Закон про Кабмін, як фіксація існуючого стану речей

"З 12 січня Україна перетворюється на парламентську республіку". "З 12 грудня парламент кастрував всі повноваження президента". "З 12 Ющенко стає весільним генералом на чужій свадьбі."

Ці та інші міфи вже заполонили віртуальний інформаційний простір і ллються на читачів газет та глядачів телепрограм.

Втім, міфотворчість політтехнологів, яку підхопили схильні до різких оцінок журналісти, є суттєвим перебільшенням і має мало спільного з реальністю.

Починаючи з дня присяги, президенту Ющенку ніщо не заважало провести радикальні економічні реформи, посадити основних корупціонерів і розпочати боротьбу з корупцією на місцях.

Майже цілий рік президент мав надзвичайні повноваження: йому підкорявся уряд, він назначав прем'єра та ключових міністрів, його підтримувала парламентська більшість, він мав чималий кредит довіри народу та прекрасний авторитет у світі.

До всіх описаних переваг президент призначав усіх глав обласних і навіть районних державних адміністрацій, що реально контролюють владу і державні гроші на місцях.

Жоден президент демократичної країни в світі не мав таких можливостей. Навіть президент США не призначає губернаторів і не має прямого впливу на бюджет кожного з 52 штатів.

Втім, Віктору Андрійовичу заважали. За старою українською звичкою – найближчі колеги та друзі.

Тому у вересні 2005 року він першим пішов на домовленості з партією, проти якої боровся на президентських виборах і за підтримки регіоналів сформував конформістський уряд Єханурова.

Це стало сигналом до повернення в Україну Ріната Ахметова, котрий до пори волів за краще перебувати за кордоном.

Хоч може домовленості існували й раніше, у вигляді гарантій колишньому президентові Кучмі? Адже за той рік відомство найбільш помаранчевого міністра внутрішніх справ Луценка дозволило втекти з країни Бакаю, Боделану та ряду дрібніших діячів, по яким плакало Лук'янівське СІЗО, як міра запобіжного заходу.

Пройшло лише декілька місяців і, як свідчить державна статистика, різко впали надходження від стягнення мита, що демонструвало відновлення корупційних схем.

А разом із настанням нового року, міністри уряду Єханурова під егідою президента підписали угоду про постачання газу до України через посередника РосУкрЕнерго.

Угоду, яку західна преса дотепер вважає однією з найбільш корупційних угод про продаж блакитного палива.

Втім, починався новий 2006 рік і попри вступ у дію Конституційної реформи, нашому президенту вдруге нечувано пощастило.

За результатами парламентських виборів більшість у новому парламенті знову отримали партії, які підтримали Віктора Ющенка під час помаранчевої революції.

З'явилася реальна можливість призначення свого прем'єра та контролю над 226 голосів у Верховній Раді. Але, як і раніше, президенту найбільше заважали друзі та колеги по боротьбі.

Переговори про створення помаранчевої коаліції безбожно затягувалися і Наша Україна перейшла до "консультацій" з партією Регіонів, вдруге зраджуючи своїх соратників по боротьбі.

Як тепер зізнається Євген Кушнарьов, тоді домовилися практично про все – регіонали готові були поступитися навіть посадою прем'єр-міністра.

Але ті домовленості також залишилися на папері.

Призначення Януковича прем'єр-міністром стало ключовим моментом у здачі позицій на користь партії Регіонів.

По-перше, до серпня 2006 року майже рік країною керував фактично сам президент через слухняного прем'єр-міністра Юрія Єханурова, який не наважувався сперечатися з ним.

По-друге, закон про Кабмін не був прийнятий, і президент нібито міг і не погодитися з кандидатурою, яку запропонувала парламентська більшість.

Але президентом був Віктор Ющенко і в ключовий момент він погодився, відкликавши з УТ-1 запис виступу, де оголошував про розпуск Верховної Ради.

Виникає сумнів, чи міг Віктор Ющенко, в силу якихось своїх особистих правил, не погодитися, навіть маючи для цього достатньо прав?

Тепер, коли де-факто статус слабкого президента закріплено ще й де-юре, що зміниться в житті України і стосунках двох Вікторів на чолі однієї країни?

Нечисленним прихильникам президента слід сподіватися на "дорожню карту Універсалу" – нелегітимний, але, мабуть, містичний для Віктора Андрійовича документ, який таємною силою примусить уряд виконувати президентську програму, а не програму партії Регіонів.

Втім, більш тверезий погляд свідчить, що, в принципі, українці не побачать відчутних змін.

Президент, як і раніше, призначатиме всіх губернаторів і глав районних адміністрацій. Як і рік, і два роки тому, йому підкорятиметься армія.

Президент має право розпуску парламенту за виконання описаних в Основному законі умов. Окрім того, до будь-яких законів президент зможе застосувати право вето.

Як і раніше, президент не зможе суперечити кандидатурі прем'єр-міністра, яку подає парламентська більшість. Щоправда, тепер його до цього зобов'яже закон.

І як і раніше, президент міг би вимагати проведення референдуму з питань зміни конституційного ладу.

Як і раніше, Конституційний суд може скасувати Конституційну реформу.

Втім, здається, Віктора Ющенка мало обходить Конституційна реформа. Принаймні, його помічники заявляють, що у Конституційному суді він оскаржить поки що тільки закон про кабінет міністрів.

Автор Віктор Уколов в 2006 році співпрацював зі штабом Юлії Тимошенко