Суспільство пільговиків

Четвер, 22 лютого 2007, 15:24

Привілеї "верхів"

Літом у депутатському меню не знайдете страви із майонезом, оскільки він швидко псується. Кухарі готують страви із безнітратних продуктів, які отримують із підсобного господарства Верховної Ради під Києвом.

Але переваги народних депутатів не обмежуються смачними харчами в парламентських столовках. Окрім високих зарплат (понад 13 тисяч гривень) та недоторканості, депутати мають ще й солідну низку пільг.

Йдеться і про право на отримання житла для постійного проживання або грошової компенсації на придбання житла; безоплатний проїзд на всіх залізничних, автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах сполучення та приміських поїздах; безкоштовне паркування автомобіля на всій території України; безкоштовне отримання санаторно-курортних путівок; навчання у навчальних закладах за рахунок бюджетних коштів тощо.

Вже не одне покоління політиків прийшли до влади, експлуатуючи тему владних пільг і привілеїв.

А все почалося з того, що під час перебудови тоді ще майбутній російський президент Борис Єльцин проїхався в автобусі. Щоправда, після разової піар-акції його в муніципальному транспорті ніхто більше не бачив.

Власне, як і чиновників, що не користувалися и не користуватимуться громадським транспортом. В службових авто якось зручніше, тим більше тим, хто має "державне" значення.

Здавалося, ситуація суттєво зміниться після останніх президентських виборів. Початок був багатообіцяючий: було скасовано розпорядження Кабміну від 19 січня 2005 року, яке надавало Кучмі державне матеріальне утримання, двох помічників і радника, а також довічне користування державною дачею з обслуговуванням і охороною, два автомобілі й чотири водії.

"Це незаконне рішення уряду про надто великі пільги, про виділення дач, персоналу...", – сказала тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко.

Планували скасували ескорти чиновників та вільні економічні зони, позбавити пільг народних депутатів, скасувати звання "заслужених артистів" і "народних артистів"…

Але віра у "безпільгову" казку закінчилася восени 2005 року, коли не лише не зняли "депутатський імунітет" з народних депутатів, а й надали його депутатам місцевих рад. І хоча через півроку недоторканість останніх скасували, однак виборці вже встигли зневіритися у соціальній справедливості.

На прощання народні депутати четвертого скликання вирішили підвищити пенсії народним депутатам СРСР.

Але президент наклав вето на цей законопроект, оскільки екс-депутати СРСР й так отримують надбавки до пенсії у розмірі від 25 до 35% прожиткового мінімуму. Окрім того, це призвело б до збільшення бюджетних витрат більш як на 25 мільйонів гривень на рік. І це менш як для 260 осіб?

Дивним виглядає те, що народні обранці не хочуть позбутися навіть так званих "мертвих" пільг. Скажімо, автор за своє життя не бачив народного депутата в громадському транспорті. То для чого ж йому тоді право на безкоштовний проїзд?

Знайома журналістка була свідком, як ще до 12-кратного підвищення зарплати народним депутатам нардеп купував пачку квитків на концерт закордонної зірки естради за десять тисяч гривень. Невже заплатити три гривні за паркування авто буде обтяжливо для кишені парламентаря?

"Не варто зациклюватися на депутатських пільгах, оскільки їх перекривають преференції міліції, прокуратури, суддів та секретаріату президента, переконаний заступник голови парламентського комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВРУ регіонал Василь Кисельов. До того ж, ініціатори законопроекту про скасування пільг (депутати від франції БЮТ) не такі вже "білі й пухнасті".

Мало того, що саме Юлія Тимошенко збільшила зарплати чиновникам, а її фракція постійно голосувала за пільгування, та й самі БЮТівці не проти скористатися пільгами. Так із шести отриманих для народних депутатів квартир, чотири дісталися членам цієї фракції.

То ж навіщо лукавити? Щоб уникати такого в майбутньому, я запропонував законопроект, згідно з яким народний депутат може добровільно відмовитися від своїх пільг. Думаю, що більшість парламентаріїв так і зроблять".

Дійсно, преференції народних депутатів – це лише надводна частина айсберга, адже їх отримує численна армія чиновників (близько 250 тисяч осіб). Пенсіонерка, яка колись працювала у адміністрації президента, отримує близько 4 тисяч гривень.

"Мені соромно отримувати таку велику пенсію, але я нічого не можу зробити – згідно закону, держслужбовці отримують пенсійне забезпечення у розмірі 80-90% зарплати", – зізнається вона.

Пільги "низів"

Але в Україні перевагами користуються не лише політики та чиновники. Більша частина населення є пільговиками, оскільки більше половини українців – це пенсіонери та учні і студенти, тобто пільговики.

А якщо врахувати інші категорії (чорнобильці, інваліди, ветерани війни, діти війни тощо), то цифра буде ще більшою.

Після ухвалення закону про соціальний захист дітей війни, хтось із політиків пожартував: "Невдовзі депутати приймуть закон про соціальний захист внуків війни".

Жарт-жартом, але пільгових категорій населення в Україні аж надміру. Тому й не дивно, що інколи в тролейбусі можна почути розчаровану репліку кондуктора: "Мені треба план виконати, але ніхто квитків не купує – одні з проїзними, інші – пільговики".

Окрім транспортних існує багато інших пільг на оплату житлово-комунальних послуг, отримання житла, сплату податків.

У кінці 80-х – на початку 90-х років держава щедро фінансувала чорнобильську програму, гроші лилися рікою.

Так, у селі Облітки (Радомишльський район на Житомирщині) спеціально для переселенців із чорнобильської зони збудували нову вулицю з одно- і двоповерхових будівель.

Переселенці отримували таку фінансову допомогу, що не хотіли йти працювати. "А навіщо? Нам і допомоги вистачає!" такі висловлювання із вуст здорових чоловіків і жінок, далеких від пенсійних обріїв, викликали роздратування у корінних сельчан, яким доводилося працювати.

Однак становище сельчан і переселенців зрівнялося через декілька років, коли гіперінфляція перетворила гроші на папірці, а чорнобильські преференції були урізані.

А скільки "чорнобильських" коштів просто розкрадалася чиновниками, про що вже писано-переписано? Про "липових" чорнобильців годі вже говорити.

А якщо врахувати інших "липових" пільговиків? Авторів знайомий студент має посвідчення інваліда, хоча він здоровий і фізично, і психічно. Його мати працює в соцзабезі, тому забезпечила подібними "корочками" всіх близьких та знайомих.

Скільки подібних "інвалідів" існує в Україні? Про те, що це непоодинокий випадок, свідчить інший приклад. Секретарка сільради, якій на момент закінчення другої світової війни виповнилося всього три роки, мала посвідчення ветерана війни.

Як розрубати пільговий вузол

Загальна річна сума компенсації транспортним підприємствам за перевезення пасажирів пільгових категорій становить 5,1 мільярдів гривень. Тому кожен уряд мріє про скорочення видатків, у тому числі, фінансування соціальних преференцій.

Однак далеко не кожен зважиться піти на таке непопулярне рішення. Уряд Ющенка у 2000 році призупинив фінансування певних пільг, чим вдалося поліпшити бюджетні показники. Однак це викликало таку зливу критики, що потім жоден прем’єр не наважувався це повторити.

Існуюча система надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування підприємствам надавачам послуг. Вона залежить від тарифної політики підприємств і призводить до різноманітних зловживань з бюджетними коштами.

Тому дехто пропонує зменшити пільговий прес на бюджет за допомогою монетизації пільг.

Але досвід Росії переконує: це не найкращий вихід. За рахунок федерального бюджету фінансується лише 14,5 мільйонів росіян-пільговиків, а 21 мільйон скинуто на регіональні бюджети, де заміна преференцій грошовими виплатами не забезпечена.

До того ж частини пільг позбавлені соціально-незахищені верстви населення – студенти, діти-сироти, багатодітні сім’ї. У цьому аспекті західні капіталістичні країни, на фоні Росії, виглядають ледь не втіленням омріяного соціалізму.

Звичайно, при впровадженні монетизації пільг вдасться зекономити чимало грошей, але за рахунок урізання прав громадян. Адже якщо для пільговика кількість проїздів у транспорті протягом місяця не лімітована, то монетизація цієї послуги обмежить "транспортні екскурсії".

То чи існує вихід?

Перш за все держава має позбавитися "липових" пільговиків. Для цього варто оприлюднювати списки пільговиків в комп’ютерній мережі, зробивши їх максимально відкритими.

По-друге, варто скасувати або ж суттєво урізати пільги деяким категоріям, наприклад, народним депутатам і чиновникам.

По-третє, обмежити пенсійні пільги в залежності від матеріального забезпечення (класичний приклад – 14-тисячна пенсія екс-міністра МВС Білоконя).

По-четверте, позбавити професійних пільг при виході на пенсію (суддів та правоохоронців).

Адже пільги мають отримувати соціально незахищені громадяни, а не ті, хто здатен пролобіювати це питання у парламенті.

Іван Данюк, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді