Ультиматум "Мюнхгаузена", або 17 кроків назустріч коаліції

Середа, 14 березня 2007, 11:47

Як відомо, знаменитий барон Карл Ієронім завжди пишався не тим, що літав чи не літав на Місяць, а тим, що не бреше.

Але для того, аби висунути ультиматум Англії, а потім відмовитись від війни з нею, й при цьому не збрехати, - йому все ж достатньо було просто добре розумітися на тодішніх міжнародних подіях і правильно їх аналізувати.

13 березня об'єднана опозиція в українському парламенті мало не стала на шлях видатного правдолюба.

А саме - здійснила оголошений двома тижнями раніше план посилення ефективності свого спротиву коаліції.

Чого тільки після тієї заяви не очікувала коаліція! Аж до указу президента про розпуск парламенту. І навіть присвятила цій віртуальній "загрозі" двотижневу розкрутку в ЗМІ своїх "контрзаходів" – від ідеї проведення одночасних виборів парламенту й президента до заяв про силовий спротив розгону ВР.

Але, звісно, нічого такого не сталося. Опозиція вчинила зовсім зворотнє. Вона залишила залу пленарних засідань, покинувши коаліцію з текстом свого "ультиматуму".

При цьому вона не могла не давати собі звіт, що сімнадцять висунутих нею умов парламентська коаліція навіть за бажання не здатна була б виконати негайно, оскільки вимоги сформульовані переважно як гасла, а не законопроекти. Що одразу ж професійним оком помітив спікер Мороз.

Але це не все. Значна кількість умов взагалі висунута не за адресою. Деякі не стосуються парламенту як такого, а виключно дій уряду – як от проблема відшкодування ПДВ, квотування експорту зерна тощо. Або й міждержавних перемов, як от вимога розірвання угоди з "Росукренерго" та запровадження прямих поставок газу з цілого переліку країн.

Кадрові вимоги до коаліції з боку опозиції, особливо в частині відставки міністра внутрішніх справ, - взагалі виходять за межі нині чинної моделі формування уряду. Тоді як указ президента про перепідпорядкування внутрішніх військ МВС – це щонайменше питання до РНБО й президента, а не до коаліції.

Референдум з принципів конституційної форми державного правління – "парламентської" чи "президентської" – це тема "народної ініціативи" та президента, а не Верховної Ради.

З іншого боку, є й просто відсутність внутрішньої логіки в певних пунктах ультиматуму.

Так, зокрема, вимога до коаліції зняти з розгляду пакет законопроектів, що в межах чинної Конституції деформують повноваження гілок влади, а також стосуються зовнішньої політики та питань мови – якесь незрозуміле задкування від власного нещодавнього рішення опозиції, начебто підтриманого президентом, про невідворотнє їхнє ветування.

Ну, а такі вимоги, як розмежування влади й бізнесу всередині уряду або припинення корупції в силових структурах – це вже просто передвиборча риторика. І лідер КПУ пан Симоненко не дарма в полемічному запалі негайно повернув всі ці гасла самій опозиції, нагадавши про її власних олігархів як у фракціях, так і в структурах президента. Та й про "бютівського" голову Верховного суду Онопенка (стосовно проблеми рейдерства чи корупції в судах) та про склад ЦВК, призначений колись на вимогу тих же сил, які тепер не задоволені ним.

В той же час все, що стосується підвищення соціальних стандартів, тарифів та бюджету загалом, плюс питання земельного законодавства, - вже знаходяться на розгляді коаліції.

Одне слово, більшість з сімнадцяти пунктів ультиматуму за своїм змістом та формою вочевидь були розраховані на несприйняття коаліцією в парламенті, а отже – лише приводом, під яким опозиція могла здійснити свій демарш. Вона його і здійснила.

Але цей крок опозиції викликав зовсім іншу реакцію опонентів, ніж попередні форми тиску. Можливо, в коаліції просто не залишилось радикальних "контраргументів", які вже вичерпались протягом попередніх двох тижнів обговорення теми "державного перевороту"?

Навіть від прем'єра Януковича ніхто не почув обуреного заперечення розгляду будь-яких ультиматумів, хіба що кадрового характеру. Навпаки, він пообіцяв розглянути вимоги й навіть піти на можливий консенсус.

Спікер Мороз – той, заздалегідь розгледівши сценарій створення опозицією умов для розгону ВР, одразу почав шукати контакту з президентом Ющенком. Хоча "сценарій", пов'язаний з перманентним вето на закони, не може мати жодного стосунку до розпуску парламенту, і Мороз, назвавши його авантюрою, міг би не хвилюватись. Та його турботи всім добре зрозумілі.

Тому цікавіше інше: надвечір 13 березня вже практично всі представники коаліції публічно сходилися на тому, що діалог з опозицією можливий, потрібний, і він відбудеться...

От тут би за всіма законами жанру нашому "мюнхгаузену"-опозиції й витримати паузу, почекавши, що конкретно скажуть коаліціянти з приводу ультиматуму та згоди на окремі пункти.

Але витримав паузу хіба що Ющенко. Ба навіть одразу пішов в наступ, заперечивши пропозицію Мороза про створення конституційної комісії за співголовування президента, спікера та прем'єра.

Приблизно в тому ж руслі тримався і лідер фракції "Нашої України" Кириленко. Хоча саме в "НУ" не приховується наявність деяких "груп ризику", які начебто готові порушити "мораторій" на участь в пленарних засіданнях ВР.

А от друга фігура в БЮТ, пан Турчинов якось дуже швидко погодився на негайний пошук компромісів з коаліцією. Без випробовування на практиці механізму тотального ветування президентом законів, які, як сказано в преамбулі ультиматуму, становлять загрозу подальшої узурпації влади в Україні.

Себто можна констатувати створення передумов для чергового круглого столу та, вірогідно, підписання "Універсалу-2"? Або як там його назвуть?

Безперечно. І коаліція радо зустріла таку перспективу, абсолютно не зважаючи на засіб, з допомогою якого це стало можливо.

Головне для коаліції – що в процес перемов тепер увійдуть не лише представники "Нашої України", як фактично було в червні-серпні минулого року, а й БЮТ.

Зі свого боку саме БЮТ тепер отримав змогу вести легальні переговори з коаліцією, без остраху звинувачень в зраді.

Питання лише, як завжди, - про що можуть йти ці переговори?

Чи є текст "ультиматуму" справжнім матеріалом для них, і якщо так – то за яким алгоритмом його слід читати?

Окрім того, якщо вже проводити аналогію з подіями навколо "Універсалу-1", треба не забувати, що той, як його називали в БЮТ, "папірець" був умовою не лише створення уряду Януковича, а й спробою розширення коаліції.

Відповідно і нині загальна схема буде схожою: "папірець" в обмін на кадрові рішення та голосування абсолютно конкретних "консенсусних" питань в парламенті.

Неозброєним оком можна побачити зовсім не такий довгий, як весь ультиматум, перелік нагальних питань, що мають першочергово розглядатися під час перемов. Це – силовий блок та його підпорядкування.

І так само неозброєним оком видно, що, наприклад, кандидатура пана Короля внаслідок таких торгів з посади голови СБУ здатна плавно переміститися на посаду міністра внутрішніх справ. Що, звісно, вимагатиме з боку опозиції якогось рішення щодо статусу такого міністра в коаліційному уряді.

Хоча коаліція може й сама висунути його за власною квотою, хоч би й від соціалістів. Бо кому більше за всіх корисно зберегти стабільність парламенту? А за заяву соціаліста Волги треба розплачуватись...

Ну, а на голову СБУ, не виключено, свою кандидатуру президентові й коаліції знов запропонує БЮТ. Благо, там є вихідці з цієї структури, яких можна буде назвати неполітизованими професіоналами.

Але тоді вже коаліція матиме аргументи для ще наполегливішого тиску на Ющенка щодо заміни ним кандидатури на посаду міністра закордонних справ. Тим більше, що пан Чалий як символ внутрішньоукраїнського "євроконсенсусу" мав змогу провести досить широку піар-кампанію в різноманітних ЗМІ.

Хоча на даний момент фігура пана Чалого в разі висунення його кандидатури президентом матиме зовсім інше навантаження. Вона означатиме, що президент припинив лічити дні, коли уряд країни існує без міністра закордонних справ, а отже не є повністю сформованим.

Адже, здається, саму посаду ніхто досі не ліквідовував?

Як, втім, ніхто – а це мав би бути парламент – не затверджував загальної чисельності та посадового складу самого уряду на вимогу закону про Кабмін, який після публікації за підписом Мороза коаліція вважає чинним. Так само члени уряду не складали присягу, лише після чого за цим законом уряд вважається легітимним. Та й 30 днів, встановлених законом з моменту призначення Кабміну для ухвалення його програми, давно минули...

Взагалі-то все, викладене в попередньому абзаці, дало б підстави президенту Ющенку негайно видати указ про розпуск парламенту, - якби він сам визнавав легітимність закону про Кабмін.

Але оскільки Ющенко закон про Кабмін не визнає і тому не чіпає згаданих питань, - то принаймні конституційний пункт щодо повноти складу Кабміну стосовно наявності одного, але невід'ємного міністра, залишається в його розпорядженні.

Натомість у коаліції, яка й сама не виконує власний закон про уряд, - немає жодної змоги навіть згадувати про його застосування в частині самостійного висування кандидатури на посаду міністра закордонних справ.

Відтак саме згода Ющенка змінити в поданні до ВР прізвище Огризка на Чалого стосується не так вибору між суто європейською чи євроатлантичною інтеграцією України, як спочатку долі уряду й парламенту.

До речі, не відомо, чи саме ці аргументи викладала пані Тимошенко співрозмовникам в США, посилаючись на правові підстави можливого оголошення дострокових виборів до парламенту. Але те, як запанікувала коаліція, що сама має знати ці деталі, - видно не так з галасу навколо "державного перевороту", як з теперішнього наміру вивчати ультиматуми опозиції.

От лишень таємниця, в якій тримаються ці правові підстави, причому не від коаліції, а від суспільства, - в чергове нагадує підготовку до нової змови. Змови еліт проти громадян.

Цинізм якої лише посилюється тим, що з усіх телеекранів про неї говорять як про "національний компроміс" та "зшивання" країни.

Тоді як "тарифна війна" триває. А за нею тягнеться і весь ланцюг "реформи" в ЖКГ через зміну власності (концесії, оренди) на тепло- й водомережі, далі – нерухомості й землі. І тут вже потоки красномовного популізму не перетинаються з реальними грошовими потоками... Втім, це тема окрема й безмежна.

Але саме вона, схоже, не дозволяє ані коаліції, ані опозиції справді скористатися реальними правовими умовами для дострокових парламентських виборів. Аби не переривати процес торгів і, не дай Бог, не допустити зненацька до них когось стороннього.

Тому ще дещо про ультиматум опозиції та вірогідний "універсал-2". Там, правда, є багато про що поговорити, й не будемо віднімати хліб в політологів та аналітиків.

Зазначимо лише, що вимога (чи прохання?) до коаліції просто зняти з розгляду ряд питань, які дійсно становлять загрозу узурпації влади й самій державності України, - є лазівка для чергового зриву всіх можливих домовленостей з боку коаліції.

Це не проблема: сьогодні під тиском зняли з розгляду, а потім знов внесли. І, за якихось нових обставин, частина опозиції, вже отримавши інші вигоди, тоді бере й голосує за ці закони...

І ще одне.

Ультиматум опозиції свідчить, що вона фактично вже не чекає від КС виправлення ситуації, що склалася навколо конституційного дисбалансу. А втягування в нові поспішні перемови й конфігурації додатково усувають стимули для відновлення правової чистоти Основного закону.

Це – чи не найгірший симптом стосовно правової й політичної підготовки опозиції й президента в тім числі й до створення якоїсь нової Конституції.

Адже вони в такий спосіб визнають свою нездатність або небажання віднайти повноцінні юридичні аргументи, аби в змагальному процесі, запропонованому КС, позбавитись фальшивої Конституції, яку в 2004 році їм "по бартеру" підсунули замість фальшивого президента.

З таким "багажем" кожна нова конституційна спроба буде лише гіршою. І жодні ультиматуми тут не допоможуть.

...А так наш "мюнгаузен" – молодець. Не збрехав на цей раз: притис коаліцію. Ура!

Різниця з тим славетним бароном майже "непомітна": той не брехав ніколи. Тому й на Місяць літав.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді