Алегоричні роздуми про вічність, ідейність і здійснювальність, Або конхветки для Тимошенко і Кириленка
"Пам'ятайте про вічність" – любив раніше повчати політиків Леонід Кравчук з-за хмар своєї споглядальної екс-президентськості.
Леонід Макарович розумів, що прийде час, і ця вічність колись запитає у нього, чому він проміняв безсмертя і вічну славу першого президента-месії воскреслої нації на холуйські постоли довіреної особи і подєльніка паршивих ексКГБшних сексотів та рекет-політиків.
Кучма – той, по простоті своїй, про якусь там вічність і не здогадувався, а з наполегливістю заводського прораба-конструктора розбудовував міцні системи балансів та двигунів-автовідстьогувачів.
Втім, вічних двигунів не буває… Нічого святого в понятті "Україна" для цих двох не було.
Президентство для них – ну, так, ще один, – найвищий! – щабель в кар'єрі, джерело пестощів власного роздутого самолюбства. І, головне, майже необмеженого самозбагачення. І все!
А от Віктор Андрійович – він інший, він – хороший.
Ну, багато чого, може, і не вміє. Але, що таке вічність, повинен розуміти добре.
Абсолютно щиро хочеться вірити, що рятування гетьманських палаців чи творення мистецьких арсеналів для нього – не плямкання пихи, а клич тієї самої вічності. Тобто, речі стратегічні, які для буття і прогресу нації мають значення незамінне.
Людина, яка по-справжньому відчула трипільську культуру, пізнала коди тризуба, писанки чи вишивки, має керуватися у своїх вчинках саме законами вічності. А не тваринними рефлексами споживання більшості сучасних політиків.
Віриться, що всі помилки, які зробив Ющенко, вже усвідомлені ним під дією аури трипільських горщиків.
"Програв?" – мабуть, запитали-загули вони у Віктора Андрійовича з грізним с-сипінням всередині того слова.
"Про…", – хотів признатися президент, але вирішив використати останній шанс – висповідатися у Юлії…
Не хочеться більше критикувати президента, тим більше – після новорічних "подаруночків" у останній статті.
В багатьох пристрасних відгуках читачі запитували, – чому, мовляв, подарунки і призи роздали всім топ-політикам, а щодо Тимошенко – ні слова, ні конхветки.
Бо не заслужила! Хоч критикувати завжди приємніше, ніж хвалити, але навіть вороги визнають: бо не зраджувала, не кидала, не розчаровувала.
Можна було б, звичайно, придумати якесь гран-прі за невтомне її чергування Матросовим біля знедоленої дупи президента. Але, якщо вже дотримуватись алегорій, то автор би вжив іншу – напевне, точнішу.
Пам'ятаєте Януковича на київському залізничному вокзалі осіннього 2004 року? "Я іду к етому шкодлівому коту Лєопольду!" – завзято і хвацько кинув він тоді своїм прихильникам. І прийшов! Є пророки у нашій Вітчизні!
Бо Віктор Андрійович аж надто буквально прийняв зазначену алегорію з котом.
І Юлія Володимирівна мусила довго і терпляче, де могла, зачищати "шкоду" за тим пан-коцьким. Аж поки терпець не увірвався, і вона рухом чистюлі-ґаздині не вмокнула його в ту "шкоду", щоб опам'ятався і більше не шкодив. Невже допомогло?
Голосування фракції БЮТ за закон про кабмін не був ударом у спину, а прискорююче-опам'ятовуючим стусаном в зад тим, хто думав, що ролі тупих шкідників і ідейних чистильників закріплено вічністю назавжди і безповоротно.
"А які наслідки?" – запитають пильні. Відповім: негативних – жодних!
Тепер про це вже можна сказати: недоліки цього закону обов'язково ліквідує Конституційний суд. Найкраще – разом з усією "конституційною реформою". На худий (!) кінець – Верховна Рада.
Себто – маємо потрійний захист. А трофеї у вигляді законів про імперативний мандат чи опозицію країні зараз потрібні, як повітря.
Або – як дуст для щурів-перебіжчиків. Враховуючи ситуацію, що склалася, це була одна з найблискучіших партій Тимошенко за всю її політкар'єру!
Спробую спрогнозувати: якщо аукціонно-тарифна хода Тимошенко по регіонах закінчиться так же тріумфально, як і почалася, це призведе до неочікуваного ще місяць назад росту її рейтингу та впливу, що може втілитися в несподівані тектонічні владні зрушення.
Позитивні тенденції з'являються на очах. Збагнувши, нарешті, що формула "Боротьба за справедливість – Юлі, а нам – влада і дивіденди" – веде до втрати і першого, і другого.
Президент та його рідіюча команда уздріли, що корито уже майже розбито й нагадує маленький тонучий човник. І збагнули нарешті, що з Юлею треба домовлятися.
Шо тут почалось! Це остаточна розідентифікація любих і білялюбих друзів. Страх Жебрівського та інших порошенків з кінахами перед наступними виборами цілком зрозумілий.
Ніхто ж не забув, що проблеми з газом в Україні були влаштовані саме цією братією таємничим породженням "РосУкрЕнерго" та хитросплетеними схемами газопостачання.
Щодо ситуації з торгами вітчизняною газотранспортною системою. Не повторюючи багато тез, які вже пролунали у відповідних "прєніях", зазначимо, – якось ніхто не поцікавився конкретними прізвищами українських володарів тих майбутніх бартерних віртуальних нафтових свердловин в Росії.
В цій грі дуже вже пізнається почерк деяких колекціонерів нафтових веж.
Ризикованими є дії пана Матвієнка. Хотілося б, щоб він якось повідомив, чи є спроба його скарг в КС на закон про імперативний мандат:
а) узгодженою з Ющенком, тобто свідченням, що президента вчергове переконали юлефоби.
b) виявом власної волі, тобто розривом з президентом і переходом на сторону теперішньої влади.
Взагалі, завидна "системність", з якою зазначена група товаришів на чолі з Єхануровим спочатку всіляко протидіяла створенню демократичної коаліції, а тепер заважає створенню хоча б демократичної опозиції, недвозначно спонукає до певної думки. А чи не сидять ці діячі на якійсь півставці у регіоналів?
Принагідно хочеться сказати добре слово про лідера фракції "НУ" В'ячеслава Кириленка. Автор цієї статті хоче засвідчити: Славко прийшов у політику зі студентських протестів кінця 80-х, з окопів "великої жовтневої студентської революції" 1990 року.
Було зрозуміло тоді, що за "Слава Україні!" можна було потрапити у списки хіба що КГБ. А за війну з КПРС та СРСР – не орден чи ордер отримати, а розділити долю жертв Баку, Тбілісі чи Вільнюса.
Він, фактично, єдиний з тієї когорти, хто прорвався в перші ряди теперішньої екс(?)комуняцько-екс(?)КГБшно-екс(?)рекетирської влади.
Останній чин Кириленка демонструє, що він також – один з, на жаль, небагатьох в оточенні Ющенка, ким рухає боротьба за порятунок України, а не заздрість та/або страх перед Юлею.
Зазначене минуле і нинішні кроки Кириленка роблять його морально-політичну легітимність значно вищою не тільки у порівнянні з професійними демагогами-невдахами…, а й і з самим Ющенком.
Сміливо? А чому б і ні! Думаю, що саме він дійсно здатен стати найближчим сподвижником Тимошенко в боротьбі проти кримінальної влади. Бо далі борсатися в одвічному хохляцькому взаємопоборюванні вже аж занадто небезпечно, та й нудить.
Україна непомітно перейшла ситуаційну межу між поверненням кучмізму та встановленням нової, значно гіршої, "епохи". Чи назвуть її янукізмом, чи, може, придумають інший термін?
На зміну кучмівським кримінальним балансам, владному беззаконню та тоталітарному свавіллю обраних приходить януковичівське ще більш кримінальне розбалансування, беззаконня для всіх та поголовна анархія сваволі.
Давайте щось робити, щоб цей янукізм закінчився швидше, ніж кучмізм… Бо вічність чекати не вміє. І прощати також!
Володимир Гонський, для УП
