Підготовка до зими: не газом єдиним, а й політичним шоу

Субота, 11 листопада 2006, 14:13
Заявою про намір схвалити на з'їзді як одну з програмових засад партії ревізію конституційної реформи "Наша Україна", за всіма законами жанру, привернула громадську увагу власне до свого наступного зібрання.

Всі інші внутрішні проблеми НСНУ вже просто набридли суспільству. І хоча від її остаточного рішення, скажімо, про опозиційність, дещо залежить – але громадська думка готова до будь-якого повороту.

Питання про роль президента також не останнє, але в іншому сенсі: чи порушить він 103 статтю Конституції, офіційно очоливши політичну партію та тим самим давши додатковий привід коаліції вимагати скасування його посади чи імпічменту...

Але таке рішення "Нашої України" знов поверне її до оборони, а не наступу.

Натомість, декларація щодо ревізії реформи, навпаки, дає НСНУ змогу хоча б випередити конкурентів у конституційних перегонах.

Але не більше.

Конституційні ігри

Сама по собі перспектива ініціювання в Конституційному суді скасування політреформи наразі аж ніяк не виглядає питанням поточної політики.

КС досі навіть подання про своє право переглядати Конституцію не розглянув, як, втім, і жодного іншого питання, включаючи вже нові подання президента на рішення Кабміну.

Там навіть не вважають за потрібне реагувати на закиди Мороза, що хтось чинить тиск на Суд – мовляв, який тиск, коли нема конкретних розглядів справ.

Тож, коли дійде до можливого запиту про закон 2222, всі реальні політичні процеси підуть далеко вперед. Дехто навіть вважає, що тим часом можуть відбутися нові вибори...

Це тим більш очевидно, що зацікавлені учасники процесу насправді нікуди не квапляться.

Президент створив конституційну комісію терміном дії на півтора-два роки. Лідер КПУ Симоненко ініціює зовсім новий текст Конституції, ймовірно – вже без посади президента, що, за будь-яких умов, вимагає схвалення такого закону на референдумі.

Партія "Пора" взагалі пропонує скликання Конституційної асамблеї... Натомість прем'єр Янукович покладається на конституційну комісію, але вже парламентську, а не президентську.

Себто люди готуються до тривалої і, як нині здається, запеклої боротьби. Хоча сама наявність такої кількості різноманітних пропозицій на старті заздалегідь обіцяє, що все знов повернеться до чергового "пакету" – як не за процедурою, то за змістом.

Але є й небезпека, що, окрім власних повноважень, вони ще заходяться переписувати розділ про громадянські права й взагалі про засади існування держави – там, де про мову, унітарність та іноземні бази. Ото вже буде справді національна небезпека...

А тим часом українцям все одно треба звикати жити в політичній "мильній опері", яку розпочала конституційна реформа. Такий вже принцип дії цього "роззосередження влади".

Сьогодні серія про заяву уряду – завтра про відповідь президента. Потім ухвалення закону – і за тиждень вето. І це лише кращий варіант – такий собі "мексиканський серіал" про "шлюби", "сімейні сварки" та загублених в минулі часи "діточок".

Гірший варіант "російського серіалу" про "ментів" та "бригади": сьогодні справа МВС, завтра – СБУ, потім – МО проти ГПУ, ГПУ проти "помаранчевих шулерів", МВС проти синьо-білих "бандитів" тощо...

От на цю "музику" накладеться ще й ґвалт з приводу конституційної реформи.

Дожити до весни

Весь цей гармидер має дозволити нашому істеблішментові – всім владним гілкам та опозиції – проскочити на хвилі гучних суперечок один-єдиний реальний критичний момент. А саме – зимовий пік народної реакції на комунальні платежі.

Якою буде ця реакція в січні-лютому – нікому не відомо.

Є три варіанти: зростання протестів з активними діями, пасивна протидія у вигляді тотальних неплатежів та, навпаки, поступове звикання й примирення та повернення до звичайного – "кесарю – кесареве"...

І, схоже, не лише коаліція, але й президент та опозиція дуже покладаються на уряд Януковича – аби його зусиллями перейти цю критичну точку саме за третім варіантом.

Уряд дійсно демонструє жвавість. Перевіряє на обґрунтованість тарифи, схвалені місцевими радами. Намагається знизити інші ціни на споживчому ринку – від бензину до зерна, від транспортних квитків до харчів.

Що вже там вони відкоригують і на скільки копійок – невідомо. Чи примусять видобувачів газу в Україні постачати паливо власному населенню, а не комерційним структурам або взагалі на експорт – тим більше.

Але сподіваються, що народ – причому не так звані малозабезпечені, яким обіцяно компенсації, а саме звичайні середні споживачі, яким платити з власних кишень – принаймні зглянеться на зусилля влади й проковтне підвищення цін як таке.

І з усіма наріканнями та зітханнями – але піде платити.

Не судитися за недоотримані послуги чи їхню відсутність і неадекватність монопольних тарифів. Не протестувати проти порушення своїх прав як споживачів. Не згадувати, що Конституція забороняє погіршення стану громадян, як згадав колись КС щодо надмірних пенсій чиновникам.

Ні, саме перекреслювати інші статті своїх сімейних бюджетів, видобувати свої дрібні "тіньові доходи" та, рятуючись від холоду, в чергове дати себе "добровільно" загнати в нову систему "цінностей" і цін.

Для цього, щоправда, до народу має ще й повернутися страх, від якого він останнім часом відвик. А це вже питання силовиків.

Тож серіал про "ментів та бандитів" має у владі реальний підтекст: хто саме і чи буде взагалі душити несанкціоновані спеціальними сценаріями народні протести. Так що збереження для Луценка перспективи його політичної кар'єри вирішуватиметься не слідчими комісіями, і не з'їздом НСНУ...

Але, перейшовши через цей психологічний бар'єр основної маси платників, влада в усіх її гілках зможе повернутися до справжньої своєї справи. І подальше підвищення цін, в тому числі на імпортний газ, перестане бути проблемою, а повернеться в межі великих бізнеспроектів.

Адже лише налагодивши систему зростаючих платежів можна продавати розподільчі компанії в приватні руки або монополізувати акціонерні товариства тощо.

В опозиції, яка не запропонувала громадянам жодного способу мінімізувати втрати від газового цінового сплеску й зловживання тарифами – той же інтерес. Адже й опозиційні бізнеси, не чужі енергетичній галузі, тримаються на грошах широкого українського загалу.

Зокрема, треба думати, остаточно і, радше за все, полюбовно вирішиться й суперечка навколо міноритарних акціонерів господарюючих суб'єктів... Але вже після цінового стресу навесні?

Чи все ж таки дострокові вибори?

Існує, однак, на владному Олімпі й протилежна спокуса – помірятися останніми силами у дострокових виборах на хвилі тарифного сплеску та додатково підбурюваної хвилі невдоволення громадян.

Причому, як не парадоксально, таке бажання демонструють не лише БЮТівці – що з їхнього боку цілком зрозуміло.

І, звісно, не "нашоукраїнці" – хоч і вони поштучно рахують кожен відсоток недовіри до Партії регіонів, а також від одного згадування про прихід до НСНУ Луценка явно впадають у передвиборчий психоз.

Ні, навіть маючи таке бажання й розрахунки, сама опозиція не здатна створити умови для дострокових виборів.

Зробити їх може лише коаліція, точніше – Партія регіонів, сподіваючись розширити свою присутність у наступному парламенті.

А ще – комуністи, які за останніми дослідженнями начебто закріпилися на відмітці вже не 3, а цілих 5 відсотків. При тому, що соціалісти продовжують втрачати довіру – розрахунок у ПР та КПУ досить зрозумілий.

ПР може прагнути просто захопити всю парламентську більшість і реалізувати свою природну потребу в монополії на владу. Тим більше, що насправді ліві все більше заважають їй здійснювати свої плани в економічній галузі, вимагаючи своєї частки. Особливо це помітно на прикладі керування держвласністю в негучних, наразі, суперечках із соціалістичним Фондом держмайна.

А комуністам досить просто розширити свою присутність в парламенті, навіть якщо вони залишаться там в опозиції.

Але всі ці побажання та міркування не мали б жодного значення, особливо на сучасному тлі, коли антикризова коаліція намагається демонструвати свою непохитність і непорушність – якби не деякі факти процедурного характеру.

Зокрема, йдеться про загрозу відставок міністрів за квотою президента. Як відомо, особливу запеклість тут демонструє лише лідер КПУ пан Симоненко. Але останній сплеск конфлікту між міністром оборони Гриценком та ГПУ свідчить, що справа не лише в комуністах.

Процедурний бік справи наступний.

В разі відставки міністрів за квотою президента відкривається двомісячний відлік часу до моменту, коли президент може схвалити рішення про розпуск ВР з причини неповного складу Кабінету міністрів.

При цьому сам уряд чи коаліція заповнити квоту президента не може, жодних виконувачів обов'язків цих міністрів також ані уряд, ані коаліція призначити не мають права.

Тож, якщо президент протягом двох місяців не вносить кандидатури на посади міністрів іноземних справ і оборони, які задовольнили б коаліцію – це означає, що він погоджується на дострокові парламентські вибори.

А по завершенню згаданого терміну схвалює відповідне рішення, реалізація котрого передбачає ті ж самі 60 днів.

Загалом, від моменту відставки міністрів за квотою президента треба відрахувати чотири місяці, аби отримати дату дострокових парламентських виборів. Якщо планувати їх на кінець березня – відставка панів Тарасюка та Гриценка має відбутися в кінці листопада.

Терміни співпадають: звіт міністрів призначено на 14 листопада, відтак постанова про відставку може бути відкладена максимум на два тижні...

А прем'єр Янукович так відверто вимагає усунення Тарасюка, лідер КПУ Симоненко так інтенсивно збирає компромат на Гриценка – що все це говорить про згоду принаймні двох суб'єктів коаліції зустрітися навесні зі своїми виборцями.

Є, між іншим, ще одна цікавинка в процедурі, яка дозволяє оголосити дострокові вибори.

Чи то чекаючи на розширення коаліції, чи то з якихось внутрішніх причин, але коаліція так і не заповнила вакансію міністра з надзвичайних ситуацій.

А двомісячний термін існування цієї вакансії спливає вже 5 грудня. Тож у разі подальшого зволікання – президент вже 6 грудня отримає право на розпуск парламенту, а вибори тоді мають відбутися навіть не наприкінці березня, а на початку лютого...

Звісно, почавши епопею з міністрами-силовиками, коаліція, можливо, просто намагалася вжити до Ющенка та його "Нашої України" свій "батіг" та загнати в коаліцію надмір безпорадну в електоральному сенсі "Нашу Україну".

Але навіть якщо з'їзд НСНУ таки "здасть назад", то коаліції задкувати, власне, нема куди.

Або Гриценко корупціонер, а Тарасюк шкодить українсько-російським відносинам, і тоді їх треба гнати з уряду, або Янукович, Симоненко та коаліція загалом – просто брехуни. І тоді вони визнають, що не вміють грати в такі ігри, дострокових виборів з огляду на соціально-економічну ситуацію побоюються, а відтак – матимуть потребу домовлятися з Ющенком вже на його умовах.

Але існує також вірогідність, що Ющенко вже тепер грає в чотири руки з коаліцією щодо Тарасюка та Гриценка, маючи їм погоджену з Януковичем заміну.

Не випадково, мабуть, пан Тарасюк так успішно провів останні перемови з колегою Лавровим з Росії, а також зазначив, що знаходиться в опозиції не до уряду, а лише до коаліції...

Не випадково також і завжди незворушний пан Гриценко нині аж так розлютився на ГПУ, що всупереч будь-яким своїм повноваженням став давати прямі оцінки генпрокурору Медведьку...

При цьому захищає він не лише себе. Адже ГПУ вже публічно деталізувала результати перевірок у нафтогазовій галузі за матеріалами парламентської комісії Деркача...

Але ймовірна домовленість Ющенка з Януковичем про нових міністрів з його квоти – це не просто зрада "своїх", це ще й чергова принципова поразка всього інституту президента, включно з новими фаворитами з ІСД.

І тоді не він всі наступні рішення диктуватиме коаліції, а вона йому, передусім саме в конституційному процесі...

Тоді Януковичу не потрібні жодні дострокові вибори, аби повністю захопити владу: зараз коаліція допоможе йому розправитись із повноваженнями президента, а потім він вже розбереться і з самим коаліціянтами.

Правду кажучи, щоб довести останнє – не було потреби заводити всю цю складну і багатовимірну, але безглузду гру.

Єдине, для чого вона була й залишається потрібною – це знов для приборкання громадян.

Соціологія показує, що українці не хочуть нових виборів, відтак і для них створюється "альтернатива": або ідіть знов голосувати, або платіть... При тому, що й після виборів платити доведеться все одно. Інших варіантів досі ні від кого чути не доводилось.

Хіба, може, "доленосний" з'їзд "Нашої України" розгляне в своїй програмі питання про долю не лише свого керівництва, Універсалу й розподілу повноважень влади, а й громадян?

Чи це питання вже остаточно втратило свою актуальність?

Автор: Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді