Нація вимирає – уряд будує гуртожитки

Середа, 14 лютого 2007, 13:30

Кабінет Міністрів затвердив Концепцію державної програми "Студентський та учнівський гуртожиток" на 2007-2010 роки.

Міносвіти та його незмінний керівник – Станіслав Ніколаєнко – достатньо активно займаються рішенням багатьох проблем системи освіти. Це і щорічне збільшення квоти студентів-бюджетників, і організація системи тестування, і держдопомога випускникам вузів... А тепер ще й студентські гуртожитки.

Але чи є ці проблеми головною больовою точкою відомства? На даний момент у вузах України навчаються 2,7 мільйони студентів. Отже, першокурсників серед них має бути не менше 550-600 тисяч осіб. А міністр Ніколаєнко заявив 25 січня на прес-конференції в УНІАН, що ВНЗ країни готові прийняти на перший курс 680 тисяч.

У 2006 році українські школи закінчили 440 тисяч юнаків і дівчат. А в перший клас у вересні пішло всього близько 380 тисяч дітей.

У таблиці наведена кількість студентів у вищих навчальних закладах:

Учебный год

I –II уровня аккредитации

III – IV уровня аккредитации

1990/91

757,0

881,3

1991/92

739,2

876,2

1992/93

718,8

855,9

1993/94

680,7

829,2

1994/95

645,0

888,5

1995/96

617,7

922,8

1996/97

595,0

976,9

1997/98

526,4

1110,0

1998/99

503,7

1210,3

1999/00

503,7

1285,4

2000/01

528,0

1402,9

2001/02

561,3

1548,0

2002/03

582,9

1686,9

2003/04

592,9

1843,8

2004/05

548,5

2026,7

2005/06

505,3

2203,8

При цьому кількість вузів I–II рівня акредитації скоротилося за 16 років з 742 до 606, а III–IV рівня акредитації, навпаки, збільшилася з 149 до 345.

Нижче в таблиці зазначена кількість новонароджених в Україні в ті ж роки, тис. дітей:

1990

657,2

1998

419,2

1991

630,8

1999

389,2

1992

596,8

2000

385,1

1993

557,5

2001

376,4

1994

521,5

2002

390,7

1995

492,9

2003

408,6

1996

467,2

2004

427,3

1997

442,6

2005

426,1

При порівнянні показників у цих двох таблицях відкривається унікальна у своїй безглуздості картина. В Україні з кожним роком катастрофічно знижувалася народжуваність, але величезними темпами зростала кількість вузів і студентів.

Мимоволі пригадується похоронний бізнес на зорі радянської влади, описаний у "Дванадцяти стільцях" Ільфа і Петрова. "Розквіт" української вищої школи став наслідком появи платної форми освіти.

Зменшення народжуваності в Україні почалося ще в 1952 році. Однак до кінця 80-х рівень народжуваності забезпечував хоча й невисокий, але приріст загальної чисельності населення. За роки незалежності ситуація з народжуваністю погіршилася майже вдвічі. Максимальна чисельність жителів України у 1992 році – 52,2 мільйони, а станом на 1 листопада 2006 року в країні залишилося 46,7 мільйонів.

Подібні демографічні тенденції спостерігаються впродовж останніх 2-3 десятиліть практично в усіх державах Європи, а також у Росії й у Японії.

У США наразі ситуація стабільна, але це результат, насамперед, міграції та досі високої народжуваності серед вихідців з Азії, а особливо – з Латинської Америки. Частина ж білих у США неухильно знижується.

Більшість сучасних молодих чоловіків і жінок воліють мати в родині не більше одного-двох дітей. Але частина жінок не має дітей взагалі, тому що вони не заміжні.

А значна кількість подружніх пар не мають потомства з причини безпліддя чоловіка чи дружини – в Україні у 2006 році нараховувалося 870 тисяч таких пар.

Тому на одну жінку припадає по 1,2 дитині в Україні та Росії, і по 1,2-1,5 у багатьох європейських країнах.

Проте, починаючи з 2002 року, в Україні відбувається невелике збільшення народжуваності.

Однак, на думку завідувачки відділенням демографічної економіки Інституту демографії НАНУ Валентини Стешенко, незначне підвищення зовсім не пов'язане з тим, що українки вирішили народжувати більше дітей. На статистичний ріст вплинули два фактори.

По-перше, у зв'язку з поліпшенням за останні 5 років життя українців "ті, хто не народив перших дітей у 90-х, почали народжувати у 2000-х роках". По-друге, у 1983-1987 роки в Україні відбувся стрибок народжуваності, і дівчата, що народилися тоді, досягли до 2003 року свого дітородного віку (20-25 років).

За кілька років цей дітородний "резерв" буде вичерпано. Починаючи з 2010 року має відбуватися істотне зменшення кількості новонароджених у зв'язку з тим, що у дітородний вік вступлять жінки, що народилися на початку 90-х минулого століття. Коли, як видно з таблиці, відбувалося різке щорічне зменшення народжуваності.

Найближча перспектива, на думку фахівців Інституту демографії, така: до 2050 року в Україні залишиться 35 млн. жителів.

Можна з відповідальністю стверджувати: МОН або не інформоване про демографічну кризу початку 90-х, або свідомо не звертає на неї увагу. Інакше як пояснити той факт, що 15 років спостерігалося бездумне збільшення як кількості вузів, так і кількості "посадочних" місць.

Якщо у 1992 році українські вузи прийняли на перший курс 383 тисяч студентів (а кількість немовлят склала в згаданому році 596 тисяч), у 2003 році на перший курс вступили 635 тисяч молодих людей (кількість новонароджених – 408 тисяч), у 2004 році – 657 тисяч студентів (відповідно – 427 тисяч дітей), у 2005 році – 672 тисяч першокурсників і 426 тисяч немовлят.

У зв'язку з усім вищезазначеним, виникають природні запитання. А навіщо Україні стільки людей з вищою освітою, тим паче – враховуючи майбутнє різке зменшення населення країни в цілому? Для чого державі таксисти і домогосподарки, торговці і безробітні з корочками юристів або економістів?

Другий логічний докір на адресу МОН полягає в тому, що в країні створене положення, коли кожен може вступити у ВУЗ, закінчити його й отримати жаданий диплом.

Невже керівникам міністерства незрозуміло, що диплом про в/о вже давно став в Україні таким самим атрибутом престижу, як і дорогий мобільник чи крутий автомобіль...

Невже Ніколаєнко невідомо, що дітей, здатних досконало освоїти шкільну програму, меншість? Але тільки вони можуть претендувати на навчання у вузах. Для інших навчання в інститутах – п'ятирічне просиджування штанів і спонсирування викладачів.

Подібних запитань до нинішньої системи освіти в Україні чимало. А демографічна криза, що взяла МОН за горло, тільки збільшує проблеми.

Наостанок – про не дуже далекі демографічні перспективи. Якщо після 2050 року в Україні збережеться показник народжуваності жінок у 1,2 дитини (а передумов для змін немає), кожне покоління дітей буде менше за покоління батьків у 1,6-1,7 разів.

Четверте покоління – приблизно за 100 років – скоротиться більше ніж у 7 разів. У середині наступного століття в Україні залишиться 4,5 млн. жителів. Ще за сто років – близько 600 тисяч.

Уявляєте, у Києві проживає 50 тисяч чоловік, у Донецьку, Львові, Дніпропетровську, Харкові, Одесі – по 20 тисяч, велика кількість менших міст безлюдні. А ще через…

Юрій Глухов, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді