Як вижити суспільству?
"Першопричина трагедії нашого суспільства — криза моральна!"
Олесь Гончар
Кант говорив: "Я можу уявити політика, котрий керується тільки моральними принципами. Але не можу уявити моральної людини, яка керується тільки політичними міркуваннями".
На прикладі сучасної України добре видно, що геніальний німецький філософ мав рацію. Підтверджень існування кризи моральності в Україні — безліч. Рівень "чистоти влади" загальновідомий. Як ніколи актуально звучить давньоримська сентенція: "Всяка влада удержується лише тими засобами, за допомогою яких вона почалася".
Цю тезу якнайкраще ілюструє історія нашої незалежності, раз у раз підтверджуючи актуальність думки Фазіля Іскандера: "Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє".
Що ж таке мораль? Для усвідомлюючої системи (людина, суспільство) мораль є зведенням правил, які забезпечують внутрішню сумісність і виживання цієї системи.
Мораль закріплюється у звичаях, законах. Звичаї і закони змінюються разом із зміною моралі, але можуть і відставати і, як правило, відстають від неї. Іноді звичай існує тисячоліття після того, як моральні норми, що лежать в його основі, змінились.
Толкотт Парсонс у започаткованій ним теорії соціальних систем до головних детермінант соціальної системи зараховує моральні пріоритети і норми законодавства.
Сьогодні сутністю нашого буття виступає не класова боротьба, а суспільна мораль, менталітет суспільства, недосконале, квазідемократичне законодавство.
До речі, про клас. Не можна плутати поняття класу і стану. У відносно короткий історичний період середньовіччя склалась станова держава, заснована військовою аристократією, у якій між станами була нездоланна межа, і смерд ніколи не міг стати не те що князем, а й природженим дворянином.
Станова держава виникла на ґрунті військової аристократії і досягла своєї завершальної фази в середньовіччі. До середньовіччя не було чіткого поділу населення на стани. Часто траплялось таке: плебей за походженням ставав на чолі держави, пастух перетворювався на царя і деспота. Навіть візантійські імператори могли походити з простих солдатів.
Клас — це не щось заклякле. Селянин, на відміну від нащадка якогось графа чи князя, може розбагатіти і перетворитися у найжорстокішого експлуататора. Досить згадати історію роду Демидових. Адже походження Демидових — пролетарське! А Сава Морозов? А інші мільйонери-капіталісти?
Переважно всі вони походили з трудящих низів. Наївно думати, що пролетар, який піднявся на вершину влади, обов' язково збереже пролетарську мораль.
А нинішня українська олігархія – Медведчук, Суркіс, Пінчук, Порошенко, Коломойський, Ахметов і Ко? Хіба вони з аристократичних родин ведуть свій родовід?
"Трагедія радянської охлократії полягала не в тому, що нагору піднялися низи, а в тому, що піднялися бездарні представники народу, бандити, покидьки і дурні. На жаль, це відчувається і тепер", – вважає Тарас Божко.
Чи є моральним суспільство, в якому "герої нашого часу виростають з брехливих комсомольців... Наші мільйонери виростають з хитреньких комуністів... Їхні капітали не шахрайство, а "законом" оформлені..." (Євген Сверстюк)
1921 року В' ячеслав Липинський був змушений визнати: "Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люди моральні, то єсть люди, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро.
Люди, які своє особисте життя зв' язують з перемогою тієї правди і того добра, і люде, які ні на хвилину не сумніваються, що, во ім' я тієї правди і того добра, вони мають право накинути свою волю іншим людям, тобто власне сотворити владу.
Коли б ми, замість творити кожним своїм ділом і кожною мислю реальну українську владу, зайнялись придумуванням ловких політичних комбінацій, які мали б врятувати неіснуючу Україну, то краще нам було б цю абсолютно безнадійну працю припинити.
Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло? Чи маємо ми тверде переконання, що те, що ми робимо, єсть добро і те, з чим ми боремось, єсть зло? І чи мораль наша настільки сильна, що вона примушує нас віддавати всі, дослівно всі свої сили для перемоги добра? <…>
Коли у нас єсть віра в правоту свого діла, коли у нас єсть мораль, справи бюджетові вирішаються просто. Кожний з нас віддає для перемоги нашого правого діла все, що він може, і кожний з нас старається добути для цього діла так само все, що він може.
І тільки в ім' я спільної нам віри і одної спільної моралі ми маємо право вимагати од кожного з нас напруження всіх своїх сил, всіх своїх можливостей, ми маємо право вимагати праці, самообмеження і жертв.
Коли ж у нас віри і моралі нема, ми перетворюємось знов-таки в аморальну сучасну політичну партію, тобто в політичне акційне товариство, оперте на надії виграти на одній спільній політичній спекуляції. (...)
Без жертв не можна збудувати ніякої влади, ніякої держави а тим більше держави української. Але для жертви, крім моралі, необхідний порив діла, з цієї моралі випливаючи.
Коли не повстала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люди аморальні і внаслідок цього без пориву для жертв в ім' я своєї моралі.
Переважно це бували політичні спекулянти, які спекулювали на допомогу московську, польську чи турецько-татарську, і, не маючи власної моралі, вірили в щасливу політичну спекуляцію, в те, що діло "само зробиться", а коли воно само не робилось, то зраджували і перебігали до інших таких же спекулянтів".
Чи варто щось додавати?
Ніщо так не зміцнює правовий стан суспільства, як почуття власної гідності його громадян. Саме воно є основою тієї риси, яку називаємо порядністю, моральністю.
Йдеться про чесність, обов' язковість, дотримання даного слова, ставлення до праці, повага до гідності інших, відраза до шахрайства і всього того, що ми називаємо брудними вчинками.Порядність є також основою духовності. Але почуття власної гідності з' являється в суспільстві тільки тоді, коли людина знає і бачить, що сама бере участь у будівництві суспільства, і від її голосу залежить стан цього суспільства, коли людина розуміє, що доля її та її близьких залежить тільки від власної праці й тих законів, до ухвалення яких вона причетна.
Якщо ж її доля залежить від сваволі й самодурства чиновників, то ні про яку гідність і порядність не може йти мова. Обман, шахрайство, крадіжка вже не є безчестям, оскільки безчестя відбулося раніше, коли сваволя влади і чиновників позбавила людину гідності.
Свобода суспільства і його моральність перебувають у прямому, можна сказати, синергетичному зв' язку. Без свободи і виховання почуття власної гідності не може бути моральності, як і без виховання почуття гідності не може бути й свободи.
Недарма ж бо доктор медичних наук Володимир Войтенко наголошує: "Поняття гідності є засадничим при трактуванні любові (й безлюбності), совісті (й безсовісності), розуму (й безголів'я), права (й безправності), закону (й беззаконня), зрештою – державності й бездержав'я.
Кримінал загрожує існуванню України. "Зверху" він пре у вічі, "внизу" ховається в номенклатурному інтимі. Закликаю до гідності!"
Людина з почуттям власної гідності ніколи "не сяде на голову іншому", але й не дозволить сісти на голову собі. Тобто самоповага до себе — це одночасно повага до інших людей і повага до законів.
Свободи для хама не існує. Хам може принижувати інших і сам готовий принижуватися. Хами беруть хабарі, запускають руки в державну скарбницю, брешуть, не додержують слова.
Отож доки люди не зрозуміють, що гідність і порядність — це не просто абстрактні поняття, а головні умови виживання суспільства, доти хами братимуть гору над народом і рано чи пізно доведуть суспільство до краху.
Олег Романчик, шеф-редактор журналу "Універсам", кандидат філологічних наук, член Світової організації періодичної преси (Брюссель), для УП
