Потрібні зміни?

Понеділок, 26 лютого 2007, 11:06

Таким, здається, було рухівське гасло кінця дев’яностих років. Виглядало привабливо, але користі Народному руху та його лідеру В’ячеславу Чорноволу не принесло.

Сьогодні одна з провідних українських партій намагається трансформувати це гасло у власну політичну практику.

Один зі спікерів Партії регіонів Тарас Чорновіл давно погрожував змінити імідж "донецьких", зробити з ПР партію європейського рівня.

Це виглядало інфантилізмом, однак сьогодні слова Тараса В’ячеславовича починають набувати реального змісту. Мабуть, тільки він до цього не дуже причетний.

"От улыбки станет всем светлей!"

Дивні речі трапляються останнім часом. Віктор Федорович став розмовляти трохи інтилігентніше. Посада, звісно, зобов’язує, але все одно цікаво.

Що сталося з лідером Партії регіонів? Куди зникли, принаймні, в публічному сенсі, "казли" та інші герої минулих часів? Що взагалі відбувається з донецькою командою політичних гравців?

Виявляється, українські політики вміють вчитися на власних помилках. Від них цього ніхто не чекав. Хоча Майдан якраз і був тим явищем, що мало примусити політиків прислухатися до нас.

"Помаранчові" були технологічнішими і примара Майдану мабуть ще довго дошкуляла "біло-блакитним". Треба було робити висновки, тобто вивчати досвід супротивників.

Але від команди Януковича ніхто не чекав цивілізованих дій по покращенню культурного фону навколо себе. Схоже, злий жарт з прибічниками "помаранчових" зіграв створений ними ж самими стереотип.

"Донецьких не слід побоюватися. Вони не зможуть опанувати новітні політичні технології. Все, що вони можуть продемонструвати – це непохитна сила грошей, адміністративного тиску та залякувань.

У цієї команди немає власних виборців. Вони залякують "своїх" виборців, а мешканців центру та заходу країни їм ніколи не вдасться схилити на свій бік. Цьому будуть заважати ментальні розбіжності між Сходом та Заходом".

Такі міркування пересічних "помаранчових" мали свій сенс, однак не враховували можливості соціально-політичного вдосконалення Партії регіонів.

Щоб сподобатися начебто революційному київському електорату треба скоригувати власний імідж. Тобто зробити низку заходів, що можуть бути об’єднані спільною назвою "Кроки назустріч людям" (здається, так вже казали раніше?).

І от Янукович почав посміхатися. Далі він з прикрим здивуванням каже про те, що в деяких випадках місцеві органи влади включають до вартості комунальних платежів ...представницькі витрати.

Така поведінка для людей, що отримали комунальні платіжки, виглядає навіть привабливою на тлі загальної розгубленості, що панує у таборі президента.

Ми не кажемо, що Партію регіонів спіткала революція власної свідомості. Щоб зробити такий висновок, треба бачити значно більше реальних кроків в напрямку до загальнонаціонального діалогу.

Однак тенденції кількох останніх місяців свідчать, що регіонали намагаються змінити власну тактику, прагнучи сподобатися "чужим" виборцям.

Дійсно, Партії регіонів вкрай необхідно розширити, вибачте за тавтологію, свою регіональну базу. Інакше амбіції на загальнодержавне лідерство так і залишатимуться не повністю обгрунтованими.

Київська опція

Такі кроки виправдані. Зрозуміло, що в 2004 році значна частина російськомовних киян підтримала Ющенка з естетичних міркувань.

Проте, політичні погляди значної частини мешканців столиці мало в чому відрізняються від вподобань жителів Харкова чи Дніпропетровська, де Партія регіонів має сталу підтримку.

Тому виникає запитання: чому табір президента нічого не робив в боротьбі за Київ? Невже там думали, що, як кажуть росіяни, "обратной дороги нет"?

Київ зробив Віктора Андрійовича президентом всієї України, однак у відповідь не отримав адекватної підтримки. Доля подарувала вітчизняним політикам подарунок у вигляді підвищення житлово-комунальних тарифів.

В цей історичний момент президент міг втрутитися і розв’язати суперечку на власну користь та користь усіх киян, що не в змозі платити 500-700 гривень за пакет комунальних послуг.

Однак, втрутився БЮТ, і лаври визволителя Києва від гноблення комунальних тарифів дісталися Тимошенко.

Не важливо, чи стануться дострокові вибори, яких так прагне БЮТ, чи ця ідея виявиться блефом. Однак, у будь-якому разі Київ залишатиметься у зоні електоральних коливань та можливих політичних потрясінь, штучних та "природних". В такому разі боротьба за столичного виборця буде гострою та витонченою.

Не буде відкриттям, якщо ми скажемо, що НСНУ цю битву вже встиг програти.

Місто, яке майже повністю підтримало Віктора Ющенка у 2004 році, сьогодні здатне схилитися на бік Юлії Тимошенко. Однак, якщо Віктор Федорович буде так само посміхатися і надалі, результат боротьби за симпатії київських виборців може бути скоригований.

Динамічні дива

Прикрі речі трапляються з тими, хто забуває, що політика – це річ динамічна.

Вчорашні аутсайдери мають усі шанси випередити переможців, якщо добре вивчать причини їхніх успіхів. І навпаки, вчорашні переможці можуть не скласти іспит на політичну витривалість, якщо швидко забудуть те, чому їх навчали.

Партія регіонів зуміла добре скористатися помилками "помаранчових" і почала перемагати не тільки в галузі застосування адміністративного ресурсу, але також і у взаєминах із виборцями.

Зрозуміло, що сьогоднішня зміна іміджу може зовсім не відображати глибинних процесів та настроїв у так званому "донецькому" істеблішменті. Однак, "нашоукраїнцям" та бютівцям слід дуже добре вивчити зміни у поведінці своїх супротивників. Інакше доведеться втратити багато з нещодавніх надбань.

Втім, у випадку з НСНУ цей "прогноз" вже є дійсністю. Єдине, що зберігає ймовірну впливовість цього блоку – малозрозуміла у сьогоднішньому розподілі владних повноважень посада президента.

Вона ще нещодавно була ключовою, але погане учнівство стало на заваді.

Юрій Корогодський



powered by lun.ua
Головне на Українській правді