Бюджетне "послевкусье"
Оперативне підписання президентом ухваленого парламентом бюджету на 2007 рік внесло певне сум'яття в ряди аналітиків, політологів та політиків. Ніхто до самого моменту підписання не міг повірити в те, що президент підпише нещадно покритикований ним же бюджет.
Що казати, коли прес-служба президента протягом кількох годин після підписання бюджету не могла підтвердити факт скріплення підписом президента основного фінансового документа країни.
Досі не зрозумілі причини, які змусили президента піти на такий неоднозначний крок, проте вже багато сказано про досягнення домовленостей між президентом та урядом.
За тиждень після вирішення ситуації спробуємо в ній розібратися. Без емоцій...
Ситуація із набуттям юридичної сили закону про держбюджет, справді, скидалася на класичний англійський детектив. Порядок його підготовки (його готували два уряди), основні макроекономічні показники та об'єкти фінансування пророкували бюджету нелегке майбутнє.
Так воно і сталося.
Важко погодитися із поширеним твердженням про те, що ухвалення і підписання бюджету – виключно політична справа.
Дійсно, положення закону про Кабмін, закону про опозицію тощо відбивають поточну розстановку політичних сил і вимагають наявності в парламенті якісного консенсусу кількістю у 226 голосів + "добро" президента.
З бюджетом справа кардинально інша.
Він, по суті, є кошторисом роботи уряду на поточний рік. Уряд готує бюджет, розраховуючи реальність державних доходів та необхідність відповідних видатків. Це певна "курсова" робота вертикалі виконавчої влади, яка має практичне застосування.
Політика навколо бюджету обмежується узгодженням позицій усередині урядової коаліції.
Президент, хоча й підписує бюджет, все ж не є відповідальним за його реалізацію, а тому не має морального права змінювати всю його ідеологію. Справа президента – слідкувати за правильністю та реальністю параметрів бюджету. Тому лукавить той, хто запевняє, що президент несе відповідальність за підписаний ним бюджет.
З якого це дива? Які у президента є повноваження щодо впливу, скажімо, на адміністрування митного збору? Правильно, ніяких. Тому й переносити відповідальність за виконання бюджету на президента є невдячною справою.
Правий буде той, хто зауважить, що бюджет не є самодостатнім документом. Він повинен базуватися на чіткому податковому законодавстві, яке по своїй суті вже є питанням політичним.
Ставки податків, порядок їх збору, тривалість дії мають набагато більше значення для держави, ніж окремо взятий закон про держбюджет. Саме тому вся політична боротьба має відбуватися на етапі підготовки і схвалення податкового законодавства.
Цього року президент домігся того, аби податкові норми були вилучені з тіла бюджету й ухвалені окремим законом. Та цей нюанс не отримав публічного розвитку.
Повертаючись до питання наявності "домовленостей" між президентом та прем'єр-міністром щодо підписання бюджету, спробуємо проаналізувати, що ж могло бути ймовірним тлом згаданих "домовленостей".
В ЗМІ вперто ходять чутки, що президент за автограф під бюджетом отримав низку нематеріальних благ.
Серед них називають згоду парламенту на звільнення Дріжчаного з посади глави СБУ та домовленість щодо затвердження нової кандидатури, поетапне збільшення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати у 2007 році, скасування постанови про звільнення Тарасюка з посади очільника МЗС тощо.
Решта версій виглядають занадто фантастично, щоб припустити можливість їх обговорення вищими посадовими особами. То ж у сухому залишку залишається лише СБУ, Тарасюк і прожитковий мінімум.
В день підписання бюджету президентом парламент обмежився голосуванням за звільнення Дріжчаного та прийняттям постанови, яка пропонує Кабміну збільшити розмір прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати в 2007 році.
Сподіватися, що досягнуті домовленості будуть поширюватися на майбутнє в українських реаліях – неприпустима розкіш.
Однак постає запитання – чи є звільнення глави СБУ з посади, яку він вже не обіймає де-факто, рівноцінним підпису під бюджетом? Питання видається риторичним: занадто різнопорядковими є ці два "лоти".
Щодо рекомендації парламенту про збільшення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати, то вона теж не могла бути предметом торгу, бо уряд у будь-якому разі мусив переглядати свої розрахунки прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати.
Це питання набагато конкретніше за теревені про НАТО і російську мову, тому пересічний українець не пробачив би Януковичу ці "30 гривень, відкраяних від пенсії". Віктор Федорович добре розумів, що прогавив шанс занести підвищення пенсій та зарплат до свого активу, бо м'яч вже був на полі президента.
Тому вибір був невеликий – не дозволити президентові "піаритися" на підвищенні соціальних виплат. Проте, для народу все рівно правий завжди той, хто прагне підвищити зарплату.
Це зрозуміли і в уряді, тому й погодилися з пропозицією президента.
Тому є багато підстав вважати, що підписання бюджету президентом відбулося поза межами будь-яких домовленостей з урядом. Просто два політики, застосувавши здоровий глузд, вийшли з глухого кута, який самі ж і створили.
Варіантів у президента було рівно три.
Перший варіант – ветувати бюджет. Це означало розв'язати руки уряду в ручному управлінні державними фінансами за умови замороження росту соціальних виплат.
Не варто показувати пальцем, на кого б упала відповідальність за відсутність бюджету і хто допомагав би громадянам правильно визначити особу, винну у падінні їх реальних доходів.
Варіант другий – не ветувати і не підписувати бюджет, на чому наполягала Тимошенко.
Чесно кажучи, після детального прочитання Конституції склалося стійке враження, що цей варіант майже не відрізняється від першого, за виключенням того моменту, що в цьому разі відповідальність президента за відсутність бюджету є ще більш очевидною, а далі ті ж самі ручне управління бюджетом, заморожені соціальні виплати, недовіра громадян і падіння рейтингу.
І, нарешті, третій варіант – підписати бюджет. Цей крок продемонстрував, що Ющенка найбільше цікавив розмір пенсій і зарплат українців, а не тонкощі конституційної казуїстики.
Підписавши бюджет, президент отримав також і можливість слідкувати за його виконанням, чого не було б у випадку відсутності бюджету і ручного управління державними фінансами.
До речі, позиція Юлії Володимирівни є надзвичайно універсальною. Так, 18 грудня вона наголошувала на згубності для держави наслідків управління фінансами в ручному режимі, тобто за відсутності бюджету. Проте, разом із тим, провокувала президента не ветувати і не підписувати бюджет.
Відповідно до її логіки відповідальність за підписання бюджету у разі самоусунення президента мав взяти на себе спікер парламенту Мороз, хоча Конституція не дає йому права це робити.
Чи міг президент досягти більшого? Це питання дискусійне.
На дворі було 22 грудня, останній день сесії... Переписувати бюджет наново – занадто довго і дорого для країни. Збільшувати витрати за рахунок бюджетного дефіциту – нерозумно.
Президент домігся основного – збільшення соціальних стандартів, дотримавшись положень своєї програми. Та й Віктор Федорович зберіг обличчя, оскільки вчасно збагнув небезпеку від антипопулістських дій.
Автор Микола Кравченко
