Дмитро Табачник на службі
А чому?
Уявімо собі, якийсь найамбітніший з роду Табачників відгукнувся на заклик будувати імперію. Пробрався аж до самого імператора і став йому пакостити на сходах...
Найліберальніший імператор звелів би усе це вилизати, а суворий прив'язав би до собачої будки і навчив би гавкати: "Більше не буду".
В ІІІ тисячолітті імперії не будуються, та вже й руки не лежать до того діла. Пішли відцентрові процеси, а вони ж спонтанні.
Але що робити, коли в чоловіка державні масштаби? А нічого не робити – є ж напрацювання в мегабайтах!
По-перше, добре влаштуватися і... починати хоча б із "Записок" Гоголя: "У нас служба благородная, чистая... столы из красного дерева, и все начальники на "вы". Да, признаюсь, если бы не благородство службы, я бы давно оставил департамент".
Далі, вибачаюсь, я перерву високий потік свідомости з відомих "Записок" Гоголя. Вік надворі такий, що раз ти вже в департаменті, то треба зметикувати і "корочки" доктора історичних наук і, як мінімум, полковника... Хоча це – нестерпно мало! Бо справді, "Все, что есть лучшего на свете, все достается или камер-юнкерам, или генералам!"
Великому кораблю – велике плавання і розпізнавальні системи, де головне здалеку просвічується: "Это масон, непременно масон, он если даст кому руку, то высовывает только два пальца."
Диплом доктора історичних наук – то ще не все: треба ширяти думкою по світу, по чужих краях, щоб чого не проґавити... І так було й колись:
"Я сегодня все утро читал газеты. Странные дела делаются в Испании. Пишут, что престол упразднен... Государство не может быть без короля. Король есть, да он только где-нибудь находится в неизвестности... Чтобы донна сделалась королевою? Во-первых, Англия не позволит. Да притом и дела политические всей Европы: австрийский император, наш государь…"
Висока політика і високі помисли завжди приводять до відкриття себе самого. Саме таке записано в Гоголя:
Год 2000 апреля 43 числа
"Сегодняшний день – есть день величайшего торжества! В Испании есть король. Он отыскался. Этот король я. Именно только сегодня об зтом узнал я".
Трансформація особи, коли у ній сидить затиснений геній, відбувається швидше, ніж ми думаємо.
"Я глядел на всю канцелярскую сволочь и думал: "Что, если бы вы знали, кто между вами сидит... Господи Боже!"
Як тільки Табачнику – з підсилювальною командою – вдалося просунути на трон маленьку фігуру не просто в дамки – в королі! – він зразу відчув, як вітер історії надимає вітрила гордині його. Саме тоді він і вскочив у полковники, що не могло сподобатись "королеві", залишеному в нижчих чинах.
Став він свої домашні альбоми з сімейними фотографіями та колекціями випускати англійською мовою та запускати їх на міжнародні авіалінії... Треба ж, щоб світ знав про Україну!
Думаєте, англійська королева помітила? Де там...
А чому не помітила?
Бо "современное украинское государство – во многом историческая случайность, рожденная разломом цивилизаций".
Сказати одверто, в голові Табачника шуганула думка, що англійська королева не помітила і "розлому цивілізацій": вони там на Заході мало читають московські газети і не вміють так масштабно мислити, а про крах СССР примітивно судять, що то просто розпався сурогат імперії, яка дивом трималася купи.
Та й нинішній іспанський король недалеко пішов у глобальному мисленні. Якби він мав хист хоча б Філіпа ІІ, то прочитав би, може "Кур'єр пенсіонера", де Дмитро Табачник, в науку всім королям сучасності, розтлумачив трагедію здобуття незалежності країнами, котрі нині потрапили або хочуть потрапити до Європейського Союзу. А це все однаково, що з сяючих вершин скотитися на тирло.
Бо: "Ми живемо в країні, що в 1991 році стала незалежною від сибірської нафти і газу, якутських алмазів, від ядерної зброї, від місця постійного члена в Раді Безпеки ООН і ще багато від чого, що в сумі давало статус імперської держави".
"Ми живемо в країні, – трагічно повідомляє королям Табачник, – яка не зможе претендувати на імперський статус..."
Ви запитаєте, коли це писав Д. Табачник. На це я вам можу відповісти тими ж гоголівськими "Записками": "День был без числа".
Але що "Кур'єр пенсіонера" надрукував це першого числа Року свині – то достеменно.
Що собі думають з цього приводу європейські королі і королеви, які перестали переживати – horrible dictu – втрату імперського статусу, ми достеменно не знаємо.
Почекаємо, поки віце-прем'єр України видасть свої статті англійською мовою і запустить тираж в міжнародні авіалінії. Хоча ті королі, якщо вірити Гоголю, воліють їздити в каретах.
Але хіба вони зможуть в каретах зрозуміти втрату ядерної зброї? Вони тепер навіть втрату якутських алмазів можуть кривотлумачити, як приватну власність якутів.
Нема серед них рівних Дмитру Табачнику в глибині розуміння цінності своїх засобів залякування та чужих багатств – для безплатного ковтання. Нема імператорів!
Здрібнів світ. З'явилося багато народів. Для глобального мислення Табачника – це як пісок в колеса.
Він то знає, що ті колеса повинні крутитися назад. Але більше ніхто того не знає. Крім ще того колеги в палаті, що здогадався: "тот, кого я принял за канцлера, не есть ли сам великий инквизитор..."
Що більша ерудиція, то більше чоловік догадується.
І як йому з таким розумом сидіти в тісному кріслі віце-прем'єра України? З людьми провінційно відсталими, з їх шароварною національною свідомістю і наївною певністю, що в кріслі українського службовця ти повинен служити українській незалежності.
Це та ж сама логіка, що на хліб треба заробляти чесно. Саме так думають воли, яким хліба ніхто не дає і не дасть – резонно думає службист імперського лету.
А коли я хочу служити "статусу імперської держави", то хто мені заборонить? А коли я терпіти не можу імені тієї держави і народу, що є "елементом ландшафту?"
Змусити мене терпіти? Де ж ваша демократія?
Тоді я вам от що скажу: "Та пішли ви всі разом!" – як каже мій друг Азаров, котрий декому подає два, а кому і три пальці. Та й хто мене помітить, коли я сяду в крісло і буду служити? Хіба помітять кравця, який шиє, писаря, який пише, няньку, яка доглядає?
Помічають, дорогі мої націонал-провінціали, кравця, який поре королівську мантію, писаря, який закреслює написані укази, і няньку, яка лупцює чужу дітвору. Інакше тобі телеекран не світить.
Отоді й преса на тебе зверне увагу, і ім'я твоє запам'ятають. А головне, знайдеться багато таких, що будуть сперечатися з тобою. Будуть і такі, що назвуть тебе розумнішим за всіх, бо інакше чи ставили б "Записки сумасшедшего" в театрах Європи?
А ви, національно стурбовані, з тонкого прошарку, не можете збагнути, що колеса мають крутитися назад, і тільки тоді ми приїдемо. Тпру! Де тут ночують генерали і камер-юнкери, для яких "все самое лучшее на свете?"
Надворі падає мокрий сніг. Завтра на ранок викликає прем'єр Янукович. І ще не відомо, чи буде "вправляти мозги", чи "вибивати дурість з голови".
Без операції не обійтися.
Шкуродери – іміджмейкери вимагають пристойності. Візьми її де хочеш – хоч ти сказися!
Ось і тепер з мене аж пре виставити Вєрку Сердючку в Європі від України – хай весь світ бачить! Але як ти її оформиш? Богуцький шепче: оформити по паспорту на Андрія Данилка. Все одно, каже, вийде по нашому. Вийти то вийде, а потім – боком вилізе.
"Сегодня великий инквизитор пришел в мою комнату, но я услышал еще издали шаги его, спрятался под стул... "Фердинанд VIII, король испанский!"
Я хотел было высунуть голову, но после подумал: "Нет, брат, не надуешь! Знаем мы тебя: опять будешь лить холодную воду мне на голову".
