A la guerre comme a la guerre

Масований наступ на редути президента з боку антикризової коаліції завершився досить несподівано. Уряд та представники коаліції, які перейшли всі кордони безпардонності, самі стали жертвами своєї бульдозерної політики.

Внаслідок малесенької технічної помилки, кажуть, через банальну недбалість друкарки під час редагування файлу, в текст підписаного Морозом законопроекту, на який було накладено вето президента, просочилася неточність.

З частини 7 статті 23 виключено пункт 4, який був присутній на момент ухвалення закону 19 грудня.

Тепер навіть не важливо, що саме значилося в тому пункті; неважливо навіть, чи спікер Мороз, затиснутий у дружніх лещатах Регіонів, підпише цей закон сам. Важливіше, як з такої (випадкової?) недбалості скористалася президентська сторона.

Адже здатність відбити атаку фактично на завершальній стадії показує здатність до боротьби в цілому, на що доведеться зважати і антикризовикам, і їх новій союзниці Тимошенко.

Лаяти Банкову вже давно стало даниною традиції - і є за що. Однак заради справедливості слід визнати: останнім часом з’являються підстави секретаріат президента і похвалити.

Що було?

З юридичної точки зору, Верховна Рада проголосувала за нову редакцію закону про Кабмін, порівняно з тією, на яку наклав вето президент України.

Така маленька "помилочка" стала підставою проведення яскравої за ефектністю виконання і наслідками кампанії з накладення повторного вето і повернення статус-кво у взаємовідносини гілок влади.

Така юридична зачіпка, наскільки безглузда з точки зору духу закону, настільки ж доречна з точки зору його букви.

Вона дозволяє президентові, як гаранту Конституції, з повним правом не підписувати даний законопроект.

Адже фундаментальний конституційний закон прийнято з порушенням процедури, що відкриває перспективи подальшого скасування його Конституційним Судом.

Так би мовити, з поваги до 366 депутатів, які вважали за необхідне цей закон ухвалити, президент не може піти на відверто протизаконний крок і створити підстави для сумнівів у конституційності закону.

***

Тим часом змінилася і політична ситуація. Атакуючі колони антикризовиків, які вже піднялися були на бруствер Банкової, відкотилися на позиції 11 січня цього року.

Причиною цього став звичайнісінький обман, аналогічний тому, який став підставою створення самої антикризової коаліції.

Не дочекавшись моменту набуття законної сили законом про Кабінет міністрів, антикризова коаліція денонсувала свої домовленості з БЮТ щодо підтримки закону про парламентську опозицію.

Тому що послідовні, іншими словами...

Як правильно охарактеризувати події останніх днів – випадковість, доля чи адекватність дій команди президента?...

Потрібно було сплинути двом рокам каденції діючого глави держави задля того, щоб сформувати адекватну ситуації команду, яка знає, що, коли і як треба робити. Може не завжди так, як того хотілося б, але робити систематично і наполегливо.

З Ющенка намагаються зробити такого собі Міттерана часів першого "співіснування" у Франції, коли він брав на себе лише публічне схвалення/засудження ініціатив уряду, на чому заробив чимало політичних дивідендів.

Насправді, друге вето – це як мінімум збережене обличчя президента, який:

а) проявив характер,

б) не дозволив коаліціянтам одним наскоком захопити всю повноту влади в країні;

в) не дав можливості Тимошенко надалі дрейфувати до відкритої співпраці з ПРУ й при цьому –

г) публічно пристидив її та Мороза.

Підписання законопроекту Морозом усупереч вето, про що спікер говорив у суботу, в перекладі на доступну мову буде означати лише одне – намір коаліції узурпувати владу.

Ігнорування вето з боку уряду та парламенту створить поживний ґрунт для заяв президента про не легітимність уряду, який діє на підставі неконституційного закону, та подальшої ізоляції уряду від зовнішнього світу.

Нелегітимний уряд для Європи – це щось з розряду фантастики. Неприємної для фігурантів, бізнес-інтереси яких лежать далеко не тільки на просторах РФ.

Це розуміють всі: Янукович, Ахметов, Мороз. І саме тому здіймають таку бучу, бо й так зрозуміло, що битву вони програли, але міну потрібно витримати.

На додачу, АКК і Морозу, зокрема, буде важко пояснити громадянам, чому ігнорується суттєве зауваження президента з процедури прийняття законодавчого акту.

Чому, зрештою, закон приймається таким собі "мєждусобойчиком" – АКК + БЮТ + персонально спікер Мороз?

Тим більше, що закон був прийнятий конституційною більшістю голосів і жодних проблем з повторного подолання вето теоретично бути не повинно...

В рядах АКК справжнісінька паніка. Тут і розмови про звернення до Європарламенту пішли, і чергові висновки міністерства юстиції намалювали.

Лавринович дивує своєю феноменальною апатією до текстів Конституції і положення про мін’юст, де чорним по білому написано, що гарантом Конституції є саме президент.

А крім мін’юсту в країні ще діє Конституційний Суд і система загальних судів… Щоправда, їхні повноваження залюбки і без додаткової оплати міністр юстиції готовий виконувати сам, якщо на те буде відповідна воля Януковича.

Втім, сам прем’єр 18 січня заявив щось на кшталт того, що "узгоджувати закон про Кабмін з Конституцією таки доведеться".

Що буде?

Олександру Морозу залишається лише голосно вмовляти президента через силу виконати свій "обов’язок" з підписання відверто неконституційного закону, прийнятого з порушенням процедури.

Адже саме він публічно заявив, що співробітництво Тимошенко з АКК завершилось в момент подолання вето президента.

Невідомо, чи відчула очільниця БЮТ всю важкість долі контрацептивів безпосередньо на собі, але, автор готовий припустити, осад від "кидка" все ж залишився.

Звичайно, можна звернутися навіть до Ради Європи із Міжнародним трибуналом ООН з проханням натиснути на президента і пожалітися на те, що, мовляв, він використовує наші ж методи. Але однозначним є те, що, коли ти займаєшся боксом, то наївно жалітися на те, що супротивник намагається поцілити тобі у чоло.

Ющенко, який займався своїми справами, поки проходили перші два роки його президентства, лише із набуттям чинності нової редакції Конституції зрозумів, що в житті треба щось міняти.

Можливо, декому не зовсім сподобалося таке рішення президента. Однак нова команда, попри очевидні хиби, все ж змогла напрацювати механізм протидії політичним загрозам.

Відбивши подвійну атаку з боку ПРУ і БЮТ у вигляді закону про КМУ, Банкова поставила в пікантну позу основних гравців вітчизняного політичного Олімпу.

Янукович тепер не має конституційної більшості в парламенті, а Тимошенко втратила право на монополізацію бренду "опозиція". Все повернулося на круги своя.

Повторне вето президента – це демонстрація всім суб’єктам політичної системи в Україні, що фори в політиці закінчилися. Тепер кожна помилка, навіть найдрібніша, може стати причиною політичного фіаско.

Певно, навіть Борис Тарасюк, оптимізм якого останнім часом явно підупав, відчув "друге дихання".

Адже його персона тепер знову може стати предметом політичних торгів – дуже не розумних, але дуже принципових торгів.

Микола Кравченко, для УП