Звичайний комунізм

Вівторок, 7 листопада 2006, 11:12

89-у річницю Жовтневого перевороту (він же – Велика Соціалістична революція) Україна зустрічає гідно – з комуністами в складі правлячої коаліції.

Звичайно, нинішні боси КПУ мають приблизно таке ж відношення до ідей комунізму, як Шура Балаганов – до лейтенанта Шмідта. Але в цьому й полягає лихо України: у нас можна заробити на костюм від Бріоні, прикриваючись історичними міфами й виправдовуючи катів.

З адекватною оцінкою комунізму й по закінченню 89 років справа не найкраща. Навіть ті, хто визнають схожість методів, що використовувалися комуністами й нацистами, найчастіше відмовляються прирівняти обидві доктрини.

Мовляв, якщо нацизм за своєю природою злочинний і антигуманний, то ідея комунізму гуманна, от тільки на практиці її невдало реалізували. Хотіли побудувати рай земний – а отримали голодомор і ГУЛАГ...

Зрозуміло, поблажливі міркування про "гуманний комунізм" на руку тим, хто сьогодні експлуатує цей бренд. Але чи відповідають вони історичній правді?

Людей тут нема!

Відомий Джордж Оруелл писав: "Тоталітаризм знищує можливість згоди, яка ґрунтується на тому, що всі люди належать до одного біологічного виду. Нацистська доктрина особливо завзято заперечує існування цієї єдності. Скажімо, немає просто науки. Є "німецька наука", "єврейська наука" і т.д."

Загалом, погоджуючись із автором "1984", зазначимо, що про пріоритет нацистів тут говорити не доводиться. Адже й більшовицькі ідеологи стверджували, що не існує просто науки, а є наука "пролетарська" й "буржуазна".

У нас часто забувають про одну характерну рису комунізму, котра найбільше споріднює його з нацизмом – завзяте, фанатичне заперечення людської єдності. У свідомості затятого більшовика світ чітко розподілявся на ворогуючі класи, ні про яку згоду між якими не могло бути й мови.

Класовий психоз комуністів доходив до такого ж абсурду, що й расовий психоз нацистів. Про гітлерівські закони, котрі забороняли шлюби між арійцями й неарійцями, знають усі. В СРСР ще в 20-ті роки було видано "12 статевих заповідей революційного пролетаріату", котрі містили наступну тезу: "Статевий потяг до класово ворожого об'єкта є не меншим збоченням, аніж статевий потяг людини до крокодила, до орангутанга…"

Це шизофренічне марення могло б  викликати тільки посмішку, якби ідеї класової ворожнечі не лягли в основу масового знищення людей.

У 1919 році голова Всеукраїнського НК Лаціс учив своїх співробітників: під час слідства не потрібно з'ясовувати, чи діяв обвинувачуваний проти Радянської влади. Достатньо запитати його про походження, освіту й професію; ці запитання й мають визначати долю обвинувачуваного.

60 років потому помічники товариша Пола Пота навчилися обходитися без зайвих запитань – вбивали кожного, хто носив окуляри, вірну ознаку буржуазної сутності.

Комуністи з легкістю знищували людину тільки через її соціальне походження. Більш того, їй відмовляли в самому праві називатися людиною.

Зовсім як у віршику радянської поетеси Барто, де хлопчик, котрий намалював західного банкіра з родиною, заявляв: "Людей тут нема! Тут капіталісти". Для німецьких дітлахів за часів Гітлера створювали схожі опуси, тільки з лейтмотивом "Людей тут нема! Тут євреї".

Вихований у такому дусі німець міг бути дуже добрим, галантним, любити дітей, але в той же час із чистою совістю відправляв жінок і дітей у газову камеру. Це ж не діти і не жінки, це взагалі не люди!

А так само добродушний більшовик, котрий мріяв про спільне щастя, спокійно вбивав голодом селянські родини – адже він також мав справу не з людськими істотами, а з "класовими ворогами" і "кулацьким поріддям"…

Доктрина, котра в принципі заперечувала людську єдність, знімала з ката моральну відповідальність за скоєні злочини – це, мабуть, найстрашніший внесок нацистів і комуністів у нашу історію.

Залишається додати, що "гуманні" ідеї класової ненависті були закладені ще в "Маніфесті комуністичної партії", котрий був написаний товаришами Марксом і Енгельсом у далекому 1848-му.

Так що і червоний терор, і голодомор, і поля смерті в Камбоджі – в жодному разі не є відхиленнями від вірного курсу, а послідовною реалізацією комуністичних догм. Чи не називається це "людиноненависницькою ідеологією"?

Будівельники нової Європи

Нацистів у нас прийнято зображувати такими собі демонами, котрі виставляли напоказ свою злісну сутність і не запропонували суспільству жодної позитивної програми. Однак європеєць 30-х-40-х років з такою точкою зору не погодився б.

Надамо слово сучасникові – письменникові-антифашисту Артуру Кестлеру. В одному зі своїх автобіографічних романів він живо описує роботу нацистської пропаганди в нейтральній Португалії в 1941-му:

"У нижній частині вітрини простягалася рельєфна карта континенту. Над нею красувався напис: НОВА ЄВРОПА. ЩАСЛИВА РОДИНА НАЦІЙ. З єдиного центру на північному сході, як промені, розходилися довгі, прямі автостради; малюсінькі електропоїзди виїжджали з тунелів; сріблясті літаки звисали на тонких підвісках з неба.

Населення кожної країни, як і вироблені нею товари, сільгоспкультури, худоба, корисні копалини й машинне устаткування, були позначені відповідними фігурками й значками; там само була зазначена приналежна країні частина колоніальних земель, сировини й експортних ринків.

Над цим чарівним ландшафтом знаходився фотомонтаж, котрий пояснював, що в старі часи було не так: безробітний трудівник трощив вітрину; жінки й діти задихалися за залізними ґратами протекціоністського мита; сільськогосподарські країни з дурості втягувалися в промислову конкуренцію, а тим часом найбільш могутня індустріальна нація втрачала природні експортні ринки; Фінансова Олігархія і Світова Революція в союзі з Проклятою Расою смикали мотузочки за сценою, сварили нації одна з одною і з диявольською посмішкою поділяли видобуток...

Але, як наочно показував наступний щит, жертви врешті-решт прокинулися й побачили правду. Вперше в історії європейські народи згуртувалися під строгим, але справедливим керівництвом найсильніших.

Вісім років тому ця нація-вождь вела жалюгідне існування – беззбройна й безпомічна; а сьогодні дурні, котрі насмілювалися їй опиратися, зламалися, як сірники. Цифри, фотографії й блискучі модельки свідчили про її непереможність на суходолі, на морі, під водою й у повітрі.

І над усім цим, над прапором, котрий було розтягнуто з обох боків, і котрий немов наділяв його крилами, ширяв портрет Надлюдини, котра творила чудеса – генія нової Європи й благодійника людства, з очима кольору сталі, але такою чарівною посмішкою, з романтичним чорним чубом над лобом і з дитиною на руках".

Їй-богу, все це нічим не гірше за веселкові картини комунізму, що будується під керівництвом партії Леніна-Сталіна!

Як і більшовики, нацисти щиро вірили, що є благодійниками людства, і піар у них був відповідним. У 1930-ті роки нацизм користувався дуже великою популярністю, причому не тільки в Німеччині, причому не тільки в середовищі обмежених людей.

У захваті від нацистських планів перетворення світу були й видні інтелектуали – наприклад, лауреат Нобелівської премії норвежець Кнут Гамсун. Це не дивно: кожному хотілося жити в чудовій і впорядкованій Новій Європі!

От тільки сьогодні чомусь ніхто не вважає, що нацистські мрії про "світле майбутнє" здатні виправдати злочини Гітлера і Ко.

А якщо навпаки?

Отже, нацистська й комуністична доктрини зводилися до трьох основних пунктів:

а) Людство поділяється на "хороші" й "погані" нації або класи, згода між якими є неможливою за визначенням;

б) Зате цілком можливо побудувати ідеальне суспільство, де кожен буде щасливим;

в) Для цього необхідно усунути корінь усіх лих – певні національні або соціальні групи.

До речі, і гітлерівці, й більшовики уникали прямих згадок про фізичне знищення людей, вигадуючи сором’язливі евфемізми: "остаточне розв’язання єврейського питання", "ліквідація куркулів як класу" і т.д.

Звідки ж з’явилася версія про за визначенням гріховних нацистів і про романтиків-комуністів, котрі на певному етапі схибили?

Тут маємо справу з банальною логічною підміною: в одному випадку акцент ставиться на декларованій меті, в іншому – на засобах її досягнення.

Ніщо не заважає нам змінити акценти й заявити: "Звичайно, нацисти пролили багато крові, але вони, принаймні, мали хорошу мету – побудову єдиної Нової Європи, щасливої родини народів. Це ж прообраз нинішнього Євросоюзу, що процвітає! А от комунізм – по-справжньому людиноненависницька ідеологія. Комуністи розпалювали класову ненависть, закликали до громадянської війни, до знищення цілих прошарків суспільства і т.д."

Виходить, що, за великим рахунком, відмінність між нацистами й комуністами тільки одна.

Коли нацистська держава була розгромлена військовим шляхом, ідеологія нацизму пережила "зразково-показове покарання". Комунізм же мав можливість самостійно дійти до банкрутства, поступово розкладаючись і вироджуючись, разом із тим забравши життя десятків мільйонів осіб.

І хоч історія не має умовного способу, мимоволі виникає запитання: а що б сталося, якби нацизм мав такий самий повільний кінець?

Що ж, уявімо собі, як виглядала б зараз "альтернативна" Німеччина. Молоде покоління німців вважає гітлерівський режим злочинним, але люди старшого віку зауважують, що Третій рейх не можна покривати винятково чорною фарбою – у ньому, мовляв, було й багато хорошого.

Ветерани СС і Гестапо виходять на мітинги з портретами Гітлера й викривають імперіалістичну політику США. Права преса відкрито пише про те, що ніякого Голокосту взагалі не було. НСДАП, котра, можливо, стала менш чисельною й переродилася, але має свастику на партійних стягах, представлена в Рейхстазі.

А осуд нацистських злочинців залишається нездійсненною мрією німецьких демократів…

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді