Україні потрібна війна мільйонерів проти мільярдерів
Коли у 2003 р. Кремль почав свій наступ на російського нафтового магната Михайла Ходорковського, у Москві це протистояння іронічно називали "війною мільйонерів проти мільярдерів".
Ролі мільярдерів виконували олігархи єльцинської епохи, до яких належав сам Ходорковський, а повсталими проти їхньої влади мільйонерами стали члени команди нинішнього президента РФ Володимира Путіна.
В результаті, Росія проминула фазу олігархічно-феодальної роздробленості, яка ставила економічну і політичну владу країни у сильну залежність від вузького кола "старих" олігархів.
Натомість сформувалося складне співтовариство політичної еліти, що складається з чиновників, силовиків, бізнесменів нового "призову" і старих гравців.
Українсько-олігархічний феодалізм
В Україні ніколи не було нічого схожого на "війну мільйонерів проти мільярдерів", однак є ознаки протилежного процесу. Мільярдери, тобто олігархи, що сформувалися ще в часи президентства Леоніда Кучми, за допомогою рейдерства ведуть активну війну проти мільйонерів, тобто середнього бізнесу.
За десятками рейдерських атак, що ледве не щодня обертаються голосними бізнес-скандалами, стоять люди, що фактично уособлюють топ-менеджмент найвпливовіших ФПГ.
Так, "Центр дослідження корпоративних відносин" за результатами проведеного експертного опитування назвав "найбільшими рейдерами в Україні" групу "Приват" (100% голосів експертів), "Фінанси і Кредит" (54,6%), "Альфа-Груп" (45,5%), СКМ (36,4%), ІСД (27,3%), "ТАСС" (18,6%), "Інтерпайп" (18,2%).
Цьому є своє пояснення: будь-яка українська корпорація, чия вартість вимірюється мільярдами доларів, настільки велика для національної економіки, що в існуючих умовах не може не мати дуже сильного впливу на політиків і державний апарат.
До того ж, у середовищі бізнесменів дотепер було прийнято вважати, що віддалення бізнес-групи від важелів влади майже завжди означає, що її знищать конкуренти.
Участь же ФПГ у "тіньовій політиці" навпаки дає їй могутній інструмент бізнес-впливу на економіку і конкурентів у вигляді корумпованих чиновників, суддів і політиків.
У такій ситуації відмовлятися від рейдерства як можливості здобути привабливе підприємство або нерухомість за малу частину її реальної ціни, щонайменше, нераціонально. Розширення бізнес-імперії, у свою чергу, збільшує політичний вплив ФПГ – коло замкнулося...
Втім, проблема полягає не стільки в самому існуванні української олігархічної системи, скільки в її економічній неефективності. У пострадянському варіанті олігархія виглядає як свого роду "економічний феодалізм".
Бо саме наявність феодального війська, а не закон або суд, забезпечувала середньовічному баронові збереження наявних і придбання нових володінь. Точно так запорукою успіху українських олігархів стали їхні "кланові дружини", що складаються з політиків, суддів та чиновників.
Олігархічна еліта не зацікавлена в зміцненні закону, прозорості і захисті інституту приватної власності, бо все це позбавляє її корупційних конкурентних переваг. В результаті сили нації витрачаються на нескінченний "переділ", а не на удосконалення технологій виробництва.
Економічна революція
Вкрай небезпечною є псевдо-ліберальна політика пасивного очікування моменту, коли дія "невидимої руки ринку" сама собою трансформує українську олігархічну систему і виведе її на рівень цивілізованих відносин між бізнесом і політикою.
Не слід забувати, що багато країн Латинської Америки позбулися плантаторського феодалізму тільки на початку ХХ століття. Хоча представники еліти цих країн ще в ХІХ столітті отримували західну освіту, а разом з нею – доступ до соціальних, політичних та економічних технологій розвинутих країн.
В свою чергу, причиною початку британської економічної революції (що зробила Великобританію володаркою морів і флагманом індустріального розвитку) стало тривіальне бажання англійських монархів зміцнити свою владу.