Лукашенко проситься на Захід

Середа, 14 лютого 2007, 13:44

Російський енергетичний тиск на Бєларусь привів до серйозних коректив у зовнішній політиці цієї центральноєвропейської держави.

Нещодавно в інтерв'ю агентству "Рейтер" президент Лукашенко зробив гучну заяву: "Ми давно говоримо, що нам треба нормалізувати відносини.

У цьому суть, а не в тому, що із-за конфлікту з Росією ми повернулися на Захід.

Я визнаю, помилку і недолік нашої зовнішньої політики, що вона стала одновекторною, з вектором у бік Росії. І ми фактично втратили Захід".

Утім, Бєларусь почала протиставляти себе Заходу давно, тоді, коли "батька" з 1994 року планомірно вибудовував політичну систему, правила і цінності якої несумісні з західними стандартами.

Якою є Бєларусь сьогодні?

Темпи економічного розвитку заслуговують на повагу навіть з урахуванням наявності донедавна пільгових тарифів на російські енергоносії.

Це чи не єдина держава у складі СНД, котра вже подолала рубіжний рівень 1990 року за рівнями економічного розвитку та життя населення.

Величина запланованого на 2007 рік державного бюджету Бєларусі становить близько 15 мільярдів доларів США. У співвідношенні на душу населення цей показник перевищує український більш як у два рази.

Отже, це далеко не бананова республіка. Бєларусь входить до десятки крупніших експортерів озброєнь (дані річного звіту Sipri за 2002 рік).

Правда, продає ці озброєння зі старих складів не завжди легально і не завжди з дотриманням режиму міжнародних санкцій. Але це вже інше питання.

Якщо говорити про політичну систему цієї країни, то найпершою характеристикою режиму Лукашенка є його квазізаконність.

Президент Бєларусі зрозумів, що в часи модного принципу "верховенства закону", головним є зміст цього самого закону.

Недемократичний закон робить авторитаризм зовні легальним, більше того – контроль за законодавчою владою дозволяє використовувати закон як інструмент зміцнення режиму.

Володимир Путін навіть звів ці погляди в концепцію "диктатури закону".

Так, Лукашенко вперше був обраний президентом у 1994, вдруге – у 2001, коли внаслідок введення в дію нової редакції Конституції, Лукашенко продовжив свої повноваження з 5 до 7 років і в 1999 році вибори не були проведені.

Третій раз підряд він був обраний главою держави 19 березня 2006, коли за офіційними даними здобув понад 82% голосів виборців вже у першому турі.

Як колись Гітлер, Лукашенко – палкий прихильник референдумів. За результатами першого референдуму в 1995 році він домігся квазірадянської державної символіки, офіційного статусу російської мови та тіснішої економічної інтеграції з Росією.

Другий референдум, у 1996 році, дозволив президенту ввести у дію нову редакцію Конституції, яка легалізувала режим його особистої влади.

Саме після того референдуму депутати Верховної Ради писали заяви на ім'я президента Лукашенка з проханням про перехід до новоствореної Палати представників.

Резолюцію на заяву президент поставив не усім бажаючим. Відтоді інституту парламентаризму в цій країні практично не існує.

Третій референдум у 2004 році був проведений заради легалізації антиконституційної спроби втретє поспіль висувати свою кандидатуру на посаду президента.

Виборці у ході всенародного голосування скасували існуючі конституційні застереження.

Для розуміння природи влади "батька", Лукашенка достатньо проаналізувати Конституцію Республіки Бєларусь.

Основний закон сформульований у такий спосіб, що для глави держави немає необхідності виходити за конституційні рамки.

Та й самі ці рамки досить умовні. Президентська влада справді широка.

Лукашенко не лише самостійно формує уряд - згода Палати представників вимагається лише для призначення прем'єр-міністра, причому двократна відмова палати парламенту дати згоду на це загрожує їй розпуском, та самостійно скасовує рішення уряду.

У свій час подібні повноваження мав і Кучма.

Та Лукашенко пішов далі. Він може справедливо вважатися абсолютним правителем, хоч і оформленим конституційно. У чому це проявляється?

Президент Бєларусі домінує над двопалатним парламентом. Він може розпустити Палату представників за багатьма підставами, зокрема: "при відмові у довірі Урядові, вираженні вотуму недовіри Уряду, чи дворазовій відмові у дачі згоди на призначення Прем'єр-міністра".

Обидві палати парламенту можуть бути розпущені на підставі "висновку Конституційного Суду у випадку систематичного або грубого порушення палатами Парламенту Конституції".

Це означає, що будь-яке провадження за поданням глави держави у КС щодо визнання закону неконституційним, може завершитися трагічно для парламенту.

До того ж частину членів верхньої палати парламенту (Ради Республіки) Лукашенко просто призначає. Якщо всього цього президенту видасться замало для впливу на парламент, то він має право видавати декрети, котрі мають силу закону.

Це означає, що і без парламенту глава держави здатний змінювати закони.

Лукашенко контролює судову владу. Він не лише призначає суддів вперше строком на 5 років, як його український колега, а й після спливу цього строку приймає рішення про перепризначення судді ще на 5 років, чи безстроково.

Ті судді, які вже призначені безстроково, також не забувають "батьку". Адже саме Лукашенко дає згоду на порушення кримінальної справи проти судді, притягнення його як підозрюваного чи обвинувачуваного, а також застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Президент порушує дисциплінарне провадження щодо будь-якого судді. Крім того, він може призупиняти повноваження судді у разі, наприклад, порушення проти нього кримінальної справи, відновлювати ці повноваження.

Він же вправі звільняти суддю з посади за доволі надуманими, але закріпленими у законі підставами.

Наприклад: "відмова судді від переведення до іншого суду у зв'язку з ліквідацією суду чи скороченням чисельності суддів", "систематичні дисциплінарні порушення (притягнення до дисциплінарної відповідальності більше двох разів протягом одного року)".

Президент може бути не лише ініціатором притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а має виключне право організувати ліквідацію суду, скорочення чисельності суддів.

Залежні суди старанно забезпечують режим законності, зміст якого визначається самим президентом. До повноважень, наприклад, КС належить, і розгляд справ про відповідність указам президента правового акту будь-якого органу державної влади чи навіть органу місцевого самоврядування.

Забезпечувати режим законності суддям "допомагає" прокуратура, яка функціонує в чистій сталінській моделі.

Вона здійснює загальний нагляд, межі якого практично не визначені. Прокуратура, наприклад, здійснює нагляд за точним дотриманням громадянами і підприємствами не лише законів, а й указів президента.

Крім того, прокуратура здійснює нагляд за "відповідністю закону судових рішень у цивільних, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення".

"Єдину і централізовану" систему прокуратури очолює генеральний прокурор, який призначається президентом за згодою Ради Республіки, за Конституцією "у своїй діяльності Генеральний прокурор підзвітний Президенту".

Місцевого самоврядування, як його розуміють у Європі, у Бєларусі немає зовсім.

З одного боку, положення Конституція доволі заплутано передбачають: "Місцеве управління і самоврядування здійснюється громадянами через місцеві Ради депутатів, виконавчі і розпорядчі органи, органи територіального суспільного самоврядування, місцеві референдуми, збори і інші форми прямої участі у державних і суспільних справах".

Проте, у Конституції є і такі рядки: "керівники місцевих виконавчих і розпорядчих органів призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом Республіки Бєларусь або в установленому ним порядку і затверджуються відповідними місцевими Радами депутатів".

Між радами депутатів, як у радянські часи, існує ієрархічна підпорядкованість: вищестояща рада вправі скасувати рішення нижчестоящої з мотивів незаконності.

В іншому країна також унікальна. Лише тут цілі абзаци послання президента до парламенту присвячуються проблемі боротьби з алкоголізмом та поведінки громадян напідпитку.

У 2004 Лукашенко у присутності членів обох палат парламенту, уряду, Конституційного і Верховного судів говорив: "У нас так розгорнули боротьбу проти самогоноваріння, що апарат забрали, бормотуху забрали, до певного місця не довезли – все випили ті, хто забрав.

 

Так, проти цього зла треба боротися, але будьте при цьому чесні і об'єктивні. Алкоголіки не можуть боротися проти пияцтва. Тому не треба доводити деякі процеси до абсурду.

 

Ми все одно людям роти не зав'яжемо. Хтось десь вип'є, хтось удома, ви ж не розберетеся – є мотив чи немає мотиву.

 

Але якщо прийшов на роботу, в громадське місце в нетверезому стані, запитайте на всю котушку. І нас люди зрозуміють.

 

Якщо в сім'ї образив дружину, дітей – в три рази більше питайте з нього. Напився – йди ляж під забором, щоб тебе ніхто не бачив, поки не протверезієш, але не чіпай інших людей, не заважай їм жити.

 

Ось за це треба питати. А топати каблуками, клацати перед президентом: так ми там 10 самогонних апаратів відібрали, 20 алкоголіків вилікували – блеф це все".

Погляди Лукашенко у сфері управління несистемні. Він може говорити про ринок, приватну власність, а потім зненацька поставити перед урядом вимогу про те, щоб "вартість будинку в селі не перевищувала 15-18 тисяч доларів".

Або звернутися до підприємств з проханням відкрити нові робочі місця – "хоча би 100, 200 робочих місць". У цьому плані він більше схожий на дуче Муссоліні, а не на Гітлера у Німеччині.

Лукашенко видає укази і декрети, але останнім часом він ввів ще одну форму своїх рішень – директиви. Народ знає Директиву №1 і Директиву №2.

Остання, наприклад, стосується "дебюрокритазації державного апарату" і передбачає, що "за кожним фактом формалізму, упередженої, нетактовної поведінки, грубості і неповаги до людей провести перевірку".

Ця ж Директива зобов'язує чиновників "не допускати наявності черг, а також тривалого очікування громадянами прийому у державних органах".

Людям такі популістські кроки подобаються, а прокуратура тим часом звільняє чиновників цілими групами за проявлений ними "формалізм, волокіту, паперотворчість, чванство, неповагу до людей".

Ностальгія за усім радянським переповнює Лукашенка: "Як би ми не вертіли, не крутили, але в кращі свої роки Комуністична партія виконувала дуже серйозні функції в нашому суспільстві. І, повірте, я, як глава держави, більше, ніж хто-небудь, та і ви також, відчуваєте відсутність такої політичної сили".

Білоруське суспільство сьогодні структуроване за радянським зразком.

"Історично склалося, що в основі нашого суспільства чотири стовпи, вони існують, їх треба розвивати: профспілки, Ради депутатів, молодіжні і ветеранські організації".

Та з опозицією Лукашенко бореться усіма можливими способами. У кінці 90-х на початку 2000-х років у країні таємниче зникли близько тридцяти відомих осіб – лідерів опозиції і журналістів.

В останні роки тактика режиму змінилася. Зараз диктатор для витіснення опозиції з політичного життя використовує закон та квазізаконні засоби.

Особа президента надійно захищена законом, в тому числі, Кримінальним кодексом. Стаття кодексу називається "Наклеп щодо Президента Республіки Бєларусь".

Наклеп на президента, що міститься в публічному виступі, чи в друкованому або публічно демонстрованому творі, чи в ЗМІ, тягне за собою відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до 4 років.

Якщо наклеп полягає у звинуваченні президента у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, то санкція досягає 5 років позбавлення волі.

Що це означає? Якщо лідер опозиції, виступаючи на мітингу чи в опублікованій у газеті статті висловить такі, наприклад, тези як "президент узурпував владу", "президент утворив режим", "президент зловживає владою", то йому загрожуватиме серйозне кримінальне переслідування.

Якщо цього виявиться недостатньо, то в арсеналі влади є ще одна стаття Кримінального кодексу – "Образа щодо Президента Республіки Бєларусь".

Ці дві статті, по суті, блокують публічну діяльність опозиційних політичних сил, роблять її нелегальною.

Останнім часом, коли опозиційний рух активізувався, до КК було внесено нову статтю – "Дискредитація Республіки Бєларусь".

До 2 років позбавлення волі загрожує тому, хто вчинить "надання іноземній державі, іноземній або міжнародній організації завідомо неправдивих відомостей про політичне, економічне, соціальне, військове чи міжнародне становище Республіки Бєларусь, про правове становище громадян у Республіці Бєларусь, які дискредитують Республіку Бєларусь або її органи влади".

Ця стаття спеціально написана для тих опозиціонерів, які взяли за практику розвінчувати режим у ПАРЄ, перед представниками Держдепартаменту США чи міжнародними правозахисними організаціями.

Вказані зміни до законодавства дозволяють звинувачувати опозиційних лідерів у "порушенні закону".

Сьогодні в ув'язненні перебуває ціла група осіб, виною яких є критика режиму чи Лукашенка особисто. Серед них –  колишній ректор Бєларуського державного університету Олександр Козулін.

Міцність білоруського режиму, тим не менш, є ілюзорною. Лукашенко прикривається кримінальним законом від елементарної критики, що виявляє його невпевненість.

Український Кучма, навіть перед виборами, не відключав Інтернет, а білоруський президент пробує це зробити.

Лукашенко пішов далі Кучми у репресіях і тому більше хвилюється за своє майбутнє. Очевидно, йому не світить персональна пенсія. Чи не тому у минулому році Бєларусь стала одним із лідерів щодо притоку коштів на депозитах у швейцарських банках?!

Василь Лемак, доктор юридичних наук, професор Ужгородського національного університету, спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді