблеми?

— Можу сказати, що мені не подобається — ситуація з поверненням ПДВ. З приходом Миколи Азарова як віце-прем'єра все стало так, як до Помаранчевої революції. За ці півтора року в нас була повна взаємодія з податковою адміністрацією.

Ми зобов'язалися платити податок на прибуток у рамках, визначених угодою, а податкова повинна була повертати нам вчасно ПДВ, не "вантажити" зайвими перевірками. Зараз все змінилося: старе зруйнували — нове ще не створили.

Ви просто чекаєте? У вас буддистський підхід чи ви намагаєтеся якось вирішити це питання?

— Буддистський…

Але в якийсь момент навіть смиренні буддисти беруть у руку ціпок і…

—Такий момент ще не настав.

КОЛОМОЙСЬКИЙ — ДРУГ І МАЙЖЕ РОДИЧ

Я звернув увагу, коли говорять про "Приват" — називають прізвище Ігоря Коломойського. Знак рівності ставлять між ними. В одній з версій списку найбагатших людей України статки вашого партнера досягають нібито $2,8 млрд., а ваші — $2,4 млрд. Чи так це?

— Що стосується мільйонів і мільярдів, рейтингів і місць — мені важко давати цьому оцінку. Ігор Коломойський по суті своїй лідер. Він один із найрозумніших і найталановитіших бізнесменів, яких я коли-небудь, зустрічав. І так вийшло, що його популярність призвела до того, що його сприймають як обличчя групи "Приват".

На початку нашої діяльності, що було давно — у 1991 р., бізнес у Дніпропетровську починала "чудова п'ятірка". Але зараз нас залишилося тільки троє, і ми абсолютно рівні партнери у всіх проектах.

Проект починали ви, Коломойський, Олексій Мартинов, Милославський…

—Він помер.

Що ви можете сказати про цю людину?

— Леонід був так само гарний хлопець, молодий, симпатичний житель Дніпропетровська, з яким ми разом створювали "Приватбанк"…У нього було хворе серце. І коли йому було 37 років — раптово помер. Я ввечері з ним розмовляв, а вранці довідався, що він помер.

А п'ятий? Це Сергій Тігіпко?

— Так, він був таким, як і всі ми.

Інакше кажучи, Тігіпко був не просто найманим менеджером.

— Він спочатку був найманим менеджером, потім став акціонером, а потім, коли пішов в уряд, ми викупили його частку.

Ви вважаєте, що він успішно працював в уряді й у парламенті?

— Сергій — мій друг. Я вважаю, що його роль у становленні групи "Приват" неоціненна, тому коментувати його політичні успіхи... Я не політик... Але, якщо робити загальну оцінку, то Тігіпко в політиці — так, можливо, якісь у нього були недоліки, але, якщо порівнювати з усіма іншими, він був не найгіршим.

Більш того, я вважаю, що його людські якості, у моємо розумінні, позитивні — і, можливо, тому в нього в політиці нічого не вийшло.

Когось захоплює, а деяких обурює завзяте позиціонування "Привату" як регіональної фінансово-промислової групи. Для чого це кокетування?

— Так склалося історично. Я називаю себе "регіоналом" за двома факторами: за місцем народження і за місцезнаходженням головного офісу. Мій будинок у Дніпропетровську, але останнім часом мені доводиться багато подорожувати. Ігор Коломойський живе в основному за кордоном.

Пишуть у пресі, що ви усі живете за кордоном?

Мартинов узагалі увесь час проводить у Дніпропетровську. А я живу усе більше між Дніпропетровськом і Києвом.

Яке коло вашого спілкування?

— Я в бізнесі, у нових проектах більше шукаю цікавих партнерів, ніж гроші.

Як кажуть люди, що знають і вас, і Коломойського — ви дуже різні: він весь такий гучний, великий, з копною волосся…

—А я, виходить, дрібний, тихий і лисий…(сміється)

Як ви уживаетесь?

— З Коломойським ми зустрілися більше 15 років тому. Спочатку була сильна дружба. А на базі цієї дружби виник бізнес. У нас такий цікавий симбіоз, сам не до кінця розумію як так вийшло — це не бізнес-стосунки, це більше, ніж дружба.

У нинішній українській політиці головний шлях для зближення інтересів — це стати кумами. Євреї навряд чи хрестять дітей один одного…

—У нас є свої єврейські традиції. І я, грубо кажучи, "хресний батько" сина Коломойського. Хоча такого слова в іудаїзмі не існує, є інше поняття — сандак. Отож, я сандак його сина.

Виходить, що ви поріднилися.

— Ну, так.

— Ви часто бачитеся?

— Останнім часом наше спілкування відбувається в телефонному режимі. Але іноді ми зустрічаємося в неформальній обстановці.

— Раз на місяць?

— У нас немає певного графіка. Елементами групи "Приват" — різними секторами — керують різні менеджери. Ми з Коломойським не займаємося бізнесом, ми займаємося політикою, стратегією.

Ви за типом темпераменту так само холерик, як і Коломойський?

— Ні. А які бувають темпераменти?

— Холерики, сангвініки, меланхоліки, флегматики.

— Я дуже спокійна людина, ніколи не кричу, дуже складно знайти когось, кого я вилаяв…

А лайливі слова вживаєте?

— Я їх уживаю як будь-який нормальний чоловік у якійсь тісній компанії. Намагаюся цього не робити ні при жінках, ні при журналістах, ні в будь-якій офіційній компанії. Але, в принципі, вважаю себе досить твердою людиною, хоча зовні це, можливо, й не видно.

Політолог і депутат від БЮТ Дмитро Видрін у свій час шокував усіх цитатою з Коломойського: є два непохитних принципи – ніколи не платити податки й не повертати борги. Це дійсно так?

— Упевнений, що таких принципів немає. І я впевнений, це не слова Ігоря.

Відповідно до рейтингу польського журналу Wprost, Рінат Ахметов має статок більший, ніж у Коломойського, на мільярд доларів. Прізвища Боголюбов у списку найбагатших східних європейців немає взагалі. Це пов'язано з вашою таємничністю? Або це просто недоліки оцінки?

— Я не знаю, наскільки багатий Ахметов, і, якщо чесно сказати, не знаю, наскільки ми багаті.

Але хіба не цікаво знати загальну оцінку, прикидку — скільки я коштую…

Це складне запитання й не для сьогоднішнього інтерв'ю. А, насправді, знаєте, — я не дуже забобонна людина, але мені не хотілося б у житті прийти до такої ситуації, коли я врешті-решт дізнаюся про свою ціну. У прямому й переносному значенні. Тому на ці запитання відповідати не хочу. Нехай журнали пишуть.

Але вас не ображає, що вас ставлять на сходинку нижче, ніж вашого партнера Коломойського? Або взагалі ігнорують.

— Мене радує, коли взагалі не згадують. Я вважаю, це не зовсім коректна практика, влаштовувати якісь "чемпіонати світу" — у кого скільки грошей... Це все дуже суб'єктивно.

Багата людина, і скільки в неї грошей — це різні речі. Я зустрічав дуже багатих людей, але вони насправді бідують — вони не розуміють, як потрібно витрачати гроші. Тому мені, наприклад, усі ці публікації заважають по-справжньому відчути себе багатою людиною, заважають жити. Якби про мене зовсім не писали — я був би щасливий.

На сайті Дніпропетровської єврейської громади зазначено, що ви її президент і меценат. Ви прийшли до віри вже дорослою людиною чи це сімейна традиція?

— Я народився і виріс у Дніпродзержинську. У родині, м'яко кажучи, не дуже заможних людей. Мій батько рано помер, ми залишилися з мамою, було дуже непросто жити, і місто такей специфічне – нікому було навчити єврейського життя. Я вперше потрапив у синагогу, коли мені було вже 33 роки.

Традиції невіддільні від віри. А одна з найважливіших єврейських традицій — це допомога нужденним. Я теж почав з цього, хоча по молодості й був войовничим атеїстом. А наразі я й не став дуже релігійною людиною, але віру вже не заперечую.

ФУТБОЛ ВІД ЛАЗАРЕНКА

— Багато олігархів, поряд з меценатством, ще купують футбольні клуби. Чому "Приват" не активний у цьому плані?

— Чому? Нам належить футбольний клуб "Дніпро"...

Питання в тому, що "Шахтар" і Ахметов — це "близнюки-брати", а "Приват" і "Дніпро" живуть окремим життям…

—Окремим. Я поясню. Все дуже просто. Для того, щоб жити "спільним життям" — потрібно любити футбол. Ахметов, Суркіс — вони до незтями люблять футбол. Вважаю, що ці люди для своїх клубів і для футболу України роблять дуже багато. Заробляючи гроші в одному місці, вони інвестують у клуби, і сотні тисяч людей одержують задоволення.

Ми ж прийшли в "Дніпро" не через любов до спорту. У певний момент комусь потрібно було підхопити падаючий клуб, що знаходився у фінансовій ямі. До того ж, нас, за великим рахунком, змусив цим займатися Павло Лазаренко, тодішній голова області.

— Перерву вас на хвилину. Чи зберегли ви відносини з Павлом Івановичем?

З Лазаренком відносин на сьогоднішній день немає жодних. Хоча, звичайно, вони були, відмовлятися від них немає жодного сенсу. У Дніпропетровську були часи, коли неможливо було займатися жодним видом бізнесу, не маючи відносин з Лазаренком. Але після того, як він пішов з бізнесу і з політичної арени — жодних відносин уже немає і не може бути.

— А вам його не шкода — людина сидить за ґратами?

— По-людськи шкода... Але, з іншого боку, мені, здається, якби він не сів там — сидів би тут. І невідомо, де йому було б краще, а де гірше.

У мене з ним не було тривалого спілкування, щоб давати йому характеристику. Десять років змінюють будь-яку людини, тим більше — такі десять років.

— Якщо повернутися до футболу…

—Я футбол не дуже люблю. Як звичайний громадянин, звичайно, вболівав, коли Україна грала на європейському чемпіонаті. Я їздив у Німеччину, надягав форму збірної, свистів…

Що, і в дудку дуділи!?

— Ні, у мене не було дудки! Але я переживав... А от Коломойський — більший фанат цієї справи. Тому всі питання з футболу — до нього.

Я в минулому був професійним спортсменом. Майстер спорту з плавання. Але зараз я вже не в тому віці, щоб займатися спортом. Я займаюся фізкультурою.

А фізкультура — це теніс, так?

— Ну, якби в мене була можливість постійно грати в теніс, я б грав, а так виходить — від нагоди до нагоди. Іноді мене запрошують на аматорські турніри або ми самі їх організовуємо.

Це відкриті турніри?

— Ні, це закриті турніри, на які запрошуємо приємних людей, бізнесменів, банкірів. Всього 150-200 осіб.

А де вони проходять?

— Я, наприклад, граю в рамках української асоціації аматорів тенісу в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві. Я особисто є патроном двох турнірів — один з них проводить кіпрська філія "Приватбанку", а другий — у Хорватії.

— А хто з української еліти вміє тримати ракетку? Я чув, що Микола Томенко грає...

— Томенка ми не запрошуємо. Янукович грає в теніс. Дуже активно.

— А ви з ним не кидали м'ячі?

— Ні. Ахметов, начебто, теж тенісом займається, але я з ним теж не грав.

А що за людина Рінат Ахметов?

— Я до нього ставлюся з великою повагою. Це людина, що не кидає слів на вітер.

У нього є якісь політичні перспективи? Кажуть, що прийде час, коли Янукович піде, і його місце займе Ахметов.

— Ми не займаємося політикою, тому мені складно давати оцінки. Якщо ви мене запитаєте як простого громадянина України, я вважаю, що немає в нього цих перспектив, і нема сенсу йому навіть намагатися ці перспективи створити.

ЯЙЦЯ ДЛЯ ПУТІНА, ГРОШІ ДЛЯ ЮЩЕНКА

Російський олігарх Віктор Вексельберг, з яким у вас є спільний бізнес, подарував Росії (читай — Путіну) унікальну колекцію яєць Фаберже. А от ви ходили до Ющенка, але, по-моєму, нічого не подарували?

Не подарував. Був би в нас Путін — можливо, і нам довелося б що-небудь дарувати…

Повідомляли, що група "Приват" візьме участь у створенні "Мистецького Арсеналу" — проекті, що патронує сам глава держави, з відновлення святинь у Батуріні тощо. Усе ж таки довелося вкласти в загальну скарбничку чи змогли уникнути?

Не змогли.

Ви вважаєте правильним те, що Президент України особисто займається фандрайзингом?

— Скажімо так, я не знаю, правильно це чи ні — але без Президента нічого не буде. Обов'язково повинен бути хтось, хто буде душею цієї справи. Правда, фонди вони підняли, але от Батуріна, або як там його, немає…...

Шкода грошей?

Ні.

Відомо, що у вас двоє дітей…

—Так. Син ще маленький, а дочка закінчує навчання в Київському інституті міжнародних відносин.

— Вона буде працювати в "Приваті"?

— Не впевнений. Вона живе в рамках своїх бажань. Якби вона вибрала Англію або ще якусь країну, вона б там навчалася, але вона вирішила навчатися в Києві. У нас із нею дуже демократичні взаємини, і вона сама вправі вибирати собі напрямок роботи.

Інші статті автора: http://kipiani.org/

powered by lun.ua
Кулик vs оточення Порошенка. Хто і що стоїть за підозрами Гонтаревій, Ложкіну та Філатову
Трудові мігранти. У яких державах українцям працювати вигідніше
Зелений наступ: як позачергові вибори змінять іспанську політику
Передмістя наступає на Київ. Як вирішити транспортну проблему міст-супутників
Усі публікації