Плюс "есдепізація" всієї країни

Повернення у прем’єрське крісло Януковича супроводжувалося шквалом інформаційних повідомлень, заяв і аналітичних матеріалів про екстраординарний професіоналізм команди Віктора Федоровича.

Однак, час показав, що професіоналів у команді нинішнього прем’єра не так вже й багато.

Не дивлячись на тотальну навалу донецьких у серпні – вересні минулого року у грошовиті сфери державного управління, серед яких митниця, податкова, міліція, прокуратура, лава запасних у "регіоналів" виявилася не безмежною. Саме в той період більше половини рішень уряду стосувалося кадрових питань, серед яких більше половини вирішувалося на користь славних представників шахтарського краю.

Але згодом, либонь, донецькі закінчилися, і розпочалося масоване входження на вищі керівні посади в органи виконавчої влади осіб, які жодного стосунку не мають до Партії регіонів. Як можна інакше пояснити появу в уряді чільних представників СДПУ (о).

Тієї партії, чиє керівництво Віктор Федорович нещадно критикував і проклинав відразу після програшу на президентських виборах 2004 року, звинувачуючи їх в усіх смертних гріхах, і зокрема у своїй поразці.

Після тріумфального призначення Нестора Шуфрича міністром з надзвичайних ситуацій у ЗМІ промайнула чутка про бажання керівництва Партії регіонів завербувати до свого уряду ще кількох відомих політиків з основного складу СДПУ (о). Називалися імена Медведчука, Шурми, Різака.

Виявляється, що ці чутки справді мали під собою ґрунт. Так, акурат під Новий рік 27 грудня минулого 2006 року Кабінет міністрів своїм розпорядженням утворив Координаційну раду з питань захисту прав споживачів як консультативно-дорадчий орган при уряді.

Співголовами ради призначено першого віце-прем’єра Азарова та члена політбюро СДПУ (о) Кравчука. При цьому секретарем ради став Школьник, який працював у 1997-2000 роках на посаді радника президента Кучми. Як-то кажуть, "знакомые все лица"...

Подія хоча й не дуже резонансна, та все ж наштовхує на певні роздуми. Як мінімум, за півроку роботи уряду Януковича саме СДПУ (о) отримала найбільшу кількість кадрових бонусів. Повністю вичерпавши свій інтелектуальний ресурс, АККоаліція, а точніше її ядро – Партія регіонів – перейшла до нового етапу своєї діяльності, а саме вербування використаних "професіоналів".

Невже лише за півроку здійснення влади чільні представники партії одного регіону зрозуміли, що без старих перевірених методів, а найголовніше – кадрів, – які ці методи реалізовуватимуть, не обійтись? Питання видається риторичним. Певно, що так!..

Попри те, що останні парламентські вибори проходили на партійній основі і тому лише ті політичні проекти, які заручилися достатньою підтримкою виборців (більше 3% голосів), отримали право здійснювати державну владу, до урядових лав під різним соусом почали просочуватися різні дискредитовані елементи з "навколорегіонального" оточення.

Зауважимо, що майже вся відповідальність за здійснення політики окремими міністрами лягає на плечі Партії регіонів – політичної партії, яка користується найбільшою довірою виборців. Однак, значна кількість посад була віддана особистостям, які мало того, що не мають жодного стосунку до "регіоналів", але й встигли напрацювати серйозний багаж несприйняття у пересічного українця.

У розвинутих демократичних країнах, до яких з упевненістю можна віднести ядро Європейського Союзу, важко собі уявити, щоб до уряду запрошувалися представники політичних партій, чий рейтинг стрімко наближається до нуля, а рейтинг недовіри – взагалі до абсолютного нуля температур.

Адже логіка функціонування парламентсько-урядових коаліцій підказує, що виконавчу вертикаль мають формувати ті політичні сили, які отримали карт-бланш від виборців і мусять реалізовувати свою програму.

З антикризовою коаліцією все інакше. На найважливіші посади потрапляють "фахівці", чий неоціненний досвід вимірюється кількістю кримінальних справ, відкритих за фактами всіх можливих протиправних дій. Ці люди не можуть нести ані колективну, ані персональну відповідальність за здійснення політики за визначенням, оскільки їм просто немає чим відповідати – довіру та авторитет ці люди втратили кілька років тому.

Скидається на те, що "регіонали" зовсім не турбуються ні про свій імідж, ні про виконання своєї програми. Дійсно, навіщо марно напружуватися, якщо з наявним досвідом міністрів-легіонерів можна усунути таку незручну формальність, як вибори, і "працювати" безвідносно до оцінок суспільства.

Має право на життя і версія про те, що регіонали заборгували есдекам за зроблену послугу і така посилена увага до чільних представників українських соціал-демократів пояснюється банальним розрахунком за отримані матеріальні і нематеріальні блага після повернення до влади.

У такому разі важко вважати самостійною політичну силу, яка вдалася до сумнівної якості послуг ще більш сумнівних особистостей і тепер легко може стати мішенню політичного шантажу.

З іншого боку, "есдеки", зрозумівши безперспективність самостійного плавання у політичному фарватері України із наближенням парламентських виборів 2011 року (або й дострокових виборів, якими лякають народ ті ж регіонали і комуністи), "хто тушкою, а хто чучелом" перебігають на корабель володарів Донбасу.

Їм здається, що тепер вже ніхто не може зупинити переможної ходи Партії регіонів, тому саме час відринути сором (коли певні одіозні особи тимчасово усунулися з центру суспільної уваги) і бочком-бочком протискатися до стерна.

Присутність "есдеків" у нинішній владі можна було би пояснити пересічному громадянинові цілою низкою аргументів, якби не одне "але". Представництво соціал-демократів об’єднаних (які навіть не пройшли до парламенту, тому не мають жодних підстав реалізувати державну політику) у владі стало до непристойності великим.

Настільки великим, що подальше їх просочування у владу може відбуватися лише за рахунок комуністів або соціалістів.

Не може не дивувати відсутність з боку соціалістів заперечень щодо участі СДПУ (о) у роботі уряду. Нагадаємо, що Мороз був одним з апологетів розслідування злочинів Кучми. А СДПУ(о) мало до Кучми у часи його президентства стосунок набагато ближчий, ніж Цушко до правоохоронних органів у даний момент.

Напевно, така тяга ПР до українського варіанту соціал-демократії пояснюється не лише браком власних топ-менеджерів, але й солідним багажем досвіду і зв’язками "есдеків" в Білокам’яній, де ще цінують старих друзів. І це примушує сором’язливо мовчати не тільки традиційно проросійських комуністів, але і "примкнулих" до цього табору соціалістів. Російські друзі-бо мають свої уявлення про демократію, і "разговорчиков в строю" не терпітимуть.

Є ще одна спільна риса у ПРУ і СДПУ (о) – це тяга до антикризового менеджменту. Навряд чи хтось вміє долати кризи краще за того, хто їх створює. Адже саме під час другого президентства Кучми на відкуп "есдекам" була кинута вся країна, а неперевершений авантюрист Віктор Володимирович з кабінету на Банковій вирішував будь-які питання шляхом створення штучних конфліктів у різних сферах суспільного життя.

Якщо ситуація розвиватиметься так і надалі, то не виключено, що наступним "анктикризовим професіоналом" в уряді Віктора Федоровича стане сам Віктор Медведчук.

Не даремно в Інтернеті з’явилися чутки про призначення Різака на посаду заступника міністра з надзвичайних ситуацій. Посад, в принципі, має вистачити на всіх. Під гаслом "Повернімо українських заробітчан на Батьківщину!" на високі посади в найближчий час мають шанс потрапити Боделан, Варцаба, Білоконь, Щербань, Бакай.

Такою поведінкою Партія регіонів демонструє свою неспроможність здійснювати самостійну політику якісно відмінну від тієї, яка проводилася під час першого прем’єрства Віктора Федоровича.

З іншого боку, призначення згаданих людей на високі посади зайвий раз доводить всю ілюзорність партійно-ідеологічної розрізненості більшості українських партій та відсутність хоча б натяку на появу демократичних традицій та звичаїв. Фактор відданості та наявність дієвих ресурсів відіграють набагато більшу роль, ніж 3% голосів виборців. І кому як не представникам СДПУ (о) це знати...

Микола Кравченко, для УП